Присвята коханій

 Юрій Гарник

***

Яка в тобі Божественності сила –

Вина міцного зоряний напій.

Ти так мене цілунками сп’янила,

Що я вже твій.

До віку буду твій.

***

Через пристрасть твою –

Запальну, запальну

Я не спав і не сплю

І навряд чи засну.

***

 

Дойду, добіжу, долечу

Сховаюсь від вітру й дощу

Хай осені плин відійде

А там, що буде, то буде.

 

Дойду, добіжу, долечу

Любові нап’юсь досхочу,

Як яблуня буде цвісти,

Якщо в тім саду будеш ти.

 

***

Весни магнолія цвіте:

Так пишно, зоряно, так ніжно.

Картаю доленьку за те, -

Що ми зустрілися так пізно.

 

***

Мені важливо знати це –

Чи дійсно любиш ти мене,

Дай відповідь, скажи мені

Єдине слово – так, чи ні.

 

Твоє мовчання зрозумів

Не треба сліз, не треба слів,

Нема вогню, нема вогню

Це лише я тебе люблю.

***

Вже холодні і ранки і ночі

Туманіють поля і луги

Я дивлюсь в твої карії очі

В них ні літа нема, ні весни.

 

Лиш мінорні пісні стоголосі,

Що так стрімко знялись в небокрай

Не пускай в своє серденько осінь

Не пускай, я прошу, не пускай.

 

***

Сформований, мене вже не змінити,

Цей факт підтвердить небо голубе.

Забути, розлюбити, відпустити

Кого завгодно, тільки не тебе.

 

***

Пробач мені, що ти не перша,

Що вже не ті в очах вогні,

О, цвіту білого черешня

Пробач за осені пісні.

 

Що падолистом вкрились трави,

Не чути голосу трембіт.

Пробач, що зранку до заграви

Мене п’янить твій медоцвіт.

Що я без всяких застережень

Плекаю трепетну красу,

Бо на любов нема обмежень,

Нема обмежень на весну.

 

І я щасливий безперечно

За літа зоряну ходу,

Що цвіту білого черешня

Палахкотить в моїм саду.

 

***

Вже соняшник на захід похилився.

Закінчилась пора золотожнив.

А я іще любові не напився,

А я іще по суті і не жив.