Енергійний, рвучкий, творець ідей, іноді таких, що тоді ніби й не на часі були й випереджували його, благословенної пам’яти  мій молодший приятель ніби поспішав жити, боявся, що чогось не встигне, щось не завершить.

А зробив і справді чимало. Й, мабуть. Зміг би ще більше та дужче…

Створення Полоністичного центру в ДДПУ імені Франка, Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца в Дрогобичі, студентський театр «Альтер» – всього цього могло б і не бути. Якби не Ігор Меньок, людина творча, запальна, як хотіла привести до рідного міста Європу. Дати поштовх малій вітцівщині своїй до пожвавлення й нової хвилі культурного розвою та поступу…

Немає нині з нами вже ні леґендарних Єжи Фіцовського та Владислава Панаса (з ним Ігор ще встиг попрощатись, а не вдові сам пішов на небесну зустріч зі своїм старшим другом), які підтримали його з його проєктами, в успіх яких тоді мало хто вірив…, ні Ректора Валерія Скотного, який теж в усьому сприяв молодому талановитому дрогобичанинові.

Саме світлої пам’яти Ректор мовив під час надання Полоністичному центрові його засновника: «Дуже складно погодитись з тим, що його сьогодні вже немає з нами, але його справа активно продовжується, його дух є живим, бо він втілюється у реальних важливих справах, Ігор Меньок був винятковою людиною – людиною, яка за своє коротке життя встигла зробити дуже багато вагомих справ для свого університету, для свого міста, для розвитку українсько-польської співпраці і приязні. Він відомий у Польщі, відомий в інших європейських державах. Завдяки Ігорю Полоністичний центр відомий сьогодні з його справ та інціатив далеко за межами України. Молодий, відкритий на світ, творчо активний перший керівник Полоністичного центру думав про те, щоб його структура щоразу більше набирала європейського характеру. У цьому напрямку він впевнено йшов. І у цьому напрямку його Центр іде далі…”. Й дуже засмутило б благословенної пам’яти нашого друга, що вже не йде, що нинішньому керівництву вишу байдуже до інституції, яка так багато зробила для поглиблення міжнародних взаємин і університету й міста загалом…

А в словах незабутнього професора Скотного – весь сенс подвижницького життя та чину назавжди молодого нашого краянина, що був справжнім, непоказним патріотом рідного міста й упевнено вів Дрогобич в Європу і приводив її до нас.

Нині в півстолітній ювілей нашого благословенної пам’яти Ігора Менька ми з вдячністю та водночас із болем та сумом згадуємо ми сьогодні його, завше усміхненого, доброзичливого, діяльного.

Назавше Ти  з нами!

Українського Раю Тобі! Нехай пам’ять буде вічною та благословенною!

—

***

Немає смерті. І не ждіть — не буде.
Хто хоче жить — ніколи не помре.
І будуть вічно веселитись люди,
І танцювать дівчата в кабаре.

І в сіру ніч, коли мене не стане,
Коли востаннє римою зітхну —
Я не помру, лиш серце в грудях стане,
Схолоне кров, а я навік засну.

Василь С??МОНЕНКО