Гомін Галичини


Інга Кейван: Потребуйте і будьте потрібними

Інга Кейван: Потребуйте і будьте потрібними

2016-12-25 19:24:54

Інга Кейван:  Потребуйте і будьте потрібними

Незабаром чернівецька поетка і літературознавчиня Інга Кейван відзначатиме «круглу» дату. Нині, напередодні ювілейної для Інги Іларіївни днини, ми розмовляємо з нею про неї саму, про поезію, про життя…

 

- Зовсім ще юною, майже відразу по закінченні університетських студій побували ви в Дрогобичі на науковій конференції.  Які залишилися враження від тієї подорожі?

- Так. Я закінчила університет 1999 року. І вже восени вступила до аспірантури. До Дрогобича я поїхала на конференцію. Це був травень 2001 року. Нами тоді опікувався доцент Євген Пшеничний. Він мене вразив своїм свіжим поглядом на давню літературу. Багато розповідав нам про місто, влаштував екскурсію. Дрогобич мене приголомшив. У нього своя дуже особлива енергетика – світла. Це ніби місто-портал. Пам’ятаю, що неймовірно комфортно почувалася на площі Котермака (Йдеться вочевидь про Замкову Гору – Л.Ґ). Там хороше місце з погляду екологічного, добре, що там зробили ділянку, зручну для відпочинку людей. Наскільки пам’ятаю, то туди веде вулиця Підвальна: тобто та, що «під валом», а валах часто розташовувалися требища – очевидно, що і на цьому місці так, якщо там одна священна споруда замінювала іншу (тут у співрозмовниці – певна аберація пам’яті, але має шанс виправити, адже в січні буде знову в Дрогобичі – Л.Ґ.).

 Я була вражена розмірами костьолу, зображенням Папи римського на стіні (пам’ятника тоді ще не було – Ред.).

 Котермак, цей костьол, зображення – у цьому всьому якась таємниця з алхімічним присмаком. Вперше у Дрогобичі я побачила справжній шпіхлір – він вже тоді був аварійно небезпечним, цікаво і сумно було дивитися на цю самотню істоту, яка колись забезпечувала людям порятунок і певність, а тепер стояла, наче прокажений, до якого боялися наблизитися… А двоповерхова церква святого Юра! Розписи зовні на стінах. Ми тоді не змогли потрапити всередину. І я спробувала зробити фото на другому поверсі крізь отвір у дверях. І була вражена, коли згодом подивилася на фото: звідти зсередини лилося світло… Хтось мені потім сказав, що все можна пояснити науково. Але я таки буду вірити у диво. Запам’яталося дерево-ліра біля приміщення університету, синагога, із вікон якої росли дерева… Я зовсім мало була у Дрогобичі, але говорити про нього можу багато. І весь час, відколи я там побувала, мені хотілося навідатися у це місто ще. І навіть були плани, але так і не вийшло.

- Ви – дослідниця літератури й літературний критик і публіцистка. Та ще й – поетка. Як ці іпостасі поєднуються в вас? Чи не «сперечаються» між собою критика і поезія?

- Саме ці іпостасі в мені співіснують мирно і злагоджено. Більше моїх внутрішніх конфліктів через те, що я не маю часу, аби систематично займатися літературною критикою, приділяти увагу розвиткові свого сайту і повноцінно реалізувати свій проект, пов’язаний з літературною та мистецькою критикою. Прикро мені через те, що також через необхідність заробляти, я не можу зосередитися на наукових дослідженнях: у мене є кілька детальних планів, кілька блокнотів дотичних до того нотаток. Та часом мені видається, що саме життя мене від здійснення моїх літературознавчих намірів відводить.

- Поезія, як і музика, - те, що супроводжує життя більшості «нормальних» людей. У Верлена навіть в «Поетичному мистецтві» сказано «Найперше музика у слові…» А чим для вас є поезія, що вона взагалі таке й чому так багато людей потребують її?

- Загалом поезія, як на мене, – це окрема філософія, яка складається із різних світоглядних систем. Поезія – це трансформація у словах, звуках, ритмах частотних хвиль всесвіту, це інформація, ще один спосіб комунікації навколишнього світу з людиною. Якщо конкретно для мене, то поезія – це мій спосіб мислення, стиль життя, також спосіб діалогу – зі світом, з людьми, з собою. Це я – така, яка я є, найсправжніша, моя сутність.

- Як починали свою творчість, як сприйняли ваші дві літературні премії?

- Скільки себе пам’ятаю, живу у цих ритмах. Пригадую, як мені, зовсім юній, ще школярці, хотілося бути почутою. Мої вірші потрапили до редакції місцевої газети. Я щотижня бігла до кіоску купувати газету з надією побачити там публікацію моїх віршів. Так зворушливо і смішно це тепер виглядає. Їх так і не опублікували. Я пішла до редакції. У мене тоді була група підтримки в особі моєї подруги. Ми увійшли до редакції, а назустріч редактор і так ніби по-дружньому каже: «Що дівчата, прийшли вірші дати?» А я йому у відповідь: «Ні, забрати!». І гордо пішла повз отетерілого редактора забирати свій скарб. І добре, що саме так все тоді було. Я навчилася чекати, а ще мені стало байдуже до публічності. Я не залежу від чиєїсь думки і бажання чи небажання мене опублікувати. Те, що маєш отримати, те приходить. Найважливіше для мене залишатися у ритмах поезії, у просторі творення.

А премії Вадима Коваля та Пауля Целана для мене важливі, оскільки і один, і другий – Поети. Для мене має значення не сам факт премій, а зв’язок з цими іменами, особистостями, їхніми смисловими світами. Целан і Коваль були під’єднанні до цієї системи інформаційного обігу. Їхні антени і дроти завжди були під надто високою напругою. Я дуже добре знаю, як це, коли Поезія підпорядковує собі твоє життя. Коли ти прописуєш у віршах своє майбутнє і не лише своє. Коли вірш насувається, як панічна атака. Коли ця енергія руйнує твоє особисте життя. Поезія потребує дуже багато болю, тому вона жорстока. Вона постійно струшує, прочищає енерго-інформаційні канали, аби завжди був злагоджений і безперебійний зв’язок. Це нестримно, але і без цього нестримно. Вадим Коваль і Пауль Целан були такими поетами. І, звісно, у кожного поета, як і в кожної антени, свій термін експлуатації…

- Кого вважаєте авторитетами, а може, й учителями в поетичній царині, а в літературознавстві?

- Я б говорила не авторитети, а тих, кого поважаю, ким захоплююся. Перелік може бути, звісно, дуже великим. Свого часу мене дуже вразила поезія Жака Превера – така несподівана естетико-етична система, ритм, драматургія вірша. Євген Плужник – як на мене, один із найсильніших поетів періоду розвинутого модернізму, і не лише. Він досі звучить актуально. Його слова, образи чіткі, безжальні, вичерпні і остаточні, як влучний постріл. Його поема «Галілей» – не лише картина того часу, України, це портрет людства, соціуму як такого – без масок, привабливих обгорток, штучних запахів. Із сучасних поетів мені одразу спадають на думку особливі своїм поетичним світоглядом, відчуттям Микола Рачук, Василь Голобородько, Микола Воробйов, Іван Негрюк (покійний, на жаль), Аніфатій Свиридюк, Василь Махно, Світлана Кирилюк, Ігор Курилів, Ірина Скрипник, Юлія Косівчук, Остап Ножак, Христя ВенгринюкОлена Герасим’юкЗаза Пауалішвілі. Близька мені поезія німецького автора Райнера Кунце, якого переклав Петро Рихло. Недавно, завдяки перекладу Остапа Ножака, відкрила для себе поезію Ярослава Міколаєвського. І ледь не забула про Богдана Задуру – дуже люблю його екзистенційну іронію.

Щодо літературознавства, то тут я не можу обмежуватися суто літературознавцями. Оскільки мій науковий світогляд формувався далеко не лише літературознавством. Я завжди тяжіла до міждисциплінарної і наукової дифузії. Просто назву кілька імен, не зупиняючись на характеристиках (для цього б знадобився окремий том). Еріх Ауербах, Єлеазар Мелетинський, Микола Ільницький, Ришард Нич, Марина Новикова, Наталя Шумило, Елеонора Соловей, Магдалена Ласло-Куцюк, Ганс-Ґеорг Ґадамер, Карл Густав Юнґ, Еріх Фромм, Мірча Еліаде, Томас Манн (його щоденники, де він описував свою роботу над романами), ґносис Миколи Руденка, нігілізм Тараса Лютого. Напевно, краще зупинитися.

- Що існує в вашім життя, крім літератури?

- Син, батьки. І кішка.

- Якось ви сказали, що «депресії - то не хандра.  Я не слинюся  і не печалюся. І люблю життя. І завжди даю раду собі й своїм проблемам. Я все життя мушу бути сильною, такою і є»? Що спонукало до такої рефлексії?

- Я не люблю бути слабкою, а я на якийсь період собі це дозволила. У мене не було іншого виходу. Та я втомилася такою бути. Прийшов час повертатися із своїх мандрів а ля nigredo.

- Що понад усе цінуєте в людях, що приваблює в них, а що ніколи не сприймете, що може відштовхнути?

- Приваблює і ціную: порядність, чесність, коректність, прагнення шукати і пізнавати, мудрість, почуття гумору, вміння слухати і чути, відповідальність, вміння вибачати. Не сприймаю, відштовхує: зверхність, брехливість, нахабність, бажання пхати носа не у свої справи, заздрісність, злорадство, садизм, цинізм, флюгерство, прагнення вивершуватися за рахунок досягнень іншого, за рахунок приниження іншого.

- Наскільки часто реальні події вашого життя чи близьких знаходять відгук у творчості? А люди з вашого оточення «відлунюють» у ваших поезіях?

- Майже ні. Та, як не дивно, найактивніше «відлунюють» ті, хто приніс найбільше болю – аж до руйнації на фундаментальних рівнях.

- Ви і в бібліотеці працювали, й тривалий час викладали в університеті, кандидатську захистили. Тепер же – речниця видавництва. З чим пов´язані такі зміни? Чи не став прикладом відхід від викладацтва вашого знаменитого краянина Олександра Бойченка?

- Попри всю мою повагу до Олександра Бойченка, захоплення його інтелектом, звісно, його вчинок жодним чином не вплинув на мій. У мене своя життя, свої позиції, своя мотивація, зрештою. Були чинники, які змусили мене прийняти рішення залишити роботу в університеті. Та я не буду зараз про них говорити. Скажу лише те, що так мене кидає і штовхає життям моя сутність, така моя індивідуація, я змушена постійно випробовувати себе, змушена знову і знову перевчатися, здобувати нові знання, досвід, перепрограмовуватися. І я вже точно знаю, що здобуте на кожному етапі, обов’язково стає у пригоді на наступному. Я поступово добираюся до великої води. Як риба. Мальком вона плаває у невеличких гірських потічках, де набирається сили, росте, отримує перші життєві навички, і чимдалі, тим більша і глибша вода, тим суворіші умови, тим складніші випробування, тим складніша боротьба за виживання. Але ж і досвіду, і вмінь значно більше.

Я не маю права дати застоятися своїй енергії, своєму духові.

- Як ви так багато всього встигаєте: працюєте мало не 24 години на добу, пишете, читаєте надто багато, куховарите (що зазвичай?) та ще, як довідався спортом займаєтесь. Та ще якимось дивним і не всім відомим. Розкажіть про це.

- Я працюю 72 години на добу, тому встигаю (посміхається). Але я встигаю дуже багато, крім того, що важливо для мене. Причина банальна: мені не вдалося стати спадкоємицею мільйонера, тому, як і більшість людей, я повинна виживати і заробляти на це виживання. Моя мрія – виспатися і спокійно подивитися фільм, не смикаючись на справи, які стоять до мене у довгій черзі. Моя мрія – читати книги і не викидати свої думки з приводу в ноосферу, а все ж викладати їх у літературно-критичних та наукових текстах.

Щодо спорту, то це калланетика. Вона для мене стала важливим кроком у процесі виведення себе із важкої форми депресії. Я принципово не вдаюся до медикаментозного втручання. Я сама маю собою керувати. Мені добре зі спортом. Під час тренувань у мене очищується мозок, а потім, коли я йду додому, відчуваю, як мене заповнює чиста енергія.

- Нині ви на порозі своєї гарної ювілейної дати. З чим стрічатимете? На що сподіваєтеся в наступні після цих уродин роки?

- Стрічатиму з вдячністю, що поряд зі мною найдорожчі люди, і з болем, що зі мною не буде поряд колись дуже важливої для мене людини. Сподіваюся, що найдорожчі будуть здоровими і нарешті почуватимуться щасливими поряд зі мною. Сподіваюся, що мені вдасться заробити на гітару синові і на нашу з ним поїздку влітку на Пісочне. А все решта, як буде.

- І традиційно: ваші побажання читачам дрогобицької інтернет-газети «Майдан», які нещодавно відкрили для себе молоду, цікаву, чуттєву поетку Інгу Кейван?

- Потребуйте і будьте потрібними. А на завершення редакції та читачам – декілька моїх поезій.

- Щиро вдячний Інго за розмову.

джерело: Майдан Газета

версія для друку
версія
для друку





Що ще читають на цю тему

У Дрогобичі діти в школі розмалювали вікна (ФОТО)

У школах Дрогобича та Городоцького району оголосили карантин

Просвітницький проект «КЛЮЧ» після довгої перерви продовжує діяльність і запрошує на зустріч

Передноворічні Літературні зустрічі з Юрієм Андруховичем. Вже четверті




Коментарів немає
Додати коментар


Коментар