Зміни до Конституції загрожують інституту сім’ї в Україні, — Святослав Шевчук

2015-09-04 22:44:13

Зміни до Конституції загрожують інституту сім’ї в Україні, — Святослав Шевчук

16 липня 2015 року Божого Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, звернувся листом до Голови Верховної Ради України, голови Конституційної комісії Володимира Гройсмана у справі змін до Конституції України.

Високодостойний Володимире Борисовичу!

Звертаюся до Вас у важливій справі змін до Конституції України. Щойно ми отримали остаточний варіант проекту розділу ІІ, підготовленого Робочою групою з прав людини Конституційної комісії. На жаль, майже всі пропозиції змін до Конституції України, які висловила Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій у своєму листі до Вас від 12.06.2015 року та представляла їх на робочих засіданнях Робочої групи, були відхилені.

Замість цих, узгоджених між собою релігійною спільнотою, об’єднаною у Всеукраїнській раді Церков і релігійних організацій та яка представляє понад 95 відсотків віруючих людей України, було враховано протилежні за суттю пропозиції до нової редакції Конституції України, запропоновані окремими членами Комісії.

Ці формулювання, насамперед, містять у собі серйозні загрози для інституту сім’ї в Україні, традиційних для українського суспільства взаємовідносин подружжя як союзу чоловіка та жінки, а також створюють підґрунтя для легалізації неприйнятних для морального здоров’я та природного розвитку суспільства одностатевих партнерств (статті 27 і 35 проекту). Ці пропозиції загрожують штовхнути Українську Державу у прірву гріха аморальності, руйнації сім’ї як базового інституту суспільства та популяризації неприродних для людської особистості стосунків між особами однієї статі.

Обґрунтування таких сумнівних пропозицій посиланнями на європейський досвід є недоречним, адже в країнах Європейського Союзу є протилежні погляди на питання антидискримінаційного законодавства, шлюбу та сім’ї, правових можливостей для представників сексуальних меншин. Зокрема, Польща, Хорватія, Угорщина, Італія, будучи членами Європейського  Союзу, демонструють свою відданість традиційним сімейним і моральним цінностям, маючи заборону одностатевих партнерств на законодавчому рівні, а в деяких країнах і в тексті конституції.

Це ж стосується й інших статей, про редакцію яких йшлося у вищезазначеному листі. Зокрема, проекту статті про свободу думки, совісті і релігії у якій залишили норму про відокремлення «школи від церкви», проігнорувавши майже всі пропозиції Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій щодо конституційного впорядкування сфери суспільних відносин у трикутнику: держава – церкви і релігійні організації – громадянське суспільство. 

Враховуючи зазначене, ще раз наголошуємо на необхідності врахування у той чи іншій спосіб засад самобутності та традиційних для українських громадян принципів людських взаємовідносин, відображених у пропозиціях Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до Конституції України, текст яких додаємо й до цього листа.

Із запевненням про молитви та архипастирським благословенням

 

† СВЯТОСЛАВ

Додаток:

 

ЗМІСТ РОЗДІЛУ ІІ

  1. Стаття 21. Гідність людини
  2. Стаття 22. Право на вільний розвиток особистості
  3. Стаття 23. Право на життя
  4. Стаття 24. Заборона катування
  5. Стаття 25. Заборона рабства і примусової праці
  6. Стаття 26. Право на свободу і особисту недоторканність
  1. Стаття 27. Право на повагу до приватного і сімейного життя
  2. Стаття 28. Право на шлюб
  3. Стаття 29. Права дітей
  4. Стаття 30. Свобода думки, совісті і релігії

11.  Стаття 31. Свобода вираження поглядів

12.  Стаття 32. Свобода зібрань та об’єднання

13.  Стаття 33. Право брати участь в управлінні державними справами

14.  Стаття 34. Право на освіту

15.  Стаття 35. Право власності

16.  Стаття 36.  Про культурну спадщину

17.  Стаття 37. Право на житло

18.  Стаття 38. Право на достатній життєвий рівень

19.  Стаття 39. Про громадянство

20.  Стаття 40. Право на притулок

21.  Стаття 41. Рівність конституційних прав та рівність перед законом

22.  Стаття 42. Заборона дискримінації

23.  Стаття 43. Рівність у правах жінок і чоловіків

24.  Стаття 44. Право на соціальний захист

25.  Стаття 45. Право на професійну діяльність та право на працю

  1. Стаття 46. Право на страйк
  2. Стаття 47. Право на підприємницьку діяльність
  3. Стаття 48. Захист прав споживачів
  4. Стаття 49. Право на охорону здоров’я
  5. Стаття 50. Право на безпечне довкілля
  6. Стаття 51. Право на звернення
  7. Стаття 52. Свобода пересування і проживання
  8. Стаття 53. Невідчужуваність і непорушність прав людини
  9. Стаття 54. Право на справедливий суд
  10. Стаття 55. Презумпція невинуватості
  11. Стаття 56. Невиконання злочинних розпоряджень і наказів
  12. Стаття 57. Право не бути повторно засудженим
  1. Стаття 58.  Відмова давати показання щодо себе. Права засудженого
  2. Стаття 59. Відшкодування за рахунок держави завданої шкоди
  3. Стаття 60. Право знати свої права і обов’язки
  4. Стаття 61. Незворотність в часі законів

42.  Стаття 62. Право на правову допомогу

43.  Стаття 63. Необмеженість прав і свобод

44.  Стаття 64. Захист Вітчизни

45.  Стаття 65. Обов’язок кожного не заподіювати шкоду

46.  Стаття 66. Обов’язок сплачувати податки

47.  Стаття 67. Неухильне додержання Конституції і законів

48.  Стаття 68. Заборона зловживання правом

 

Розділ ІІ

ПРАВА ЛЮД??Н??

Стаття 21. Гідність людини

  1. Гідність людини є невід’ємною властивістю кожного. Право людини на повагу до її гідності є непорушним і невідчужуваним. Держава, її органи та інші суб’єкти владних повноважень зобов’язані поважати і захищати гідність людини.
  2. Гідність людини – основоположне джерело розуміння, реалізації та захисту прав і свобод людини, закріплених в Конституції і законах України. 
  3. Кожна людина має право на визнання її унікальності, цінності  і значимості як для неї самої, так і для суспільства. Кожен має право захищати свою гідність та гідність інших людей.

 

Стаття 22. Право на вільний розвиток особистості

  1. Кожна людина має право на вільний та всебічний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.

 

Стаття 23. Право на життя

  1. Кожна людина має право на життя.

2.      Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Ніхто не може бути засуджений до смертної кари або страчений.

3.      Обов’язок держави – захищати життя людини.

4.      Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

 

Стаття 24. Заборона катування

1.      Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

2.      Кожен має право на повагу до своєї фізичної та духовної цілісності. Ніхто без його добровільної згоди не може бути підданий медичним, науковим або будь-яким іншим дослідам або експериментам.

 

Стаття 25. Заборона рабства і примусової праці

  1. Ніхто не може триматися в рабстві або в підневільному стані.
  2. Торгівля людьми заборонена.
  3. Примусова праця в будь-якій формі заборонена за винятками, встановленими цією Конституцією:

а) військова або альтернативна служба;

б) робота чи служба, яка виконується відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан чи у випадку стихійного лиха.

 

Стаття 26. Право на свободу і особисту недоторканність

1.      Кожен має право на свободу і особисту недоторканність.

2.      Жодна людина не може бути позбавлена свободи інакше, як за встановленою  законом процедурою, за наявності підстав дляїї законного арешту або затримання у таких випадках:

1)      допровадження особи до компетентного суду за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення;

2)      наявності обґрунтованого переконання  в необхідності запобігти вчиненню особою правопорушення чи її втечі одразу після його вчинення;

3)      невиконання особою законного судового рішення або для забезпечення виконання обов’язку, встановленого законом;

4)      запобігання вчиненню терористичних актів за наявності обґрунтованої підозри;

5)      запобігання поширенню інфекційних захворювань;

6)      запобігання недозволеного в’їзду в країну іноземців або апатридів;

7)      проведення законної депортації чи екстрадиції особи;

8)      застосування на підставі законного судового рішення заходів виховного характеру щодо неповнолітнього або допровадження його до компетентного органу;

9)      законне затримання на підставі судового рішення психічнохворих, алкоголіків чи наркоманів, які перебувають на обліку в медичних установах;

10)  законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом.

3.      У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити, уповноважені на це законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сорока восьми годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сорока восьми годин з моменту затримання їй не буловручене вмотивоване рішення суду про тримання під вартою.

4.      Кожен, кого заарештовано чи затримано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою:

1)       про підстави позбавлення свободи та про повідомлення проти нього підозри чи висунуті обвинувачення;

2)      про його права і можливість захищати себе особисто або зправовою допомогою захисника;

3)      про належне йому право ініціювати провадження, за яким суд без зволікань має додатково перевірити і встановити законність його арешту або затримання і прийняти рішення про звільнення, якщо не буде встановлено законних підстав для позбавлення свободи.

5.      За наявності обґрунтованих і законних підстав для арешту або затримання, особа має негайно постати перед судом або іншою посадовою особою, якій належить за законом право на судовий розгляд, і їй має бути забезпечено розгляд справи впродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитись на судове засідання.

6.      Про арешт або затримання особи має бути негайно повідомлено її родичів або інших, вказаних заарештованим чи затриманим, осіб. Особа має право повідомити про це особисто.

7.      Кожному заарештованому або затриманому всупереч положенням цієї статті, держава зобов’язана відшкодувати спричинену моральну та матеріальну шкоду.

 

Стаття 27. Право на повагу до приватного і сімейного життя

1.      Кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції та інших форм комунікацій.

2.      Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

3.       Кожен має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях всіх форм власності з відомостями про себе, спростовувати недостовірну інформацію про себе,  вимагати її вилучення, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

4.      Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

 

Стаття 28. Право на шлюб

1.      Право на шлюб, створення сім’ї  гарантуються законом.

2.      Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

3.      Батьки зобов’язані утримувати та виховувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

4.      Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняютьсязаконом.

 

Стаття 29. Права дітей

1.      Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

2.      Діти мають пріоритетне право на захист і догляд, необхідний для їх благополуччя, вільне вираження своїх поглядів, право на прямі контакти з обома батьками, якщо вони не суперечать його інтересам.

3.      Насильство над дитиною, експлуатація дитини та її праці забороняються.

4.      Держава зобов’язана утримувати та виховувати дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і заохочувати та підтримувати благодійницьку діяльність щодо дітей.

 

Стаття 30. Свобода думки, совісті і релігії

1.      Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час навчання, богослужіння, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

2.      Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’ячи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

3.      Жодна релігія чи світогляд не можуть бути визнані державою як обов’язкові чи мати перевагу однієї над іншою. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви.

4.      Ніхто не може бути увільнений від виконання обов’язків за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням людини, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою або роботою.

 

Стаття 31. Свобода вираження поглядів

1.      Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів публічної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державі впроваджувати ліцензування діяльності радіомовних та телевізійних підприємств.

2.      Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

 

Стаття 32. Свобода зібрань та об’єднання

1.      Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати політичні партії, інші громадські об’єднання, професійні спілки та вступати до них для захисту своїх прав та інтересів.

2.      Держава визнає право кожного організовувати мирні зібрання і брати участь в них та відповідає за безпеку їх проведення. Про проведення мирних зібрань організатори повідомляють в розумний строк.

3.      Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права.

4.       Утворення політичних партій, інших громадських об’єднань в Україні є вільним, за винятком тих, які у своїх програмах або діяльності сповідують нацистську, фашистську чи комуністичну ідеологію.Політичні партії чи громадські об’єднання не можуть мати збройних абовоєнізованих формувань. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Фінансування політичних партій та громадських об’єднань є відкритим.

5.      Ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яку політичну партію чи громадське об’єднання та обмежений у правах за належність чи неналежність до них. Держава не контролює діяльність політичних партій і громадських об’єднань, за винятком дотримання вимог цієї Конституції та законів. Заборона діяльності політичних партій і громадських об’єднань здійснюється лише в судовому порядку.

6.      Положення цієї статті не перешкоджають введенню законних обмежень, необхідних в демократичному суспільстві для осіб, які входять до складу законних збройних формувань, поліції, судових чи адміністративних органів держави.

7.      Здійснення прав за цією статтею не підлягає обмеженням, за винятком тих, що встановлені судом на підставі закону і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорониздоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

8.      Усі об’єднання громадян рівні перед законом.

 

Стаття 33. Право брати участь в управлінні державними справами

джерело: CREDO