2016-11-24 19:31:13
Богдан ЛАЗОРАК
«Як страшно оре історичний плуг…», – напевно тільки Ліні Костенко під силу підібрати потрібні слова, для того, щоб вмить окреслити думку про біль мільйонів українців, і водночас співчуття усіх солідарних із їхньою трагедією «1932–1933» в «процвітаючому СРСР».
Вранці 22 жовтня 1933 р. дрогобицький адвокат Степан Витвицький надіслав два звернення до Львівського Комітету Рятунку України та УНДО з проханням делегувати в Дрогобич своїх представників, які б взяли участь у масовому віче присвяченому протесту щодо голоду на Великій Україні.
24 жовтня 1933 р. від Комітету порятунку у Львові що по вул. Підвалля, Ч.7, до канцелярії дрогобицького адвоката Степана Витвицького надійшло термінове машинописне повідомлення про неможливість делегування представника комітету до Дрогобича на спеціальне віче, оскільки усі посли делеговані в інші регіони. Також секретар Комітету зазначив, що в Дрогобичі на той час було достатньо сил для організації подібного дійства, що вочевидь засвідчує потребу делегатів у інших, менш населених регіонах. Цього ж дня до дрогобицького повітового Комітету порятунку надійшло окреме звернення від головного секретаря УНДО, в якому було зазначено про неможливість делегування референта УНДО в Дрогобич на відзначення жалоби 29 жовтня 1933 р. Причина була тією ж що й у попередній телеграмі.
Серйозну підтримку в плані організації протесту здійснювала УГКЦ. 26 жовтня 1933 р. Митрополит Андрей Шептицький, разом із іншими представниками греко-католицької ієрархії (єпископ станиславівський – Григорій Хомишин, єпископ перемиський, самбірський і сяноцький – Йосафат Коциловський, єпископ тит. данійський, помічник перемиський – Григорій Лакота, єпископ ададейський, помічник станиславівський – Іван Лятишевський та єпископ кадоенський, помічник львівський – Іван Бучко) підписалися під “Пастирським листом в справі допомоги Великій Україні». Серед іншого у звернені зазначалося:
«Протестуючи недавно проти злочинів большевицької влади на Придніпрянській Україні, а передусім проти злочинів поповнених на сільському населенню – Ми спільним письмом заохочували Вас до посту, жалоби, молитви, до добрих діл для випрошення з неба Божого милосердя для страждучих і умираючих з голоду наших братів.
Ціле українське громадянство нашого краю послухало Нашого зазиву і Комітет Ратунку України установив по порозумінню з Нами на 29 жовтня – день національної жалоби і протесту, звертаючися до духовенства з проханням торжественних Богослужень і відповідних проповідей на цей день…».
Розуміючи безсилість українців «Другої Речі Посполитої» владика Андрей писав:
«Йде про ратування нашого народу, мусимо бути злучені любов’ю до того народу Христовою любовю в одно. Ця любов розтягається далеко поза границі Нашої Церковної Провінції й обнимає всіх Українців і поза ними всіх терплячих, кривджених і вбогих. Вона обнимає і всіх незєдинених наших братів, що не мають великого щастя належати до вселюдної Церкви, до того Христом установленого, а по цілому світі розсіяного всесвітнього брацтва любови. Наша любов звертається з особлившим співчуттям і глибоким болем до тих, що там за кордонами терплять невиносимі муки і вмирають з голоду. На вид того, що там діється, дрож грози і співчуття переходить майже ціле людство. Але те загальне співчуття не ратує голодуючих. Людська поміч при найліпшій волі мало може супроти страшної руїни. Ми [є] .майже безсильними свідками нечуваних і небувалих подій…».(див. у: “Нова зоря”, 26 жовтня 1933 р.).
28 жовтня 1933 р. (з вівторка на середу) у Дрогобичі відбулося «Свято національної жалоби», яке розпочалося із організації літургії та панахиди у соборі Пресвятої Тройці. Тієї ночі о. Северин Бараник доручив духовенству провести подібні літургії по всіх парафіях. У головному Соборі дрогобичан блаженний особисто освятив Святі Тайни і розпочав нічні богомоління (з 28 на 29 жовтня). Цілу ніч через Собор Пресвятої Тройці проходили сотні віруючих із свічками у руках, від чого «храм немов тонув від світла» Божої Благодаті.
| Бл. Северіян Бараник, ЧСВВ |
29 жовтня, о 10 00 год ранку у переповненому мирянами храмі ігумен ЧСВВ о. Северин Бараник відправив Торжественну Службу Божу. Окрему проповідь виголосив о. Нищий, який серед іншого зазначив, про долю мучеництва для українського народу та її значення, як Божого знаку для консолідації. Після літургії біля Собору відбулося масштабне віче громадян з Дрогобицького повіту на котрому виступав адвокат Степан Витвицький. Серед іншого він покликався на книгу-пам’ятку В. Мудрого «Лихоліття України» у якій розсекречувалися руйнівна політика більшовиків проти українського народу. Також С. Витвицький розповів про реалії життя українців в УРСР, про ставлення до них радянської влади і власне голод спричинений «заготівлею» хліба (див. у: Діло, Ч.305 (13.504), с. 4).
Подібне віче відбулося у Бориславі того ж 29 жовтня 1933 р. Так, 28 жовтня відбулася велика вечірня, після котрої було організовано суплікацію Св. Тайн. При цьому головний храм Борислава був вщент переповнений мирянами. Люди масово сповідалися та пліч-опліч молилися перед найсвятішими Тайнами. Утренню літургію служив о. І. Ліщинський о 10 00 год. По завершенні літургії парох виголосив пастирське звернення Митрополита Андрея, а також власну позицію з приводу трагедії. Найбільш зворушливою була хвилина, коли наприкінці літургії миряни усією громадою «…склали торжественну обітницю вірно служити Христові-Царевві, Св. Церкві, нашому обрядові й українському народу». Віче закінчилося спільним виконанням «Боже Великий Єдиний, Нам Україну Храни….» та панахидою за упокій жертв голоду на Великій Україні. По закінченню громада організувала збір коштів для голодуючих. Після обіду подібна літургія, панахида та віче відбулися в церкві на Мражниці.
[Знизу знаходиться слайдер з фото, щоб він запрацював, наведіть на фото курсор мишки, щоб переглянути фото в повномасштабному режимі - клацніть на нього]
джерело: Дрогобичер_Цайтунг
