2016-06-09 18:36:00
Присвята Сорочинському ярмарку. Україна – велика родина.
Справжня ознака філософа – не бути професором філософії.
Шопенгауер
Людина і культура
Російсько-українська війна
З соціологією з одного боку і правоведенням з другого зв’язана, найтіснішим чином, політика. Наука внутрішньої політики дає правила конституційної організації культурної держави, наука зовнішньої політики – правила міжнародних відносин держав. Тому взаємовідношення громадян один до одного і взагалі повинні регулюватися тими ж етичними законами, які мають силу в особистих відношеннях окремих громадян. Однак, в нашому сучасному державному житті ми, як відомо, ще дуже далекі від цієї ідеальної цілі. В зовнішній політиці, з одного боку, царить ще глибокий егоїзм; кожна нація думає тільки про свої власні вигоди і найзначнішу частину своїх засобів тратить на воєнні підготовки. Внутрішня політика, з іншого боку, ще опутана варварськими забобонами середніх віків і тоталітарною системою скажених вовків КПРС. Конституційна боротьба обертається, переважною більшістю, навколо прав уряду, з одного боку, і народних мас з другого. В безплідній боротьбі партії виснажують свої сили. А між іншим, важлива не особлива форма держави, а розумна життєдіяльність. Бути монархії чи республіці, аристократії чи демократії – запитання другорядні в порівнянні з найголовнішим питанням: чи бути сучасній культурній державі духовною чи світською? Чи буде управлятися клерикальним свавіллям, чи розумними законами і громадським правом.
На Війну і Мир треба дивитися думкою Людини, що пливе по Ріці Вічності. Росія колонізує Україну. Скриваючись під маскою співпраці, уважно цікавлячись чужою історією, чужими звичаями, чужою природою і все це заради того, що Московія «хоче щось скрити».
«Москаль-чарівник» відчуває огидність до самого себе. Демонструючись перед іншими народами він розуміє, що повинен виглядати не таким, яким він є насправді. Вважається, немов москвин прагне поневолити інші народи тому, що відчуває себе вище їх і хоче уподібнити їх до себе. Насправді ж він поривається завойовувати інші народи для того, щоб змішатися з ними і зникнути, як найманець і появитись у новій іпостасі: «Москаль-визволитель».
Страхітлива облудність Росії – видавити себе за «народний» режим або ж (бавлячись в лицемірство) за режим, запроваджуючий «здорові» постулати комунізму. А насправді основна ознака «народного режиму» полягає в викоріненні націоналізму, позбутися ідеї і почуття батьківщини. На теренах Москви існує релігійний культ стародавнього Сходу (жахливий і переконливий) – депортація народів, а Бог російської теократії – це сама Росія.
Росія в свій час поглинула порцію українців, перетворивши їх у росіян. Вона має потребу завойовувати чужі народи. Спрага, точніше «необхідність» завойовувати, яке відчуває московець, обумовлена його комплексом неповноцінності.
Отож, у Кацапії є власна ідея – наполегливе намагання колонізувати Україну.
Маючи чорну душу, росіяни використовують свої здібності для брехні, обману і солодких промов. Їхня правда скрита під грудами сміття насипаного коментаторами.
Московини окайданили козаків, які опинились, в свій час, під царським ярмом. Кількість слуг в них носить азійський характер. Культурна Європа і своєрідна культура Азії.
Коли Росія, як новітня імперія, після розпаду Радянського Союзу, каже, що України не існує, як держави, і ніколи не було … нехай великодержавні шовіністичні мужі не забувають, що у кожної хати свої комарі. Якщо московська влада дурна, це не означає, що український народ теж дурний. З москалями дружи, але камінь за пазухою держи.
Звернемось до історії. Коли великий завойовник Чінгісхан в 1211р. посунув свою багатотисячну армію на південь, сіючи скрізь жах, смерть і розруху, він створив «степову імперію», яка простяглася від Пекіна до Каспійського моря. Дякуючи чіткій організації, монгольське військо вважалось непереможним. Чінгісхан використовував ресурси завойованих країн, відбираючи серед жителів вправних ремісників і переймав всі технічні досягнення підкорених народів.
В кремлівсько-кримсько-доньбаській війні Росія, як спадкоємниця татаро-монгольської орди, увібрала потворність і жорстокі забобони «русского мира», а саме це є залишки первісного варварства при цьому виховання для таких людей є тим самим, що й для шекспірівської лисиці, «котру, як не приручай, як її не лілій і не оберігай, буде зберігати дику хитрість своїх предків».
Саме тому культура цивілізованих варварів сучасної Росії, з точки зору глибокого поетичного почуття, - це образ диявола з рогами, копитами і хвостом, а молитва московських попів є знаряддя зла, яке несе з собою заспокоєння і надію забобонним розбійникам, укріплюючи серця воїнів на вбивство супротивників в несправедливій війні, підтримуючи ханжу-тирана в його переслідуванні свободи життя і думки.
Воювати треба так, щоб був можливий успіх! Воля або Смерть!!!
Що стоїть на заваді творення культурної держави:
О, Росіє! Кайся і очищайся від жертовних гріхів, ти осквернила душі праведних. – Вижени демонів із біснуватих. Росіє, твій деспот – президент Путін – будь прóклятим!
Осанна Людям, Тваринам і Рослинам – дітям Неба і Землі.
Слава Україні!
Може, зійдуть, і виростуть
Ножі обоюдні,
Розпанахають погане
Гниле серце, трудне,
І вицідять сукровиту,
І наллють живої, козацької тої крові,
Т.Г. Шевченко
17.ІІ.2016р.
Захарків Михайло
джерело: автор