Мене лякає заява на весь світ про смертну кару, – інтерв'ю з нареченою бійця з "Азовсталі"
2022-06-30 08:00:05
Мене лякає заява на весь світ про смертну кару, – інтерв'ю з нареченою бійця з "Азовсталі"
Російські медіа 15 червня опублікували допит бійців, які зараз перебувають у полоні. Наречена Вадима Китара з позивним "Штайнер" Катерина Турчанова в інтерв'ю сайту 24 каналу розповіла, що має докази того, що українських бійців катують та утримують в неналежних умовах.
Захисник Маріуполя Вадим Китар з позивним "Штайнер" з 2014 року був добровольцем підрозділу "Ведмеді". Сьогодні він боєць полку "Азов" та перебуває у полоні. Його наречена зазначила, що з опублікованого відео на російському телеканалі видно, що її майбутній чоловік дуже схуд і в нього частково вибиті верхні передні зуби.
Інший боєць з позивним "Малиш" також втратив вагу. А в українського захисника з позивним "Рой" рана на обличчі, якої не було під час перебування на "Азовсталі". Доля інших двох захисників, зокрема, командира "Ведмедів" Олександра Кравцова та хлопця з позивним "Райдо" – невідома.
Коли Вадим Китар прибув у Маріуполь?
23 лютого віддали наказ про оборону Маріуполя, що всі повинні туди вирушити та захищати місто. Вони вже 23 лютого вночі виїхали туди і наступного дня вранці почалося вторгнення. Він мене попередив про це. І з 24 лютого до початку квітня вони тримали оборону Маріуполя, зокрема, Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча, де перебували з 36 бригадою морської піхоти.
А потім провели спецоперацію з полком "Азов" і з'єдналися з ними. І весь час до потрапляння у полон, до першої евакуації важкопоранених, вони були там. Тобто до 17 травня.
Коли останній раз ви з ним спілкувалися та що він сказав?
29 квітня вночі було останнє повідомлення. Він подякував мені за те, що я завжди його оберігаю. Сказав, що цілує мене. До цього ми весь день спілкувалися, але зв’язок був дуже поганий на "Азовсталі". До інтернету було важко дійти, телефонувати він взагалі не міг, бо був поранений. Він отримав поранення ноги, вона була прострілена.
І дійти з бомбосховища, в якому не було зв’язку, та піднятися, щоб зателефонувати, він не міг. Тому у нас був зв’язок виключно в соціальних мережах. 16 травня почалася евакуація важко поранених, а 17 почали евакуйовувати всіх бійців. Трішки пізніше вже командування покинуло завод "Азовсталь".
І він зателефонував звідти по закритій лінії бабусі, бо вона є офіційним його опікуном та найближчою людиною. Він не сказав про полон, а сказав, що "все добре, я тебе люблю". Це був останній його дзвінок, який тривав близько 15 секунд.
Все, що він міг сказати, що все добре, щоб не хвилюватися, бо родина дуже переживає за нього. З того часу не було жодного зв’язку та повідомлення чи інформації від третьої сторони, від Червоного Хреста. Тільки російські ЗМІ поширювали якісь ролики про перебування наших військовополонених в так званій "ДНР". 15 червня о 8 ранку вийшло інтерв’ю, якщо так його можна назвати. Я вважаю, що це був допит його на телеканалі "НТВ". Там я побачила не дуже приємні кадри.
Перебування у полоні
Розкажіть про полон...
Весь полк "Азов" перебуває у СІЗО в Оленівці, що в Донецькій області. СІЗО жахливо переповнене. Там майже 2,5 тисячі наших військових. Ми розуміємо, що там взагалі не вистачає ні води, ні продуктів. Тому що я бачу, що Вадим при своєму рості 195 см і при вазі, яка сягала 100 кілограмів – він важить дуже мало. Він просто на себе не схожий. Його поголили, йому збрили бороду. Я не розумію, навіщо це робити.
Вадим ніколи не був терористом чи нацистом, як це висвітлюють у російських новинах. Я бачу, що скоріше за все там немає належного харчування.
Можливо, навіть є голод, бо його побратим з позивним "Малиш", вага якого сягала 140 кілограмів, взагалі не схожий на себе. Людина так швидко за місяць перебування в полоні не може схуднути навіть при стресі чи більш-менш якомусь харчуванні. Тому я можу здогадуватися, що вони там голодують.
Далі я побачила на кадрах, коли лампа світила йому в обличчя, що передній ряд зубів частково відсутній. Я, як жінка, знаю ж як виглядає мій чоловік. Я знаю як все у нього. Однак, побачивши його, я не впізнала, бо це зовсім інша людина. Воно маленьке поголене дитя, в якого відсутні зуби. І якщо нас попереджали, нам обіцяли, нам надавали домовленості, що ніяких тортур, насильства не має бути, бо там безпосередньо присутня третя сторона – Червоний Хрест.
Ця організація повинна надавати фото- та відеофіксації, як і в якому стані перебувають наші бійці полку "Азов". Жодного разу ніхто з дружин, рідних, мам, сестер не отримав жодних доказів про перебування третьої сторони або Червоного Хреста.
Вони (представники Червоного Хреста – 24 канал) точно були, коли бійці виходили з "Азовсталі”. І я вважаю, що їх там немає, немає жодних підтверджень цьому і немає зв’язку з ними. Я кажу виключно за свою ситуацію. Ані бабусі, ані мені з 17 травня, за місяць полону, не було здійснено жодного дзвінка. Доля інших військовослужбовців невідома, бо вони також не виходять на зв’язок. Саме "Ведмеді".
Катерині Прокопенко командир полку "Азов" телефонував близько трьох тижнів тому. Був дуже поганий дзвінок, і вона майже нічого не чула. Вона про це наголошувала в своїх інтерв’ю. Я не розумію, що відбувається. Якщо спиратися на Женевську конвенцію, яка нам наголошує, що два рази на тиждень всі військовополонені повинні виходити на зв’язок зі своїми рідними. Я не знаю, де він знаходиться. Затверджено, що в Оленівці у Донецькій області, але я не маю ніяких підтверджень цьому.
"Чому світ спостерігає за тим?"
Чи намагалися ви зв’язатися з Червоним Хрестом?
З ним спілкується сестра Сандра командира штабу полку "Азов" з позивним "Тавр". Вона весь час намагається достукатися до Червоного Хреста разом з Катериною Прокопенко та іншими дружинами військовослужбовців, але нам не надають жодних доказів.
І я написала листа зі скаргою на Червоний Хрест з фотодоказами про тортури над моїм чоловіком і лист-скаргу про припинення цього, про вплив на це. Чому це відбувається, якщо у нас є домовленості? Де ви взагалі знаходитеся? Чому світ спостерігає за тим, що у 21 столітті в центрі Європи нам публічно на всю Російську Федерацію їхні ЗМІ поширюють і наголошують про смертну кару, яка повинна відбутися 29 червня.
Тобто самопроголошений "суд" на території суверенної держави, який взагалі не зареєстрований, наголошує про смертну кару для бійців для полку "Азов". Червоний Хрест не надавав взагалі ніякої інформації. Я не впевнена, що він там є. Якщо вони б там були, то я, певно, не побачила б Вадима в такому стані.
Зараз просто був сюжет на "НТВ", підкріплений їх кореспондентами, які сказали, що саме "Ведмедям", а вже зараз військовослужбовцям полку "Азов", загрожує найвища міра покарання – смертна кара, страта.
"Якщо таке на його обличчі, то я не можу уявити, що в них під одягом"
У відеосюжеті, яке опублікували російські медіа, в одного з бійців на щоці рана. Вам щось відомо про це? Можливо, його родичам?
Володимир з позивним "Рой" – сирота. Він не має батьків. Не було ніяких поранень на його обличчі, коли вони виходили з "Азовсталі". Я маю його фотографію, як він виглядав, коли все було більш-менш добре. Але коли я бачу на його обличчі сліди побоїв, що там кров.
Якщо таке на його обличчі, то я не можу уявити, що в них під одягом. Якщо у мене не було б цієї фіксації і якщо я б не побачила цих матеріалів, то я б не мала права нічого стверджувати та говорити про це. Але я бачу своїми очима наслідки. Я маю фотографії Вадима, коли він перебував на "Азовсталі". Мені є, з чим порівнювати.
Так, він там теж трішки схуд, в нього були втомлені очі. Там вони не мали ніякої належної медичної допомоги. Все, що він міг робити – пити залишки антибіотиків, щоб в нього не почався сепсис, бо було поранення ноги. І зараз на відео це інші люди.
В опублікованому відео показані три бійці колишнього підрозділу "Ведмеді". Що відомо про долю інших? Зокрема, їхнього командира, фото якого опублікували в цьому ролику?
Їхній командир – Олександр Кравцов. Наразі його доля невідома. На зв’язок з дружиною він не виходить взагалі. У сюжеті показали тільки його фотографії. Тобто ми не знаємо, що з ним. Іван з позивним "Райдо" – дуже молодий хлопець, який також був у складі "Ведмедів". У відео його також немає. Один раз на початку полону він зателефонував мамі. Все, що було. Більше з нашими хлопцями не було зв’язку. У підрозділі було більше бійців. Частина з них поклали своє життя під час оборони Маріуполя. Про інших мені зараз взагалі нічого невідомо.
"Це людина з великим серцем, яка заслуговує на повернення додому"
Розкажіть про Вадима. Який він?
Це надзвичайно м’яка людина. Всі звикли до того, що він дуже холодний та закритий. Але зі мною він був максимально відкритим. Ми спілкувалися на різні теми. Ми довгий час були просто друзями, але потім у нас зародилося кохання і ми стали найближчими людьми один для одного.
Він завжди намагався мене радувати. Він дуже м’яко натякнув мені на вторгнення, коли написав: "Наступ російських військ, а я повинен дарувати тобі квіти".
Я передала йому талісмани і лист, який завжди зберігався у нього в бронежилеті. Він вважав, що це його захищає. І я, як жінка, робила все на енергетичному рівні, щоб його захищати.
Вадим – це людина, в якої не було палкої молодості, до якої звикла частина нашої громади. Він всю свою юність на війні. З 17 років він був у складі "Правого сектору".
Коли йому виповнилося 18 років, він був у складі підрозділу "Ведмеді". І всі 7 років він перебував на Сході України та боронив від російських військ нас, наше мирне небо і наше життя. Це дуже м’яка людина. Їх подають як якихось нацистів, терористів, вбивць. Але в період, коли він був на "Азовсталі", я знала, що він майже не харчується. Однак їжу, яка в них була, він віддавав цивільним та тваринам. З ним був кіт, якого звали Тьома.
Тварини для бійців були частиною любові, тепла і щось таке вірне їм, як вони вірні своїй державі. Це людина з великим серцем, яка заслуговує на повернення додому, на своє мирне та спокійне життя. Він дуже мріяв про сина, і ми завжди про це говорили.
Я казала йому: "Вадиме, син має жити у вільній країні". На що він відповідав, що "у нас буде найкращий син". Коли був ще телефонний зв’язок у Маріуполі, то він біг, намагався зателефонувати та кричав: "Я люблю тебе”. Він намагався максимум робити з того, що залежало від нього, щоб надавати мені почуття того, що він завжди поряд.
Він завжди піклувався про найближчих людей більше, ніж за себе. Він дуже грамотно ставився до всіх бойових виходів. Тому що розумів, що його вдома чекають. Вадим завжди запитував як я, як бабуся, як його родина, як друзі.
Я б хотіла бачити результати, докази, фіксацію, звіти, зв’язок зі своїм чоловіком. Я впевнена, що він вірить у чудо, що їх врятують. Але ми всі живемо в дуже жорстоких обставинах зараз під час війни, і чудо – це добре. Але нам потрібні дії, нам потрібні чіткі докази, нам треба бачити процес.
Мене лякає цей самопроголошений "суд", лякає жорстока заява на весь світ про смертну кару. Ми повинні діяти, ми маємо запобігти цьому. Я наголошую, що весь світ має зараз звернути увагу саме на цей випадок, бо там 2,5 тисячі військових.
Це одні з найкращих військових, які стягнули на себе все угруповання російських військ, щоб не окупували Київ та інші міста. Бо російська армія могла б просунутися сюди. Це люди, які подарували життя кожному українцю. Всі люди, які зараз мають змогу жити, живуть завдяки тим, які боролися та трималися у блокаді такий довгий час.
Автор:
Народилася в місті Червоноград Львівської області. Навчалася на факультеті журналістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Як журналіст найбільше цікавлюся політикою та соціальною тематикою.
джерело: власне