23 червня Львівський академічний обласний драматичний театр імені Юрія Дрогобича (м. Дрогобич) покаже в Тернополі, на сцені шевченківців, виставу «Перерваний політ» за п’єсою тернопільських авторів Лілі Костишин і Богдана Мельничука. Одну з головних ролей у цьому спектаклі виконує народний артист України Адам Цибульський. Він — наш земляк, народився у селі Бичківцях Чортківського району. За­кінчив Теребовлянське культосвітнє училище, пра­цював у Тернопільському драмтеатрі ім. Т. Г. Шев­ченка, відтак у Київсько­му театрі ім. П. Сакса- ганського. Від 1976 року — в Дрогобичі, де став одним із тих корифеїв, на яких опирається те­атр. Адам Цибульський зайнятий майже в усіх виставах, за його плечи­ма — сотні ролей, серед яких такі знакові, як Корній («Марія» У. Самчука), Шпак («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка, Сірко («За двома зайця­ми» М. Старицького), Сулейман («Роксолана» за П. Загребельним), Іван Франко («Та­їна буття» Т. Іващенко)… А ще — образи центральних персонажів у «Люсі Краун» Я. Стельмаха за І. Шоу, «Шлюб по-італійськи» Е. Філіппо, «Ханума» А. Цагарелі, «Нельська вежа» А. Дюма, «Кайдашева сім’я» за І. Нечуєм-Левицьким… Сьогодні Адам Цибульський — гість нашої газети.

Пане Адаме, «Перерваний по­літ» — це ваша перша зустріч із драматургією тернопільських авторів?

• Ні. Наші з Богданом Мельничуком творчі зв’язки розпочалися ще в далекому 1990-му, коли він запропо­нував театру свою інсценізацію «Ма­зепи» за пенталогією Богдана Лепкого. І ми першими в сучасній Україні поставили цей заборонений за ра­дянської влади твір, випередивши навіть Львівський театр ім. Марії Заньковецької. До речі, у Львові вистава йшла частинами, впродовж трьох ве­чорів. А Богдан Мельничук зумів ук­ласти основні події, відобразити ха­рактери героїв у одній п’єсі. Я зіграв у ній роль гетьмана Івана Мазепи і досі пам’ятаю переповнені глядацькі зали й у Дрого­бичі, й на гастролях, зок­рема в Тернополі влітку 1991 року, коли ми на про­хання публіки показали пять вистав «Мазепи» замість запланованих трьох. То був час, коли народжувалася незалежна Україна, і гля­дачі хотіли знати правду про нашу історію.

При роботі над «Мазе­пою» зав’язалася творча дружба між драматургом і головним режисером те­атру світлої пам’яті Ярос­лавом Бабієм, який, до речі, починав свій шлях як пос­тановник у Тернопільському драмтеатрі імені Т. Г. Шев­ченка. І разом із Богда­ном Мельничуком вони ін­сценізували ще два твори — «Сотниківну» Богдана Лепкого і «Голу душу» Павла Загребельного. В обох виставах за цими п’єсами мені пощастило виконати головні ролі.

У 2010 році наші шляхи з терно­пільським драматургом перетнулися двічі: у Дрогобичі я зіграв головну роль у його інсценізації відомого роману Арчібальда Кроніна «Замок Броуді», а в Коломийському театрі імені Івана Озаркевича поставив казку «Пригоди Чер­воної Шапочки» за п’єсою Богдана Мельничука та Світлани Львівської.

А тепер Мельничук вивів на нашу сцену молоду талановиту письмен­ницю Лілю Костишин, запропонував­ши написану в співавторстві з нею драму «Перерваний політ». Якщо ко­ротко, то це романтично-печальна, як і в Шекспіра, історія про сучасних Ромео і Джульєтту.

— У ролі, яку ви, пане Адаме, виконуєте в цій виставі, я бачила інших акторів. У їхньому тракту­ванні цей персонаж дещо інший. Відрізняється, так би мовити, ма­люнок ролі…

• Це справді так. На мою думку, зло страшніше, коли воно затаєне, бо тоді завдає більшої шкоди довколиш­нім і може спричинити страшну біду. У «Перерваному польоті» я граю роль мера міста Сергія Леонідовича — батька хлопця, котрий закохався в доньку зви­чайної перукарки. Зрозуміло, це пору­шило певні родинні традиції, виклика­ло опір і батька, і матері, котра теж займає високе соціальне становище (цю роль блискуче виконує народна артистка України Алла Шкондіна). Зви­чайно, йдучи у трактуванні свого об­разу, так би мовити, напряму, я міг із перших реплік зіграти суворого, без­душного батька, для якого рідний син

• ніби гвинтик у великій машині з тисяч людей, котрою він кермує. Але тоді глядачеві все стало б зрозуміло з першої ж мізансцени. Не можна «ма­лювати» характери тільки чорною або білою фарбою. Тому я прагнув пока­зати процес духовного падіння Сергія Леонідовича — від нібито турботливо­го батька, який уболіває за долю сина, до справжнього деспота, волі якого повинні підкорятися всі. Саме це, врешті – решт, і спричиняє трагедію.

Розкрити цей образ — а таких людей довкола нас, на жаль, чимало

• мені допомогли з волі головного режисера Олександра Короля мої та­лановиті партнери. Це, крім уже зга­даної Алли Шкондіної, Любов Смірнова, заслужена артистка України Надія Цибульська — моя дружина, уродженка Дарахова на Теребовлянщині, а також молода пара Юрій Федчук і Соломія Стус. Соломія — теж землячка, з Великих Гаїв Тер­нопільського району, вихованка на­родного артиста України В’ячеслава Хім’яка.

Ця вистава уже полонила серця глядачів не тільки у Дрогобичі, а й на Хмельниччині, де ми гастролю­вали, в Мукачеві — на міжнародно­му театральному фестивалі…

• Сподіваємося, що її добре сприй­ме і тернопільська публіка. А вам, пане Адаме, бажаємо нових ролей і ще довго дарувати глядачам ра­дість од зустрічі з вашим багатог­ранним талантом.

Розмовляла Ольга ВОЛ??НСЬКА. Газета “СВІТ НАШОЇ ДУХОВНОСТІ”, середа, 14 червня 2017 року.