“Хай плач дитячий совість не пече!..”
2022-08-23 11:57:54
4
ми себе прозираємо як у хмарах сніги
волосся ще сиве золотіє на сонці
пішоходам ангелам білим дням
точніше білим і чорним
війна почалася
як перша друга і третя Господи світова
четверта п’ята
четверта шоста і сьома
мед згорів у квітках люди у вуликах
хтось не згорів
тільки обвуглився ніби зараз-і-тут
стежка моя вздовж ріки стала упоперек
горла не ходити не плакати не втішати
кажу собі виймаю себе криком з легень
але знов
золотіє волосся захлинаюся ним
горить
горе горе волаю горить
старим берлінським ангелам і осонням
Маріанна КІЯНОВСЬКА
***
Серпень цілує у спину і лишає на серці рубці.
Вечір, дахи іще теплі, як монети в руці,
Місто, далеко від фронту, гуде як лінивий джміль.
Я навчилася дуже туго бинтувати свій біль.
Господи зорепадів, стань коло мене, стань.
Так до тебе багато непростих запитань.
Зорі, здається, так близько – хоч тримай їх у кулаці.
Добре, що непомітні чужому оку мої рубці.
Мар’яна САВКА
***
Летить димок. Кальян досмажив ліні.
І раптом: шрам у скроню – парастас.
Стисни в кулак молекули терпіння.
Цей битий шлях, так сталося, для нас.
Дивися в очі, де сльоза, мов іній,
Стіка із наших сциковитих зим.
Ми всі живем, так сталось, в Україні,
Їй, слава Богу, є ще жити з ким.
Це просто Бог – патрони на долоні.
Це просто чорт – під’юджує “прости”…
Веселий сонях – український сонях
Постпредом Сонця дме від суєти
Безбожні дні, осмалені вітрами,
Довкіл її роз’ятрених повік…
Помолимось – не стати сцикунами
І не простити, хто без бою втік.
Бо просто так, без пафосу і криків,
Сльозу пустивши у балтійський Буг,
Південний Буг клену несамовито,
Де так весело похмелися друг,
Напившися війною донесхочу –
Часами прикрий і, як завше, свій…
А її очі… Половецькі очі
Оглянуть нас з-під українських вій,
Немов слова, несказані для світу,
Мов погляд, закривавлений у світ.
Їй найпростіше – хтілось відмолити
Гріхи дідів, нові заславши в літ:
Лети світами, помсто, до загину!
Хай плач дитячий совість не пече!
…І тільки сонце, сонце України
Її цілує в душу і плече.
Роман ОН??ШКЕВ??Ч
* * *
жовток вечорових мрій
шкварчить на пательні ранку
вистукує безперестанку
чітку аритмію мій
прив’язаний до стовпа
посеред пустелі розум
сміється від передозу
тепла
уже попід ноги впав
ланцюг і ошийник
ніби
години вдягають німби
і мухами липнуть до скла
шепочуть
позаду москва
попереду тихий
світе
нам стільки іще летіти
до синіх приморських квітів
крізь жовту імлу чекань
а осінь веде у чан
і знов репетиція пекла
і дихає спека нестерпна
серпом попід корінь
там
де сонце неначе спам
а дощ зависає
ранок
сплітає гніздо для рани
чи гнізда плете для ран
запрошує піп іван
і кличе вперед говерла
що піт із чола обтерла
серветкою number one
Василь КУЗАН
***
Маріанні Кіяновській
Насправді нарешті нелегко
Дорозі допастись до слів,
Та перинатальний лелека
Литовський над нею злетів.
І Шніпішкес вщерть дерев’яний
Звільнив моє Вільно в мені.
Коли вже безболісно стане
Застряглим у вульві-війні?
Тракає і друскінінкає
Таких серед замків, озер.
Дається взнаки неокрає
Болючіше, ніж дотепер.
Серпнева язичницька сило,
Жанн Д’Арк, Маріанно, тримайсь.
Не лиш захопило – звільнило
Шляхи попід серцем у нас.
Наталія БЕЛЬЧЕНКО
джерело: власне