Гомін Галичини

останні новини


ДЕРЖАВА

Президент
Верховна Рада
Кабінет міністрів



Блог Валерія Майданюка. Китайський шанс для України

2014-10-13 20:29:01


Блог Валерія Майданюка. Китайський шанс для України
Валерій Майданюк

Світ ХХІ століття настільки інтегрований та взаємозалежний, що революційні події в китайському Гонконгу можуть суттєво вплинути на російсько-український збройний конфлікт на Донбасі.

Росія діє так нахабно на світовій арені, порушуючи міжнародні договори, анексуючи території незалежних держав у центрі Європи та засилає свої бомбардувальники до кордонів Канади, США та Нідерландів насамперед завдяки негласній підтримці Китаю, якому вигідне протистояння великих європейських поміж собою. Хоча офіційна китайська дипломатія демонструє нейтральну позицію в російсько-українському конфлікті, закликаючи до мирного діалогу, однак дії РФ свідчать про явну підтримку Пекіном агресивних дій Кремля.

Володимир Путін у виступі, присвяченому анексії Криму, особливо подякував Пекіну: «Ми з вдячністю ставимося до всіх, хто з розумінням підійшов до наших кроків в Криму, вдячні народу Китаю, керівництво якого розглядало і розглядає ситуацію навколо України і Криму у всій її історичній та політичній повноті». А міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров зазначив: «Наші контакти з китайськими партнерами показують, що вони не просто розуміють законні інтереси Російської Федерації у всій цій історії, але й те, що у нас з ними ідентичне розуміння початкових причин нинішньої глибокої кризи в Україні». Неофіційна урядова газета КНР the global times видала публікацію, що стосується підтримки дій Росії в Криму.

Тема вельми красномовна: «Підтримати Росію – в інтересах Китаю». Отож Кремль діє так нахабно в Україні та не боїться кидати виклик США знаючи, що за їх спиною стоїть мільярд китайців з усією своєю економікою, армією та ресурсами.

Китайський Майдан

Після закінчення 150-річної британської колонізації, Гонконг в 1997 році перейшов під юрисдикцію КНР, але при цьому, отримав право на власне законодавство, поліцію і фінансову систему на умовах збереження формули «одна країна, дві системи». Така автономія гарантувала Гонконгу збереження демократичних свобод, яких позбавлені жителі материкового Китаю.

Масові громадянські протести, які стали найбільшими в історії Гонконгу, спричинило рішення Всекитайських зборів народних представників у Пекіні, згідно з яким, кандидатів на пост глави уряду Гонконгу на виборах 2017 року висуватиме спеціальний комітет у складі 1200 членів, а виборці матимуть право голосувати лише за одного з вказаних комітетом кандидатів. Тобто фактично, у демократичному та економічно розвиненому центрі Азії, де громадяни звикли до свободи й принципів вільного світу, встановлюється режим керованої псевдодемократії, або демократури.

Традиційно, протестні акції розпочали студенти, які оголосили гонконгському уряду вимогу відставки прем’єр-міністра Ляна Чженьїна, якого було призначено центральною владою в недемократичний спосіб, та скасування скандальної виборчої реформи. Головним організатором виступила організація occupy central, яка зібрала навколо себе протестний рух студентів і стала ініціатором кампанії масової непокори. Учасники демонстрацій погрожують розширити мітинги і зайняти урядові будівлі, ділові квартали фінансових та промислових корпорацій, що паралізує всю торгівлю в місті, якщо влада не виконає умов ультиматуму.

Кількість демонстрантів на центральних вулицях Гонконгу зросла до 50 тисяч учасників. Поліція застосовувала проти учасників демонстрацій кийки, сльозогінний газ і перцеві аерозолі, а на вулицях почалися бої з протестувальниками. Для захисту від водометів та газу, мітингарі почали використовувати парасолі, внаслідок чого, протести в Гонконгу почали називати «революцією парасольок». Влада Китаю називає акцію у на півострові «нелегальною» та попереджає світову спільноту щодо неприпустимості втручання у її внутрішні справи. Уряд вимагає від демонстрантів розійтися і не бажає йти на поступки. Незважаючи на коливання та періодичні зменшення кількості учасників протестів від десятків тисяч до кількох тисяч чоловік, в Гонконгу ніхто не вважає революцію завершеною. «Людям треба відпочити, але вони прийдуть знову», – зазначають громадські активісти.

Перспективи китайської революції

Перемога демонстрантів і поступки з боку Пекіна є малоймовірними, а комуністична влада Китаю занепокоєна закликами до демократії, які можуть поширитися і на материкову частину країни, може обрати жорсткий сценарій вирішення проблеми, щоб не виникало подібних прецедентів у решти провінцій. Водночас, жорстке придушення протестів в 7 мільйонному місті може відлякати закордонні інвестиції та бізнесові кола, від співпраці з якими залежить добробут не лише Гонконгу, а й всього Китаю, адже місто-порт є для Піднебесної воротами у світ. Поступки ж демонстрантам, означатимуть слабкість уряду і дадуть сигнал іншим китайським провінціям, зокрема Тибету, Манчжурії, Синцзяну щодо висунення автономістських і демократичних вимог. Ідея сепаратизму не оминула і Гонконг, економіка якого стала настільки розвиненою, а місто настільки відкрите, мультикультурне та інтернаціональне, до того ж не схоже на решту Китаю, що дедалі частіше декларуються вимоги політичної незалежності.

Для запобігання поширення демократичної революції на материк, Пекін блокує потоки новин з Гонконгу. Заблоковані соціальні мережі facebook, twitter, instagram, щоб запобігти поширенню фотознімків розгону демонстрацій в Гонконзі. У китайських соцмережах повідомлення про протести в Гонконзі видаляються цензурою. Застосовується також і «український досвід» боротьби з революцією – загони китайських тітушок, які формуються з прихильників режиму та нападають на мітингувальників. Ведеться і потужна інформаційна війна проти революціонерів, яких основній масі китайців зображають як агентів міжнародного імперіалізму, а самі протести називають інспірованими спецслужбами Заходу.

Успішно використовується також аксіологічні відмінності між традиційно біднішими і зазомбованими комуністичною пропагандою жителями материкового Китаю, та звиклими до вільного світу, демократично налаштованими і економічно успішнішими гонгкогцями. Річний ВВП Гонконгу на душу населення досяг $ 55000, що вп’ятеро вище, ніж в КНР ($ 10 600). Мешканців Гонконгу навіть називають «вестернізованими китайцями», які відчувають ностальгію за британським колоніальним минулим і західними цінностями, та не хочуть ставати «справжніми китайцями», вірними ідеалам Мао Цзедуна та постановам останніх восьми пленумів Комуністичної партії КНР.

То ж експорт революції з півострова на материковий Китай можливий лише за умов прориву інформаційної блокади і сприйняття ліберально-демократичних гасел мешканцями решти китайських мегаполісів, сільських провінцій та національних меншин – тибетців, маньчжурів, уйгурів, які давно втомлені адміністративним пресингом центральної влади й прагнуть лібералізації режиму. Сучасний Китай нагадує СРСР часів брєжнєжвського «Застою», і переживає не лише кризу ідеологічної ідентичності, але й об’єктивно стоїть перед перспективою системних змін, адже діюча ринкова економічна модель йде в розріз з політичною диктатурою закостенілої комуністичної номенклатури.

Революційний запал хунвейбінів та культурної революції серед китайських мас вже минув, а комуністичний рай виявився бюрократичним авторитаризмом. Обіцянки соціальної рівності вже не одне десятиліття лунають з прикрашених червоними прапорами трибун, але офіційній пропаганді вже ніхто не вірить: ні злиденні китайські селяни, які не ймуть віри пузатим номенклатурникам в краватках, ні підприємлива китайська молодь та середній клас, який годує і весь Китай і всю планету, й справедливо вбачає в комуністичному режимі перешкоду для розвитку суспільства.

Отож, китайський народ давно чекає своєї політичної та громадянської емансипації, але контроль над громадською думкою поки що в руках влади, яка також має численну за китайськими мірками, армію прихильників. Мітингувальники, які народилися і виросли у вільному демократичному місті, здобували освіту закордоном і тісно пов’язані з вільним світом, не бажають скорочувати обсяг своїх прав і свобод на догоду диктатурі. Прірва між сторонами конфлікту поглиблюється і ситуація може розвиватися за непередбачуваним сценарієм. Очевидно одне: рішучості ні у влади, ні в революціонерів не забракне, оскільки обидві сторони борються за збереження своєї системи цінностей і звичного способу життя, втрата якого є для сторін неприпустимою.

Китайський шанс для України

Сьогодні вже дедалі більше експертів відзначають початок процесу перетворення Росії в сировинний придаток та зовнішньополітичного сателіта Китаю. Після введення економічних санкцій та погіршення відносин з основними торговими партнерами – ФРН, Францією і США, Китай залишається для Росії єдиним надійним економічним партнером, а російська економіка виявилася фактично монопольно прив’язана до Китаю. КНР здійснює інвестиції у російські підприємства та інфраструктуру, розміщує у себе російські промислові й оборонні замовлення після втрати Москвою воєнних поставок з України, наповнює внутрішній російський ринок дешевими товарами народного вжитку. Газова угода з Китаєм щодо підписання 30-річного контракту на постачання російського газу на 400 млрд доларів, та рішення про побудову газопроводу «Сила Сибіру» з китайською передплатою у 25 млрд доларів подається як одне з найбільших стратегічних досягнень путінського правління. Зміна політичного режиму Китаю у бік демократизації призведе до його орієнтації на Захід, а отже й до приєднання до системи санкцій проти РФ.

Дестабілізація ситуації в Гонконгу, а також ймовірність експорту громадських протестів на материковий Китай може ослабити і зовнішньополітичну активність КНР, і її підтримку Росії у новій холодній війні з набагато могутнішим Заходом, що вплине й на рівень нахабності Кремля на світовій арені та глибину втручання у внутрішні справи України. В залежності від розгортання революційних настроїв та процесів в Китаї і їх успішності, може корелюватися й російська військова активність в Криму та на Донбасі. Це не означає виведення російських військ і припинення постачання зброї терористам, однак може вплинути на поступливість представників так званих ДНР та ЛНР і характер подальших наступальних операцій. Отож, доля України сьогодні вирішується в Гонконгу, а від вибору м’якої чи жорстокої стратегії китайського уряду, та від рішучості гонконгських революціонерів, залежить кількість «вантажів 200» з українського Донбасу. Поразка китайської «революції парасольок», означатиме зміцнення блоку авторитарних держав та зростання агресивної активності Росії, яка тоді матиме вигіднішу геополітичну кон’юктуру для здійснення збройної інтервенції вглиб материкової України. Захід же в цій ситуації, знову висловить глибоке занепокоєння.

джерело: zik






Що ще читають на цю тему




Коментарів нема
Додати коментар


Коментар


©
Гомін Галичини 2014-2017

Редакція сайту не несе відповідальності за достовірність і зміст інформаційних повідомлень