2015-09-13 16:47:49
20 серпня у Палаці мистецтв музею «Дрогобиччина» відбулося відкриття колективної виставки «Мистецькі зустрічі – 2015» в рамках святкування Дня Незалежності України. Увазі публіки свої твори представили С. Булко, Я. Данилів, М. Олексяк, Л. Микитич, В. Місяць, І. Дудич, Л. Скоп, Т. Думан, О. Попович, Т. Вишківська-Коваль, О. Жирик, О. Ніколаєвський, М. Ніколаєвський, Ю. Бандера, М. Довганич, І. Мельник, О. Ямборко, О. Чуйко, Р. Яців, О. Кравченко, І. Перхун. Вже традиційно у виставці прийняли участь митці з Дрогобицької Асоціації Художників «ДАХ» та гості і друзі міста. Зібралося чимало гостей, адже виставка вже традиційна та є доволі знаковою у культурному житті Дрогобича, викликає доволі значний резонанс. Вона є своєрідним індикатором того, чим місто живе – віддзеркаленням культури його сьогодення. А сьогодення, як ніколи раніше, додає особливої глибини та значимості Незалежності, її усвідомленню. Можливо саме тому, хотілося б менше описової «інформаційки», хто, що сказав, на чому наголосив, підкреслив, а більше критичної точки зору.
Вернісаж і справді відбувся – з урочистим відкриттям, промовами, чудовою музикою. Але хотілося б, щоб виставка спонукала відвідати її неодноразово, щоб глядач повернувся до неї хоча б ще раз. Чи станеться так в даному випадку? Складно відповісти. Критика – це завжди суб’єктивна точка зору. А про мистецтво можна говорити лише суб’єктивно.
Цьогоріч митці обрали дві стратегії. Одні подали увазі публіки «дрогобицьку тематику» - пейзажі, жанрові картини. Інші абстрагувалися до тем «філософської глибини» та патріотизму. Деякі з них намагалися вполювати «двох зайців одним пострілом», намагаючись поєднати одне з іншим. Дехто ж просто подав роботи зі свіжого доробку. Тож виставка апріорі не переслідувала тематичну мету, а від самого початку була приречена на салонність атмосфери.
Для знаючого ока поціновувача дрогобицьких митців не склало проблеми вирізнити окремі імена й без етикетажу. Художники й надалі працюють кожен у своїй манері. Розрізнити їх не складно для того, хто оглядає їхню творчу «еволюцію» з року в рік. Проте, для «непосвяченого» глядача, дрогобицькі митці можуть видатися єдиним художником, що блукає у власних дрогобицьких ремінісценціях. Взаємовпливи органічні, адже середовище достатньо вузьке. Кожен, наче і крокує до власної мети, проте стежки перетинаються на певному ментальному рівні. І справа тут не лише в колориті чи сюжетності самого міста, а у внутрішньому кругозорі. «Традиція» триптихів та диптихів прийшла до Дрогобича з декількарічною затримкою, зате надійно «вкоренилася». І, навіть, «білі ворони» посеред них, лише вже традиційно «білі».
Технічно рівень робіт надзвичайно високий. За кожним твором відчувається робота, що залишається «за кадром», проте бракує якогось свіжого дихання. І питання полягає не лише в популярному сьогодні так званому «актуальному» мистецтві, що ще, певно, років з 50 у кращому випадку буде мало потрібним і цікавим для Дрогобича; чи мистецтва контемпорарі, а в питанні виживання того мистецтва в культурі міста. Для митця складно творити з року в рік високе мистецтво для себе, коли навколо вже далеко не економічна криза, а економічний крах. Кожен твір в цих реаліях постає з точки зору культурного продукту, що повинен відповідати місцевому попиту. А хороше сучасне мистецтво, як і мистецтво загалом, це є далеко недешева забаганка та інтелектуальна «гра».
В будь-якому разі, виставка стала чудовим приводом для зустрічі друзів у приємному колі, що вже є немало важливим. Вона не ставила конкуруючої мети поміж художниками. Проте, не спонукала й до осмисленого дискурсу. Кожен з митців мав змогу побачити свої твори серед творів інших, що вже є чудовою «терапією». І, якщо не хворіти на «зіркову» хворобу, то кожен сам відчує власну роль. «Мистецькі зустрічі – 2015» задали хороші звучні окремі «ноти», проте, вони не зазвучали в загальному «оркестрі» на всю потугу, а згубилися в загальній поліфонії. З іншої сторони – окремі компліменти, радше насторожливі. Тож, це вже справа внутрішнього голосу й гордині, без якої немислимий митець, відчувати внутрішнє невдоволення і творчий неспокій чи впиватися дифірамбами.
Дрогобич з історичної точки зору – це немислима метрополія талантів, їхня своєрідна «кузня». Гадаю, зараз мистецтво Дрогобича знаходиться на дивному роздоріжжі. Або воно відшукає внутрішній творчий імпульс і добряче здивує нас. Або ж перетвориться на мистецтво співачки Жозефіни з однойменної новели Франца Кафки. Як би там не було, але «Мистецькі зустрічі – 2016» вкрай потрібні...
Іван Дудич
джерело: автор
