Гомін Галичини

останні новини


ДЕРЖАВА

Президент
Верховна Рада
Кабінет міністрів



УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ

2014-10-05 20:48:37


 

18 лютого в Україні розпочалася революція.

Питання стоїть руба: аби ми їх, або вони нас. Ми – це українці. Вони – це олігархічно-кримінальний режим Януковича. Демократичним способом розв’язати проблему вже не вдасться.

 

Почнемо з нас. Коли я кажу “українці”, то маю на увазі не лише етнічних українців. Це – всі ті, хто проти них. Це не лише українці, а й люди інших національностей, які сповідують різні ідеології або не сповідують жодних. Це широкий народний фронт тих, хто хоче очистити українську землю від них.

Вони – це ті, хто хоче в Україні зробити бліду копію Росії. Це олігархи, які підпитують режим Януковича, це Сім’я, яка захопила владу в Україні, це репресивний апарат, який знищує українців, це бандформування так званих тітушок й іншої нечисті, це всі злобні мешканці України, які живуть на цій землі й люто ненавидять усе українське.

Наша перевага в тому, що ненависть до режиму Януковича аж зашкалює. Проти нього піднялися й ті, хто ще недавно голосував за колишнього завгара. Їхня перевага в тому, що вони не послуговуються принципами моралі й Божих заповідей, а тому вбити чи покалічити людину – для них раз плюнути.

З бандитами не можна діяти бандитськими методами. Але бандитів слід знищувати, бо це наша земля, і ми тут господарі.

Як під час Помаранчевої революції люди ставали несвідомими націоналістами, так і зараз ідеї націоналізму все більше охоплюють народні маси. Завдання провідників революції – зробити так, щоб люди ставали націоналістами свідомими.

За нами – цивілізований світ. За ними – євразійське шумовиння.

За нами – Правда. За ними – смерть і руйнація всього живого.

За нами – майбутнє. За ними – минуле.

У своїй праці “Перспективи української національно-визвольної революції” Степан Бандера писав:

“Московсько-большевицьке поневолення України є не тільки суперечне з прагненнями, життєвими потребами української нації, не тільки спиняє її природний, свобідний розвиток, але й загрожує її існуванню. Москва послідовно намагається знищити самобутність українського народу під кожним оглядом та за рахунок української національної субстанції збільшити російський національний організм. Протиставитися цим імперіялістичним цілям та нищівній дії большевизму можна тільки шляхом боротьби, тим більше, що большевизм є найгіршою, найнебезпечнішою формою російського імперіялізму. Його тоталітарні, найбезоглядніші методи послідовного і всебічного знищування поневолених націй, їхньої духовости, біологічної субстанції та матеріяльних основ самостійного існування не залишають жодних інших можливостей для збереження їхнього самостійного життя і розвитку”.

Українські націоналісти нині змушені боротися не лише з внутрішнім окупаційним режимом, але й насамперед з кагебістським режимом Путіна, який всотав у себе все найгірше від енкаведистсько-сталінської системи. Сам по собі режим Януковича не був би страшним для українців, якби його не підпирав Кремль. Тому чи не найголовнішим завданням українського націоналіста на даному етапі є не лише фізичний спротив окупаційному режимові, а й послідовна пропагандистська кампанія, скерована на розвінчання міфу про українсько-російську дружбу, спільну історію й таке інше з перенесенням у недалекому майбутньому цивілізаційної війни на терени Росії. Неодмінним є розпад Російської Федерації на окремі землі та території в результаті національно-визвольної революції поневолених народів. Завдання українського націоналіста полягає в тому, аби цей розпад приніс якомога менше смертей і страждань людям різних національностей у самій Росії.

Олігархічно-бандитський режим Путіна є на сьогоднішній день найбільшим ворогом України. Росія не просто хоче бачити нас в Митному та Євразійському союзах, які без нас залишатимуться фікцією. Ми потрібні Путіну як сировинно-людський придаток для новітньої Російської імперії. Найбільш придатним для Кремля в нинішніх умовах є сценарій розв’язання громадянської війни в Україні, розчленування нашої держави. Сильна Україна не потрібна нікому, слабку з радістю візьмуть під свою опіку світові гравці. Тому найпершим завданням українського націоналіста є не допустити розвитку подій саме в такому напрямку, проявляти революційну витримку й не піддаватися на провокації гарячих голів, які нічого не тямлять у стратегії й тактиці Української Революції.

Нинішній націоналістичний наступ скроплений кров’ю наших побратимів. Це були звичай      ні люди, далекі від націоналізму, які віддали за Україну найдорожче – своє життя. Наш обов’язок – не просто знищити окупаційний режим, а вберегти, наскільки це можливо, людські життя від тих, хто конає в агонії.

Якщо для опозиції відставка Януковича, позачергові вибори й таке інше є кінцевим результатом, то для українського націоналіста це лише початок у переформатуванні системи влади в Україні. Проте на даному етапі Української Революції опозиція має виступити нашим союзником у боротьбі проти окупаційного режиму.

Якщо Європа й Америка поволі, але таки дозрівають до розуміння сутності нинішнього диктаторського режиму в Україні, то український націоналіст повинен розуміти, що наводити лад на своїй землі ми можемо лише самотужки. Проте на даному етапі Української Революції Європа та Америка мають виступити нашими союзниками у боротьбі проти окупаційного режиму.

У тій же праці “Перспективи української національно-визвольної революції” Степан Бандера писав:

“Головною реальною основою революційної визвольної концепції є власні сили і власна боротьба поневолених большевизмом народів. Цим вона засадничо відрізняється від усяких орієнтацій на чужоземні сили, в тому, зокрема, від ставки на війну західніх держав проти СССР, та від сподівань на корисну самочинну еволюцію большевицької системи. Революційна концепція не заперечує, ані не легковажить того значення, яке для протибольшевицьких визвольних змагань може мати прихильність і допомога чужих держав, а зокрема їхня війна з большевицьким бльоком. Тільки ці фактори вважаємо евентуальними й допоміжними, а не головними у визволенні. По-перше, тому, що нема певности чи і наскільки вони діятимуть, а по-друге, — їхнє метове спрямування може поважно розходитися з визвольною метою поневолених народів. Революційна концепція не погоджується з тим, щоб за підвалини визвольних змагань приймати такі непевні сторонні чинники. Так само вона відкидає ставку на еволюцію большевизму, большевицької системи. Властивий її еволюційний розвиток, нормований большевицькими цілями й чинниками, зміряє до закріплення большевицького поневолення. Зміни в большевицькій системі, які приносять деяку полегшу для народу, є тільки наслідками тиску протибольшевицьких сил і несприятливих для режиму обставин, а зокрема здобутками протибольшевицької боротьби поневолених ним народів”.

Й нині актуальними залишаються слова Степана Бандери із цієї ж праці:

“Тепер уже можна ствердити, що большевицький плян змінити духовість, характер і наставлення уярмлених народів систематичним знищуванням непокірних і провідних національних елементів та вихованням нових ґенерацій в комуністичному дусі, в повній ізоляції від національних традицій і в протиставленні до них — скрахував і виявився нездійсненним. Не зважаючи на, безперечно, дуже важкі втрати, яких від цих його практик зазнала національна субстанція поневолених большевизмом народів, корені національної самобутности живуть далі і з них постійно відростають нові здорові парості”.

Насамкінець хочу зазначити, що революція – це не кінцевий результат, а процес. Це – щоденна чорнова робота, до якої має підключитися кожний українець, кожна людина, яка хоче жити в незалежній і вільній Україні.

Слава Україні!

 

Анатолій ВЛАСЮК

 

20 лютого 2014 року

джерело: газета Тустань Борисл






Що ще читають на цю тему



Коментарів нема
Додати коментар


Коментар


©
Гомін Галичини 2014-2017

Редакція сайту не несе відповідальності за достовірність і зміст інформаційних повідомлень