Літературна сторінка: Актор і Гава

2018-04-25 18:42:46

Мініатюра

Він сидів на рампі і плакав. Всі плани, мрії провалились в одну мить. А дотепер здавалося, що його зоряна слава стрімко злітала в зеніт, перестрибуючи сходини невтомної праці над собою на сцені, в гримерці, за кулісами і навіть вдома, коли зубрив тексти, тренуючи різні гримаси біля дзеркала.
Йому обіцяли величезні успіхи, і він справді зривав овації та багатотисячні оплески своїх шанувальників, давав інтерв'ю для телебачення і преси...
А сьогодні в глядацькій залі нікого не було. Де всі глядачі? Невже так постарів, чи "зійшов на пси", вичерпав себе, що нікому не цікавий? Софіти горіли різними кольорами, та в залі панувала тиша. Невже його зоряний час раптово минув на хвилях слави? Так швидко?
І сьогодні його емоції були щирі, сльози текли не від цибулевого соку, розчиняючи дешевий грим на обличчі. Хіба що духи героїв різних п'єс воскресали в творчій уяві і витали незримо в залі, сміючись з нього по закутках. Театр порожній. Він почувався самотнім, покинутим, забутим. А зараз, мабуть, вийде директриса, гукне вирок: "Завісу!", і важкі оксамитові портьєри завершать акторську кар'єру.
- Чого сидиш? - почувся голос з оркестрової ями.
Актор здригнувся: з-під крісла вилізла мініатюрна, мов м'яч, Гава і дивилася на нього цікавими очима. Актор здригнувся, витягнув з кишені заховану флягу з джентльменського набору і зробив ковток коньяку. 
- Ти хто? - ледь вимовив Актор.
- Я - Гава, та сама, якою тебе лякали в дитинстві, але ти мене ніколи насправді не бачив.
- Он яка ти? Така маленька?
- Яка є - така вже є, а пити коньяк без причини безглуздо.
- А як не пити? Кінець моїй акторській кар'єрі. Певно, той молодий Дмитро мене-таки підсидів, хоча він - нездара. Він хоче отримати головні ролі. Якби не його татусьо з долярами, то дідька лисого тут працював. Він навіть заспівати добре не вміє, але його тут тримають через меценатство татуньця. 
- Не мели дурниць! Краще скажи, що думаєш далі робити?
- А що робити? Стільки років на сцені - і на тобі: замість тріумфу - провалля. Піду втоплюся, бо яке життя без сцени?
- Ха-ха-ха! - пискливо засміялась Гава.
- Тобі смішки, а мені вже кінець. Життя немиле.
- Добре, йди топися. Я навіть вкажу коротший шлях, хочеш?
- Хочу!
- Вийдеш через службовий вхід і повернеш ліворуч, попри парадний в напрямку річки. А далі сам все зрозумієш, - єхидно усміхнувшись, промовила Гава і зникла в темряві залу.
Актор знову відкоркував флягу, спорожнив її до дна і пішов туди, куди вказала йому хитра Гава. Відчинив ключем двері службового входу і рушив в залитий яскравим сонцем день.
На вулиці Актор почув сильний шум: десь там, де вхід до театру, волав величезний натовп. Він попрямував туди і за рогом будівлі побачив сотні людей.
- Актор! Ось він! - почувся крик, і натовп рушив до нього.
- Що? Як? Не розумію? Чому? - розгубився Актор, коли хвиля його шанувальників оточила зусібіч і дружньо усміхалася, тягнула за руки до парадного входу, а якась дама в капелюшку навіть вручила йому букет червоних троянд.
Двері театру виявилися зачиненими. Директриса Марія Володимирівна загубила ключі до дверей і марно намагалася додзвонитися до свого заступника, який вже другий день поспіль був в запої...
Життя продовжується! 
Світло!
Музика!
Завісу!
Твій вихід, Акторе!

Автор - Юрій Федчак,
22 квітня 2018 р.

джерело: автор