– Місто напередодні важливої дати – місто та колектив готуються відзначити 70-ту річницю від дня заснування Заслуженого Прикарпатського ансамблю пісні і танцю «Верховина». З яким настроєм ви, як директор, і колектив йдете назустріч ювілею?
– Справді, цьогоріч у червні ми плануємо відзначити 70-ліття нашого ансамблю. Як відомо, створено наш заклад було при Дрогобицькій обласній філармонії (нагадаємо: до 1958 року Дрогобич був обласним центром) на основі Бойківської чоловічої самодіяльної хорової капели. Художнім керівником тоді був Петро Ємець. Згодом капелу доповнили танцювальною групою і оркестром народних інструментів.
В різні роки художніми керівниками ансамблю були Євген Середа, Петро Гречаніченко. Та найбільший внесок у становлення й розвиток «Верховини» зробив видатний музикант і педагог Юліан Корчинський (1921-1990), який керував ансамблем від 1950 до 1970 року і який чимало зробив для оновлення та наповнення репертуару, позаяк був фольклористом і збирачем народних пісень (сам зібрав понад дві тисячі лемківських, бойківських та гуцульських пісень).
Сьогодні ансамбль налічує понад 60 осіб художньо-артистичного складу (хорова, балетна та оркестрова групи).
Для нас, після непростих з огляду на зовнішні чинники та тиск для всього колективу 2011-2014 років, як попередній, так і нинішній роки можу вважати вдалими та успішними. Насамперед пов’язане це зі зміною керівництва обласного департаменту культури, який сьогодні очолює молода творча Христина Береговська, котра до того ж є науковцем¸ кандидатом мистецтвознавства.
Це стало відчутно відразу. Адже 2015 року (якщо порівнювати з 2014-м) доходи ансамблю від концертної діяльності зросли на 60 відсотків. І це в нинішній не вельми сприятливій економічній ситуації.
Торік мали ми поїздки до Словацької Республіки (завдяки сприянню народного депутата Богдана Матківського, голови Львівської обласної державної адміністрації Олега Синютки та директора департамента культури Христини Береговської). Брали ми участь у заключному Ґала-концерті Всеукраїнського конкурсу імені Павла Вірського.
Нинішній рік так само розпочали доволі активно, діяльність нинішня теж є вельми насиченою. Приміром, у березні ми дали 21 платний концерт. Востаннє такі показники мали ми сім років тому, до тих подій, про які я вже казав.
Це свідчення того, що ансамбль працює, дарує глядачу своє мистецтво. Глядач же сьогодні, попри всі негаразди й проблеми в державі, прагне справжнього мистецтва, мистецтва національного.
Що ж до самого ювілею, заплановано в нас два основні заходи. Зрозуміло, що в час, коли в країні триває війна на Сході, широких святкувань не проводитимемо.
Та все ж ювілей є ювілеєм, і колектив до нього активно готується. 19 червня відбудеться великий святковий концерт у Львівській обласній філармонії, де ми покажемо, чого досяг колектив за свою історію, мешканцям Львова та гостям Львівщини. А 26 червня ми дамо концерт з усіма тими доречними для святкування моментами (нагородженнями, врученням відзнак тощо) у Дрогобичі. Відбудеться цей наш виступ на сцені Дрогобицького народного дому імені Франка.
– А чому не в театрі?
– У театрі менша кількість глядацьких місць. По-друге, Народний дім зручний своїм близьким розташуванням до нашої бази. Тож колектив вирішив, що так буде краще й доцільніше.
– Але маєте й свою сцену?
– Наша зала надто мала, всього дві сотні місць. Хочемо ж, щоби на ювілейний концерт прийшло якнайбільше глядачів. Вхід буде ж безкоштовний, а таких випадках охочих побачити виступ є дуже багато…
До речі, зала Народного дому – найбільша в місті, вона має 600 місць.
– Ви ніколи не думали відмовитися від безкоштовних виступів, нехай оплата буде й мінімальна, але вже не буде повної «халяви», до якої в нас нарід уже призвичаївся?..
– Основна наша діяльність це все ж таки платні концерти. Зараз же говоримо про ювілейний виступ. Ми хочемо подарувати глядачеві гарний концерт, приємний святковий вечір. Зрештою ж не все вимірюється лише грошима. Та й не кожному дрогобичанинові сьогодні по кишені викласти 50 чи 70 гривень за квиток.
– 70 літ – це доволі великий проміжок часу й велика історія. Що впродовж цих років збереглося в колективі, що «Верховина» загубила чи втратила за оці сім десятиліть?
– Керую я колективом від 2002 року, й з того часу ми не втратили жодної штатної одиниці. Хоча й час од часу надходили листи з проханням про «оптимізацію», скорочення, реорганізацію, були й різного роду накази, та все одно нам вдалося зберегти творчий склад.
Та коли переглядав штатні розписи попередніх років , помітив, що відбувалося постійне скорочення працівників «Верховини».
– Я мав на увазі дещо інше: творчі моменти, традиції ансамблю…
– Але, погодьтеся, штатний розпис – це люди. Це – колектив, це – кількість артистів на кону. І наш колектив не є маленьким. Він поєднує видовищність, масовість та професіоналізм. Тому є з цього й почав розмову – три групи, які невіддільні одна від одної.
Принагідно зазначу, що ми суттєво омолодили колектив. Коли я прийшов на свою нинішню посаду, в нас було 80 відсотків віком поза 40 років. Зараз же залишилося буквально 15 відсотків людей старшого покоління, які відіграють важливу роль, адже передають професійну майстерність, досвід, традиції молодшим колегам. В той же час незаперчним є факт, що сцена потребує молодих облич: існують загальні мистецькі вимоги до будь-якої сцени.
Звісно, сьогодні маємо чимало проблем. Вони багато в чому є спільними для багатьох таких, як наш, творчих колективів (в Чернівцях, Луцьку, в Закарпатті).
Сьогодні ми в Україні стикаємося з засиллям попси, низьковартісної масової культури, й не так уже просто показувати високопрофесійне, до того ж народне, мистецтво. І як на мене, тут мають бути вагомішими роль держави, її сприяння. Адже особливо важливим сьогодні є популяризація, промоція саме нашої, вітчизняної культури… І саме такі колективи як наша «Верховина» можуть і повинні сприяти зростанню націоанльної свідомості та патріотизму українців.
З року в рік ми подаємо багато проектів і просимо їх підтримати, адже такі колективи не спроможні стовідсотково себе утримувати. Ось і зараз ми знову подали на розгляд обласного департаменту культури дев’ять проектів. Всі вони спрямовані на те, щоби оновлений наш репертуар був затребуваний українським глядачем і який водночас можна було би презентувати за кордоном і тим самим промувати нашу вітчизняну культуру, наші народну пісню та танці. До речі, де б ми не виступали, наші виступи всюди – і у Латвії, і в Хорватії, і в Польщі, в інших країнах – знаходять схвальний відгук у глядачів і викликають позитивні емоції, стимулюють зацікавлення Україною та її культурою і мистецтвом. І це свідчення того, що таких виступів глядачеві нерідко просто бракує…
Цьогоріч, напередодні ювілею ми отримали чергове запрошення від Об’єднання українців Латвії на 10-12 червня. Нам пропонують взяти участь в Днях української культури в цій балтійській державі, зокрема, – у відомому курортному місті Вентспілс. І ми вже готуємось до цієї гастрольної мандрівки.
Отже, ми віримо в те, що не повториться ситуація, яка виникла п’ять років тому із відзначенням 65-ліття «Верховини». Тоді, з невідомих нам досі причин, нашій ювілейній даті не було надано належної уваги з боку обласної влади, управління та департаменту культури. Жоден з артистів тоді ані грамоти, ані подяки не отримав. Привітали нас хіба що на міському рівні. Й це в більшості з нас залишило доволі неприємний осад. Але я вірю, що нинішня ситація є інакшою.
Зрозуміло, що потрібне нам і оновлення костюмів, взуття, реквізиту, частково – музичних інструментів. Зараз дещо нам вдається робити своїми силами, та цього замало. Тож сподіваємося, що з цими проблемаи ансамбль сам на сам не залишать, адже нам не вистачає власних коштів. Адже сьогодні оплата всіх комунальних послуг та утримання будівлі нашої повністю лежить на ансамблі, навіть на опалення нам уже не видялють нічого. Тож із заробленого на оновлення костюмів, звісно не залишається практично нічого.
Та все ж я залишаюся оптимістом, й гадаю, що «Верховина» й надалі даруватиме глядачам своє мистецтво, що попереду в нас – нове, успішне творче десятиліття й нові реалізолвані проекти задля промоції української народної культури.
– Що ж, пане Зоряне, щиро дякую за розмову й зичу вам і вашому колективу гідно відзначити ювілей, подолання всіх труднощів і процвітання.
Федір Сергієнко
