Патріархові музейництва

2020-02-04 02:48:42

Патріархові музейництва

У Львові вийшла книжка з присвятою академіку Борисові Возницькому

Тетяна Козирєва

Автор передмови та упорядник видання «Собор Бориса Возницького. Спогади, роздуми» — його донька, доцент кафедри реставрації Львівської академії мистецтв Лариса ВОЗН??ЦЬКА-РАЗІНКОВА. У книжці понад 300 сторінок тексту і багато світлин із родинного архіву, а опрацьовувала щоденники батька Лариса Борисівна понад два роки.

Герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (icom) Борис Григорович Возницький (16.04.1926 — 23.05.2012) — багаторічний, упродовж півстоліття, директор Львівської національної галереї мистецтв. У 1960 — 1970-х роках ініціював сотні експедицій західними областями України, завдяки яким було врятовано понад 12 тисяч предметів мистецтва, а це ікони, скульптури, стародруки, старовинні меблі...

Саме Возницькому належить ідея створення нових філій галереї — в занедбаних або відбудованих та реставрованих пам’ятках архітектури.

Заслуги Бориса Возницького важко переоцінити, позаяк він зберіг і врятував десятки тисяч безцінних пам’яток. Багато уваги заслужений працівник культури України та Польщі, доктор honoris causа Варшавської академії мистецтв, академік Української академії мистецтв приділяв збереженню замків і палаців: Олеського, Золочівського, Підгорецького, П’ятничанської башти, дерев’яних церков.

Завдяки неймовірній наполегливості в досягненні мети, в поєднанні з несамовитою працьовитістю, Борис Возницький вивів Львівську галерею мистецтв у ранг надпотужного музейного комплексу, колекція якого налічує понад 60 тисяч творів.

Його знали і шанували музейники не лише України, а й усього світу. Він жив роботою і загинув так, як жив — дорогою до Поморянського замку. Трагедія сталася 23 травня 2012 року. Борисові Григоровичу було 86 років.

«Спогади Бориса Возницького — це і його довірлива сповідь, і заповіт нащадкам перед лицем Вічності. Він постійно перебував у русі, тому спогади писалися спонтанно, у рідкісні вільні хвилини, оскільки він багато працював і, зокрема, тяжко фізично, аж до виснаження, курсував між філіями галереї, їздив у закордонні відрядження як головний музейник України», — говорить Лариса Возницька-Разінкова. І додає, що видання «Собор Бориса Возницького. Спогади, роздуми» — лише частина життєпису Бориса Григоровича. Та навіть окремі його фрагменти — надзвичайно яскраві й захопливі, бо у спогадах — природна вдача Возницького: жодного зовнішнього пафосу, самозвеличення та амбіцій — лише робота. Тріумфальною аркою Борисові Возницькому та його колективу є розгорнута в часі та просторі Львівська національна галерея мистецтв: замки, палаци, вежі, шедеври старожитності, дух історії та велич культури. У символічному плані — це Собор Бориса Возницького.

Представлення видання «Собор Бориса Возницького. Спогади, роздуми» відбудеться 6 лютого о 16.00 у Палаці мистецтв (вул. Коперника, 17). У програмі заходу — дискусія за участю істориків, мистецтвознавців, митців, духовенства, політичних діячів, однодумців справи патріарха музейництва Бориса Возницького.

Тетяна КОЗ??РЄВА, Львів
Газета: 

джерело: власне