Гомін Галичини


Дрогобицький «Вертоліт» турецького драматурга.Уже знають про нього у Львові, й у Києві, й у Стамбулі

2015-12-29 11:39:27

Дрогобицький «Вертоліт» турецького драматурга.Уже знають про нього у Львові, й у Києві, й у Стамбулі

Недільна (27 грудня) прем’єра на кону академічного музично-драматичного театру імені Юрія Дрогобича вже отримала широкий розголос. Уже знають про неї і у Львові, й у Києві, й у Стамбулі.
Вдруге наш театр презентував глядачеві твір всесвітньо знаного турецького письменника Тунджера Джюндженоглу. Першою була трагедія «Лавина», яку дрогобицький театр явив urbi et orbi торік, і яка вже тепер посідає у репертуарі трупи важливе місце.
І ось – нова зустріч з турецьким драматургом. Цього разу постановник, головний режисер театру Олександр Король поставив комедійну виставу «Вертоліт» (так само у перекладі Олександра Кучми).

 

Вистава – яскрава, з гарним гумором й доволі актуальна для нинішньої України. Й хоча у п’єсі автор зазначає місце дії як «не наша країна», то все, про що йдеться – спільне й для нас, і для турків, й узагалі для багатьох вистав є спільним, адже урядники, міністри, словом – бюрократи – вони й у Африці такі самі…

Відкривається куртина. На кону – величезне «тіло» гелікоптера, котрий щойно потерпів аварію в горах. Біля нього метушиться група людей. Серед яких вирізняється ставний, з невеличким виразним черевцем чоловік років 60. Це – міністра мореплавства (чи не найкраща роль останніх літ народного артиста Адама Цибульського). Він вирішив – задля власного піару – першим опинитися в місцині, де стався землетрус. Та сама трагедія чиновника хвилює мало, головне – власний імідж.

Разом з ним в безлюдному місці в горах опиняються радник, котрий готовий боса буквально в д…у цілувати (народний артист Олександр Морозов), Радник міністра (заслужений артист Сергій Дудка), котрий раптом починає бунтувати проти шефа (лише тому, що службова поїздка в гори завадила особистим планам), тупуватий охоронець Міністра  (Борис Великий) і двоє «джинсових» представників ЗМІ – оператор, такий собі «вискочка» (Юрій Федчук) та журналістка (Оксана Федчук)….

Є ще льотчик Микола Дідик), та глядач його майже на бачить, адже він помирає під час польоту, через що й потрапляють герої в аварію…

Весь час думають як урятуватися, а Міністра ще й думає, в якому б сюжеті знятися на ТБ, щоби його побачила вся країна… Й таки знімає Міністра, який надає допомогу пілотові оператор. Потім іще кілька кадрів…

Актори грають злагоджено, переконливо викликають співпереживання в глядача. Й виділити когось неможливо, але тут – справжній “оркестр” чудових акторів, котрі вкотре підтверджують високий творчий потенціал театру в Дрогобичі.

Іноді лунають репліки, які викликають гучний сміх у залі. Наприклад, оплесками й буквально реготом  зустріли дрогобичани фразу Міністра про “кулю в лоб», адже це так близько нам, в Україні сущим, бо  мармиза автора тієї фрази з блакитних екранів майже не сходить…

Гарною знахідкою  режисера є також епізод про вертоліт, котрий пролітає над місцем аварії. Щоби привернути увагу тих, хто на облавку, охоронець, чоловічок явно не цілком адекватний, стріляє з пістолета. І … збиває гелікоптер…

П’єса триває не надто довго: це дві дії впродовж менш, ніж двох годин, але увага глядачів не слабне.

У фіналі ж нарешті встановлене «міс знаходження Міністра» й за ними прилатає ще один вертоліт. Та взяти він може лише одного. Кого відправляють на борт? Здогадуєтесь? Правильно, журналістку. Та тільки не тому, що єдина жінка, а тому, щоби взяла з собою відзнятий матеріал і країна з телебачення довідалася про «мужнього і видатного міністра».

Зуміли актори й режисер передати авторський задум, показати, якими – найчастіше – бувають і є чиновники. Якими нерідко бувають і журналісти, що без жодних докорів сумління вдаються до «джинси».Й зроблено це мистецьки якісно, цікаво, видовищно.

По завершенні прем’єрної вистави, коли вже вщухли бурхливі оплески вдячного глядача, з новою успішною виставою автора, акторів, режисера-постановника вітали Дрогобицький міський голова Тарас Кучма, заступник начальника управління культури, начальник відділу мистецтв департаменту з питань мистцтв, релігії та культури ЛОДА   Василь Гладкий, керівник фундації «Поступ» Леся Ратинська, польський журналіст, художній директор Фестивалю Бруно Шульца, почесний доктор ДДПУ імені Франка Ґжеґож Юзефчук.

«Майдану» ж вдалося поспілкуватися з авторами прем’єри, котрі поділилися своїми враженнями від дрогобицької постановки «Вертольоту» Тунджера Джюдженоглу.

Першим на наші запитання відповідав перекладач-турколог Олександр Кучма.

– Чому , пане Олександре саме турецька мова й звідки у вас вона?

– Складне питання. Чому? В мене було таке дитинство цікаве. Батьки працювали на заводі й у них дуже хороше було профбюро, як давало можливість подорожувати. Ми об’їздили мало не весь колишній Союз. Я, зокрема, побував в Самарканді, Ташкенті, Хіві, Бухарі, Баку. Все це призвело до зацікавлення тюркськими культурами та ісламом.

Пізніше 1992 року вступив до Києво-Могилянської Академії (то був перший набір) на спеціальність «релігієзнавство». В нас, як на мене, викладав геніальний викладач Костянтин Миколайович Тищенко. Він – викладач національного університету імені Шевченка, в нього музей лінгвістичний в університеті. В нас він викладав вступ до мовознавства (в Могилянці), а паралельно в університеті Шевченка – перську мову. Я почав ходити до нього на заняття з перської мови. Крім того, я два роки самотужки, за підручниками вчив цю мову. Згодом виріши вступити на відділення перської мови. Але тоді не було перської групи – вирішили набирати турецьку. Тут я згадав Азербайджан і Узбекистан, мови там теж тюркські й свідомо пішов вивчати турецьку, адже власне дуже хотілося вивчати східну мову.

–  А зараз чим займаєтесь, окрім перекладів?

– Зараз основне моє заняття – дипломатична робота. Я –  віце-консул Генерального Консульства України в Стамбулі, допомагаю нашим громадянам у вирішенні їхніх проблем. Півроку працював в галузі культури.

– Чому саме Тунджера Джюдженоглу  вирішили презентувати українському читачеві й чому саме «Лавину» та «Вертоліт» вибрали?

– Насамперед скажу, що Тунджер – доволі знаний драматург у Туреччині. По-друге,  він – чудова людина. Мене з ним познайомила моя дуже дорога колега з Москви Альона Ґанова, яка перекладала його п’єси російською. І порекомендувала мені Тунджера, а йому – мене. Коли я приїхав до Туреччини з коротким чотириденним візитом, я зробив із Тунджером інтерв’ю, а він – коли взнав, що маю намір перекладати драматургію, – подарував мені зо два десятки книжок. Десять – своїх і десть – п’єси авторів, яких він вважає цікавими й вартими перекладу. Він , до речі, в кожній з книжок позначив, які п’єси вартують найбільшої уваги.

В Туреччині сьогодні театр переживає піднесення й, скажу чесно, без допомоги Тунджера я в такому морі п’єс не зорієнтувався і не дав би собі ради.

– А як так сталося, що саме в Дрогобичі поставили п’єси турецького драматурга Джюдженоглу у ваших перекладах?

– Це заслуга самих дрогобичан. Вони розшукали переклад, списалися зі мною і так розпочалася співпраця, за що я дуже вдячний Дрогобицькому театрові.

– Наскільки текст, що лунає зі сцени є текстом вашого перекладу? «Куля в лоб» там була (про кулю говорить центральний персонаж, Міністр, роль якого виконує Адам Цибульський)?

– Ні, ні, «кулі в лоб» там не було. Це – одна з режисерських знахідок, вдалих, як на мене. Й тут не потрібно жодних узгоджень, які необхідні в разі публікації. Адже при постановці є ще один співавтор, ще один творець. Це – режисер.

– А чому «Вертоліт», а не гелікоптер?

– Це вже особисті уподобання. Я чомусь терпіти не можу слова «гелікоптер»…

– А що про саму сьогоднішню виставу?

– Перш за все відзначу чудову гру акторів. По-друге  (а, може, все ж, по-перше?) – режисуру.

– А якщо порівняти першу виставу («Лавину» й нинішнє дійство на сцені, є якісь відмінності у про читанні у режисерському підході? Зрозуміло, що різні твори за жанром, але ж – того самого автора.

– Справді важко порівнювати цілком різножанрові п’єси. Я можу відзначити лише те, що справді булу дуже позитивним в обох п’єсах, те, що червоною ниткою проходить через них, – прагнення автора постановки Олександра Короля до актуалізації, наближення творів Тунджера до нашого глядача й до наших умов, не збіднюючи при цьому ні тексту, ні художньої вартости. Й мені дуже подобається, що, з одного боку ці спроби наблизити до українського глядача, вони роблять п’єсу актуальнішою, вони тримають зал, його увагу, вони підсилюють естетичне та емоційне сприйняття твору. З іншого боку, вони не є популістськими, вони аж ніяк не зменшують цінности п’єси, вони її не спрощують, не вульгаризують. Саме це є надзвичайно важливим. Бо є, на жаль приклади, коли в гонитві за так званою актуальністю вставляються напівциркові репризи, коли через це п’єса фактично сходить нанівець. Тут цього немає, і я, як перекладач, дуже вдячний режисерові за дуже бережне ставлення до тексту.

Принагідно хочу сказати про нечесних людей (конкурентами дрогобичан їх не назву). На превеликий жаль, коли ми вже були тут на прем’єрі «Лавини», ми дізналися, що цей твір Тунджера Джюдженоглу вперше насправді поставив в театрі імені Кобилянської в Чернівцях Але при цьому дозволу не запитали ні в автора, якій узагалі не був в курсі тієї постановки, ні в мене, як у перекладача, на жаль.

І ще два-три роки тому, я б ніколи не думав порідність театру в таких ситуаціях, наскільки вона тут важлива. Від людини в стосунках ти начебто очікуєш порядности.  А тут у театрі, котрий а пріорі має бути взірцем порядності, маємо такий неприємний приклад. Найцікавіше, що ні я, ні Тунджер не претендували на гонорар, але хоча б повідомити треба було. Тож, на мою думку, на сьогодні можна вважати, що в Україні п’єси Тунджера поставив лише Львівський обласний академічний музично-драматичний театр імені Юрія Дрогобича. Бо ж не можна вважати піратство за справжню постановку.

Погодився відповісти на декілька запитань і режисер Олександр Король.

– Сашку, це, ніби, твір не з тих, які любиш ставити. Чому взявся за постановку?

– Ну п’єси ж не борщ, щоб їх любити (сміється. – Авт.). Якщо ж серйозно, жанр просто такий. Я ніколи цього жанру раніше не ставив і артисти теж не грали.

– Комедія?

– Сатирична комедія.

– Трагікомедія?

– Можливо, навіть сатирична трагікомедія. Так буде точніше.

– І що ж ти тут для себе знайшов? Адже – так рідко буває – і автор, і глядач єдині в думці, що вистава актуальна й гарно зіграна.

– Я скажу так ми вже вдруге працюємо над драматургією Тунджера. Це по-перше. По-друге, Олександр Кучма, як на мене, дуже кльово перекладає. Мені цю мову легко читати, її легко слухати акторам.

– Це зрозуміло. Але чому, як думаєш, чому акторам вдалося так добре зіграти, чому вдалася тобі постановка?

– Так, власне, ми спробували для себе новий жанр, а от чи вдалося чи не вдалося – судити не мені. Що ж до актуальності, то тут йдеться про те, що є довкола нас, що мало не щодня показує телебачення.

– Та чи аж настільки має бути мистецтво, зокрема й театральне віддзеркаленням реальності?

– Можливо й нема, але не треба вже аж настільки щось вишукувати, робити щось таке, щоби глядач в залі нічого не розумів і запитував: «Де ви це нарили?..»

Підсумував все, що того вечора відбувалося на кону Львівського обласного академічного музично-драматичного театру імені Юрія Дрогобича автор п’єси Тунджер Джюдженоглу.

– Тунджере-бею, ви вже вдруге в нас, вже другу вашу п’єсу ставить місцевий театр. Які ваші враження від Дрогобича?

– Зразу скажу, що, крім Дрогобича, мене в Україні ставили ще в Криму («Лавина») й була піратська постановка в Чернівцях. Але найбільше важить для мене співпраця саме з Дрогобичем, який я дуже полюбив. Україна взагалі особлива країна, дуже розвинена ментально, культурно. Мистецькі розвинена. Це я бачу й у Дрогобичі, де є такий добрий театр.

– Що можете сказати про сьогоднішню постановку?

– Мені надзвичайно подобається те. Що побачив.

– І це співпадає з вашим авторським баченням?  Що скажете про те, що до деякої міри описане вами спроектоване на реалії нинішньої України?

– Цілком співпадає з моїм авторським баченням, а режисер ще й додав дуже цікаві деталі. Ці режисерські знахідки невеличкі, але вони відстрілюють. Скажімо, коли охоронець для того, щоби привернути увагу вертольоту, стріляє з пістолета й підбиває цей гелікоптер, – це справді вдала знахідка Олександра Короля.

– Зала ще й так бурхливо реагує на Міністра з п’єси, бо в нас таких міністрів відсотків 80. А в Туреччині як, теж така приблизно ситуація?

– У нас те саме: майже всі міністри, на жаль такі, отже не так уже багато довелося вигадувати (сміється. – Авт.).

– Як гадаєте, щось колись зміниться й таких як ми буде більше, ніж таких як вони?

– Такі люди, як ми з вами, врятують цей світ. Не можна втрачати надію, тому що коли є таки люди, як ми з вами, світ існуватиме далі.

– Ви готові в умовах України наступну п’єсу без якихось спеціальних умов, безгонорарно віддати для реалізації на сцені саме дрогобицькому театрові?

– Звичайно, я дуже би тішився, якби знову потрапив на прем’єру до театру імені Юрія Дрогобича.

– Що ж, до нових зустрічей.

Довідка:

Тунджер Джюдженоглу є визнаним авторитетом у сучасній турецькій драматургії. Він народився 1944 року в Чорумі. Вчився в Анкарі. Живе в Стамбулі. Є членом президії Спілки письменників Туреччини, художньої ради Генерального управління державних театрів, турецького відділення ПЕН-клубу, керує секцією драматургії у видавництві «Папірус», а також викладає у Приватній консерваторії Мистецького центру імені Мюждата Гезена (Туреччина) та в Близькосхідному університеті (Кіпр). За довгі роки своєї літературної праці Тунджер Джюдженоглу став лауреатом численних літературних премій (17), дві з яких йому присуджено за межами Туреччини – в Югославії і Голландії. Його п’єси ставлять більш ніж у сорока країнах світу.

 

 

джерело: Леонід Гольберг

версія для друку
версія
для друку





Що ще читають на цю тему

Святослав Грабовський: Трускавець. Зрадники здають інтереси міста. Народний контроль ПРОТ? (відео)

Дрогобиччина. Децентралізація – базова реформа взаємовідносин центру і громад

25.12.2015 р. - відкриття "Традиційної Різдвяної виставки" у галереї Гері Боумена.

Запрошуємо вас 27 грудня 2015 року до Львівського обласного академічного музично-драматичного театру




Коментарів немає
Додати коментар


Коментар