Дмитро Джулай
В сніг, дощ, холод російські військові пів місяця тримали у полоні п’ятьох молодих чоловіків просто неба ‒ у канаві край дороги. Це була середина березня, морози вночі сягали інколи 10 градусів. Брудний мішок, напханий горсткою соломи, та декілька старих ковдр – все, що кинули окупанти, щоб вкриватися, цивільним бранцям. Це сталося у селі Термахівка на Київщині. Весь час руки полонених були зв’язані мотузками, а їхні очі вкривали шапки, перев’язані скотчем. Над ними постійно стояв кулеметник, який погрожував розстрілом за будь-яку спробу втечі. Їх били, знущалися. Але одного дня російські військові наказали хлопцям взяти лопати та примусили копати могилу. Про це чоловіки розповіли Радіо Свобода.
Пообіді 17 березня в будинок до Богдана Гриценка ввірвалися п’ятеро російських військових, розповідає він. Вони знайшли військовий кітель його молодшого брата, а самого Богдана назвали «корегувальником»: «Я їм казав, що це неправда, а якби і був би ним, то захищав свою землю». Після такої відповіді 25-річному хлопцеві, як він зауважив, впритул до ноги приставили автомат й двічі вистрілили. Кулі пройшли на виліт.
25-річний Богдан Гриценко, який розповів, що російський військовий при затриманні прострелив йому ногу
Потім російські військові схопили ще 4 друзів хлопця, які жили поруч, вказує він. Найстаршому бранцю було ‒ 29, а наймолодшому ‒ 22 роки. Всім зав’язали очі-руки, завантажили на БТР та привезли до одного із своїх блокпостів у Термахівці.
«Нас всіх п’ятьох поклали колом один до одного головою, ‒ розповідає найстарший полонений Богдан Гаркуша. ‒ Російський командир сказав, що зараз вип’є, а нам тим часом варто подумати, кому першому будуть різати пальці».
29-річний житель села Термахівка Богдан Гаркаша показує на місце, куди його разом із 4 друзями привезли російські військові після затримання
Невдовзі почався допит: «Хто з вас коригувальник, чи є зброя, де українські позиції?». Не отримавши потрібної відповіді, окупант взяв двох хлопців, серед яких був молодший брат Богдана і відвів у сторону: «Я почув декілька пострілів. Подумав, що брата та друга вбили. Потім нам сказали, що ми наступні на розстріл, якщо не зізнаємося».
Хлопців продовжували допитувати та бити, розповідають вони, хоча ті щиро зізнавалися, що нічого не знають. Припинивши побої, всіх п’ятьох полонених кинули до канави край дороги, де й утримували просто неба в лахмітті наступних пів місяця. Брат Богдана Гаркуші та інший полонений залишилися живими. Російські солдати зімітували їхній розстріл, кажуть чоловіки.
«Давайте їх повісимо, закопаємо!»
Коли молодих чоловіків затримували, то більшості не дали можливості одягнути куртки: «Коли йшов дощ, то все лахміття, яке нам кинули, намокало. Лежиш, трусишся, чекаєш ранку, щоб хоч сонце вийшло. А інколи були морози вночі ‒ сягали 10 градусів. Тоді зранку ніг взагалі не відчуваєш. Встаєш і хитаєшся, як п’яний», ‒ розповідає Богдан Гаркуша.
Богдан Гаркуша стоїть на місці, в якому, каже, разом із своїми друзями утримувався просто неба російськими військовими
Окупанти годували полонених кашами два або один раз на день. Виводили в туалет, але руки не розв’язували, лише ледь привідкривали очі, зауважують бранці.
«Укропи! П***и! Чому ви їх не вбили?! Давайте їх повісимо, закопаємо!» ‒ згадують колишні полонені вигуки російських солдатів, які проїжджали повз них. Але одного разу група військових зупинилися: «Нас почали бити руками і ногами по всьому тілу. Ми попадали, поскручувалися. Потім російський військовий запитав мого брата Руслана, чого той небритий, і почав зрізати ножем його бороду». Так окупанти зігнали злість, каже він, через обстріл їхніх позицій.
«Або відпустим, або вб’ємо», – так нам казали наші наглядачі. Краще б смерть, мабуть, ніж такий полон», ‒ говорить Гаркуша.
Лахміття, в якому спали 5 цивільних полонених в селі Термахівка на Київщині
Весь цей час інший полонений Богдан Гриценко, якому прострелили ногу, продовжував, як і всі інші його друзі, лежати у холоді та бруді. Російський солдат, каже, перемотав йому рану звичайною ганчіркою: «Кожен день казали, що прийде медик, прийде. І тільки на дев’ятий день він таки прийшов. Обробив маззю і перев’язав бинтом. Все! Більше нічого не робив. Він сказав: якщо за дев’ять днів у мене нога не згнила – то все добре».
Бунт
Поки п’ятеро хлопців були у полоні, їхні рідні нічого не знали про них: «Нам казали, що їх забрало ФСБ, що вони у Чорнобилі. У росіян щоразу була нова версія, що хлопців немає у селі, ‒ розповідає
Ольга Зосименко, бабуся одного із колишніх полонених. ‒ Я не їла, не пила, не спала. Думала, що їх вже вбили».
Ольга Зосименко ‒ бабуся наймолодшого колишнього полоненого Дениса Зосименка
Проте односельчани згуртувалися та влаштували стихійний мітинг у центрі Термахівки. Лише після цього російські військові погодилися показати полонених:
«Я коли побачила хлопців, то кричала на всю Термахівку! Спочатку я не повірила, що це їх ведуть: на очах чорні пов’язки, руки перев’язані, всі брудні, голови опущені, підтюпцем ідуть… Я почала кричати, плакати: «Денисе, Денисе! Дайте мені його пощупати!»
Ольга Зосименко показує, який вигляд мали цивільні полонені, коли їх вивели російські військові, щоб вперше показати рідним
Після наполягань Ольги Зосименко цивільним полоненим дозволили підійти до своїх матерів на декілька хвилин. Пізніше окупанти взяли від рідних верхній одяг та трохи їжі для бранців, але продовжували утримувати в канаві.
«Я думаю, вони розуміли, що ми невинні, а так би нас просто вбили. Вони тримали нас для виду, що начебто ефективно боряться із ворогами», ‒ ділиться своїми думками Богдан Гаркуша.
«Кину до вас труп, щоб вам спалося добре!»
Неподалік від місця, де утримували полонених, лежало тіло вбитого невідомого чоловіка: «Ми тут одного діда вбили, зламали йому пальці, а він навіть й не скривився. Точно був під наркотиками», ‒ переказує слова російського військового Богдан Гаркуша. Хлопець каже, що окупанти справді вірили, що українська влада видавала місцевому населенню наркотичні засоби: «Питали нас, де «наші» наркотики, де «наші» американці».
Чоловіки показали місце, де лежав труп вбитого чоловіка. Саме цими куртками він був накритий
Тіло цивільного чоловіка близько тижня лежало у кущах непохованим: «Зараз я до вас принесу цього «200-го» і покладу між вами, щоб вам спалося добре, щоб він між вами смердів», ‒ згадує «дотепні жарти» окупантів Богдан Гриценко.
«Копайте могилу!»
Одного дня хлопців підняли, дали лопати та сказали копати могилу: «Я запитав: «Нас будете закопувати чи для кого потрібно копати яму?», ‒ згадує з гіркою іронією своє запитання ще один колишній полонений
Денис Зосименко.
Денис Зосименко ‒ колишній полонений, якого утримували російські військові, показує місце, де була могила вбитого чоловіка
Як виявилося, хлопців змусили закопувати тіло вбитого: «Перші двоє наших хлопців копали, а нам сказали взяти ганчірки та перенести вбитого до вже викопаної ями. Мені навіть не розв’язали руки. Так і закопував».
Вже тоді Денис побачив, що у чоловіка були вогнепальні поранення: «Знущалися над ним».
Наприкінці березня після відступу російських військових із Термахівки п’ятеро полонених хлопців лишилися без нагляду і невдовзі змогли втекти. Так закінчився їхній півмісячний полон.
«Ви довго ще будете розкопувати, кого ми тут закопали»
Тіло чоловіка залишалося лежати в землі неопізнаним близько двох місяців, поки 12 травня місцева поліція не провела ексгумацію.
Місцеві копачі допомагають поліції ексгумувати тіло вбитого чоловіка у селі Термахівка на Київщині
Тоді на місці були присутні й двоє дочок вбитого. Коли копачі, ледь відрили яму, одна з них побачила знайому футболку: «Це він! Це тато!»
Дочка вбитого чоловіка Анна спостерігає за ексгумацією
Вбитим виявився 53-річний житель сусіднього села Сидоровичі Віктор Сидоренко. За свідченням дочки Олени, востаннє вона бачила батька, коли його 16 березня виводили з будинку російські військові: «Його примушували розповісти про жителів села та позиції українських військових».
Віктор Сидоренко ‒ вбитий житель села Сидоровичі, тіло якого окупанти змусили закопувати полонених
Під час судмедекспертизи на тілі Віктора Сидоренка виявили три кульових поранення: «Найімовірніше, в людину стріляли або зі спини, або коли вона лежала, ‒ розповів Радіо Свобода старший слідчий Вишгородського районного управління поліції Роман Клименко. ‒ На тілі у чоловіка ми побачили численні гематоми, зокрема на обличчі. Його били».
Праворуч ‒ один із копачів, який зробив перерву після того, як відкопав голову вбитого чоловіка. Ліворуч ‒ ноги вбитого чоловіка, які витягнули на поверхню після ексгумації
Поліцейський говорить, що вогнепальні поранення, найімовірніше, й призвели до смерті: «Міг наступити травматичний шок, адже ушкодження значні».
Богдан Гаркуша дивиться на могилу, яку він викопував для Віктора Сидоренка, і згадує слова російського солдата: «Ви довго ще будете розкопувати, кого ми тут закопали».
Попри численні підтверджені факти про катування та вбивства цивільних українських громадян російськими військовими, офіційний Кремль продовжує стверджувати, що не має на меті завдавати шкоди цивільному населенню. Отримати коментар російської сторони щодо озвучених у сюжеті подій поки можливості немає.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були під російською окупацією.
Управління Верховного комісара ООН із прав людини підтвердило 8766 втрат серед цивільних – загибель 4113 і поранення 4916 людей через повномасштабну війну Росії проти України. Це дані від 24 лютого до півночі 31 травня, повідомили в УВКПЛ ООН.
джерело: