Чому полковник не хоче стати генералом

2014-10-16 19:34:04


Відкритий лист: не допустіть олігархів до влади!!!!

Чому полковник не хоче стати генералом

Коротка довідка: Григорій Петрович Дем’янчик народився на Тернопільщині. Батько і мати працювали у місцевому колгоспі, виховували чотирьох дітей. Всі вони здобули вищу освіту. Григорій вибрав військову професію; він закінчив Хмельницьке вище артилерійське училище, Національну академію оборони ЗСУ. 43-річний полковник проживає у Дрогобичі, одружений, має дочку і сина.

Командує 15 реактивним артилерійським полком оперативного командування «Північ». Цьогоріч на виборах до парламенту кандидує у виборчому окрузі № 121 як самовисуванець.

- Пане полковнику, якщо не є військовою таємницею, то скажіть, будь ласка, скільки реактивних батерей з вашого полку виїхали на війну?

- Три реактивні батереї нині перебувають в епіцентрі військових подій на сході України. Дві з них прикривають кордон, одна безпосередньо воює. Тактика ведення бою така, що постійно треба міняти дислокацію, щоб ворог не завдав удару у відповідь. Весь наявний арсенал, а ми оснащені ракетами «Смерч», працює бездоганно. У секретному зведенні є перелік успіхів наших воїнів. На жаль, одного контрактника Юрія Комара ми втратили, і це великий біль для нас і горе для родини. Ми пам’ятаємо про Юрія і всіляко підтримуватимемо його рідних.

- Ви полковник, могли стати генералом, кадровий офіцер, у якого зразковий полк у системі ОК «Північ», чомусь вирішили змінити військовий однострій на цивільний костюм. Переконайте виборців, що робите правильний крок…

- Мене не гріє мрія про генеральські пагони. Для мене головне – ставлення підлеглих як до свого командира; чи дбаю я про них, чи забезпечую їх всім необхідним для безпеки їхнього життя. Зрештою, нині є чимало інформації про диванних генералів, а їх у ЗСУ чимало, більшість з них неспроможні керувати військами. Потрібно реформувати армію, і в мене на це є своє бачення.

- Але нашим краянам хотілося б, щоб депутат передусім дбав про цивільну суспільну нішу, тобто як посприяти реанімації підприємств, щоб люди мали роботу, як «затягнути» інвестиції, тощо.

- Не заперечую й те, що чимало людей зададуть собі таке запитання, мовляв, навіщо у парламенті військовий, і що він зробить для громади. Буду спростовувати це однобоке тлумачення. По-перше, за першою спеціальністю я – інженер, за другою – військовий, тому розуміюся, що треба робити у цих площинах.

Наприклад, у Бориславі військове містечко можна перепрофілювати на навчальний центр, у Дрогобичі – на автодром і т.д. На військові рейки можна задіяти автокрановий і машинобудівний заводи. А це робочі місця. І це не якісь казки, а реалії сьогодення. Україна мусить творити військову міць як для передової, так і для тилу. Так що полковник Дем’янчик не пастиме задніх у парламенті.

У нас, багатьох військових, є патріотичне натхнення – зробити гідну країну, щоб молоді хлопці не ховалися за маминими спідницями, а з бажанням йшли до армії. У парламенті також потрібні і наші думки, і аргументи. Хай людей не лякають військові, які ідуть у владу. Є чимало прикладів, коли країнами, зокрема США, Францією та іншими керували кадрові військові.

І ще такий нюанс: можливо, присутність військових у парламенті втихомирить бездарних базік і провокаторів, і вони більше працюватимуть на країну, аніж на власний бізнес. Депутат має служити народу, а не «обростати» різними благами і пільгами.

- Хочете натякнути, що це такий собі фактор стримання від необдуманих кроків деяких депутатів.

- А це для роздумів. Люди у нас мудрі. У моїй родині честь і порядність цінують понад усе. Тому я дорожу цьому прищепленому імунітету, і за Україну боротимуся відчайдушно на будь-якому полі, і в будь-якій ролі.

Знаєте, згадав цікаву оповідку про те, як один чоловік, проходячи повз щойно розпочату новобудову, запитав одного робітника що він робить. У відповідь почув: «Пісок підношу». Другий сказав, що цеглу поставляє мулярам, і лише третій з гордістю мовив: «Храм будую…» Я теж знаю, що маю будувати державу і хочу докластися до цього чесно, принципово і гідно.

- Пане полковнику, віри і сподівання у перемогу і головне пам’ятати, що у медалі є зворотня сторона.

- Якщо про ці речі забувати, то не варто прагнути приміряти на себе майку лідера.

Розмовляв В. Турмис, фото Я. Грицика, газета «Галицька Зоря»

 

 

джерело: Трускавецькій вісник