До майбутнього не готові: ВЕФ оцінив виробничий потенціал України

Розвиток виробництв у світі стане ще більш поляризованим і двошвидкісним. 25 провідних держав зможуть спільно здійснити технологічний стрибок і стягнути на свої території промислові потужності з-за кордону, а решта 90% країн виявляться неготовими конкурувати у нових умовах. Про це у 250-сторінковому звіті «Готовність до майбутнього виробництва» розповідає Всесвітній економічний форум (ВЕФ).

Три індустріальні революції зі страшною силою змінювали світ. Перша була переходом від ручної праці до машинної після винаходу прядильних верстатів у 1769 році й парового двигуна в 1775-му. Друга сталася в 1860–1870-х роках і була пов'язана з поширенням конвеєрного виробництва і поточних ліній. Третьою індустріальною революцією називають перехід від аналогових технологій до цифрових. Цей процес розпочався в 1980-х роках і призвів до повсюдного поширення комп'ютерів, інтернету та мобільних пристроїв.

Тепер ми стоїмо на порозі четвертої революції, стверджує ВЕФ. Четверта індустріальна революція безжально трансформує світове виробництво, і лише 25 країн готові до неї. Україна – серед відстаючих. Внаслідок стрімкого розвитку інтернету речей, штучного інтелекту, робототехніки та адитивних виробництв (3d-принтерів) компаніям і країнам доведеться вчергове переходити на нові технології та заново вибудовувати виробничо-збутові ланцюжки.

Особливості четвертої революції: решоринг, глобальна кооперація та зв'язність

«Переміщати фабрики з місця на місце – вельми дороге задоволення. Однак адаптація нових технологій істотно здешевить решоринг, активізує процес перебудови виробничих ланцюжків. Країни, які впродовж декількох десятиліть активно займалися аутсорсингом, отримають можливість повернути виробничу активність з-за кордону на свою територію або ближче до своєї споживчої бази», – стверджує ВЕФ.

За прогнозом аналітиків, уряди багатьох провідних країн незабаром активно почнуть створювати державно-приватні партнерства для розробки, тестування та впровадження інноваційних технологій, щоб максимізувати вигоду, яку їхні економіки отримають від четвертої індустріальної революції.

Ця стратегія, втім, вимагатиме глобальних, а не тільки національних рішень. Для створення нових виробничих систем потрібно буде впровадити не просто технології нового типу, але також стандарти, норми й правила, у яких не має бути технічних, географічних і політичних обмежень. Подібно до того, як провідні країни зараз узгоджують квоти на емісію парникових газів, їм доведеться спільно домовлятися про сумісність промислового обладнання, про вільний обмін даними і усунення інших потенційних перешкод на шляху прогресу.

Коли держави-лідери створять зв'язку для спільного розвитку виробництв нового типу, у решти залишиться два шляхи: намагатися вклинитися в цю зв'язку або переорієнтувати свою економіку на сільське господарство, сферу послуг та ті галузі промисловості, які зможуть зберігати конкурентоспроможність без переходу на революційні технології. Однак з часом таких галузей ставатиме все менше.

«Для країн критично важливо підвищувати свою готовність до виробництва майбутнього і розвивати унікальні можливості, які зроблять їх привабливими напрямками у глобальних виробничо-збутових ланцюжках. Якщо країни не зможуть швидко вступити у зв'язку з лідерами, то вони можуть швидко виявитися витісненими», – вважає ВЕФ.

П'ять двигунів успішних країн

Готовність країни до майбутнього визначають два чинники: наскільки масштабна й складна її нинішня структура виробництва і наскільки сильні п'ять рушійних сил, що зможуть тягнути вперед процес трансформації.

Технологічна платформа і здатність до інновацій – головний двигун майбутньої революції. Для впровадження нових технологій країні необхідна розвинена, захищена і підключена інформаційно-комунікаційна інфраструктура. Також в країні мають бути створені умови для генерування і монетизації інновацій, які можна застосувати у виробництві.

Людський капітал. Хоча четверта індустріальна революція спричинить роботизацію виробництв, людські ресурси, як і раніше, будуть критично важливими. Перехід країни на нові технології будуть прискорювати сильний ринок праці і наявність довгострокових можливостей навчати робітників, розкривати таланти й залучати фахівців з-за кордону.

Міжнародна торгівля, інвестиції та інфраструктура. Чим активніше країна торгує на світових ринках, тим легше їй обмінюватися продуктами, знаннями і технологіями. Швидкість впровадження цих технологій прямо залежатиме від доступу до фінансування, а також від якості інфраструктури для забезпечення виробничої активності.

Інституційна система. Від того, наскільки ефективні державні структури, наскільки обтяжливі правила і обмеження та наскільки чітко дотримується верховенство закону, залежатиме кількість бажаючих створювати у країні складні виробництва.

Ринки збуту. Швидкість трансформації виробництв буде тим більшою, чим кращою виявиться доступ до внутрішніх та зовнішніх ринків споживання і чим складнішою буде споживча база. Попит на нову, технологічну й різноманітну продукцію стимулюватиме промислову активність до розвитку в правильному напрямку.

У кожної з 25 країн-лідерів – свої козирі. Японія володіє найскладнішими виробництвами, США – найпотужнішим ринком збуту. Китай відрізняється гігантськими масштабами підприємств, Німеччина – висококласними фахівцями і швидкісним впровадженням інновацій, Корея – величезними вкладеннями в розвиток технологій, а Сінгапур – найліпшою відкритістю і доступом до інвестицій. На переконання ВЕФ, ці країни об'єднають зусилля, сформують зв'язку і на початкових стадіях індустріальної революції задаватимуть курс процесу глобальної трансформації виробництв.

«Євразійські» особливості України

Україну, разом з Росією, Молдовою та Грузією, аналітики ВЕФ віднесли до групи «Євразія», у якій є деяка індустріальна база, але слабкі двигуни виробництва. Всі країни цієї групи розташовані на нижніх квадратах карти ВЕФ і ризикують опинитися за бортом того човна, на якому провідні держави прямуватимуть до підприємств нового типу.

Наша країна отримала непогану оцінку – 6 – за десятибальною шкалою за здатність українських виробництв виготовляти складну продукцію, що забезпечило їй 41-е місце в рейтингу зі 100 країн. Також ВЕФ непогано оцінив людський капітал. За стан ринку праці та здатність готувати фахівців у майбутньому Україна отримала 5,8 бала і опинилася на 34-му місці.

Однак в Україні, на думку ВЕФ, кепські справи з попитом на продукцію (4,5 бала, 58-е місце), а також з міжнародною торгівлею і інвестиціями (5,1 бала, 59-е місце).

Вкрай погано, за оцінкою міжнародних експертів, в Україні йдуть справи із впровадженням технологій та інновацій (3,5 бала, 74-е місце). За трансфери технологій та прямих іноземних інвестицій Україна отримала оцінку 3,5 і опинилася на 95-му місці. У нашій країні інтернетом користуються лише 52% населення (у Британії – 94%, у Росії та США – 76%), а доступ до мобільного зв'язку четвертого покоління мають лише 1,4% українців, тоді як в Німеччині та Китаї 4g-мережі охоплюють близько 97% населення, а в Польщі – 100%.

Українська інституційна система і зовсім потрапила до десятки найгірших у світі (3,4 бала і 94-е місце). За кількістю інцидентів корупції Україна стоїть на 89-му місці в списку зі 100 країн, за орієнтацією уряду на майбутнє – на 91-му місці, за забезпеченням верховенства закону – на 90-му місці, а за ефективністю регуляторних органів – на передостанньому 99-му місці.