2016-05-24 18:47:33
17 травня частина трупи Львівського академічного музично-драматичного театру імені Дрогобича повернулася з Туреччини, де наші служителі Мельпомени були учасниками 17 Міжнародного Чорноморського фестивалю державних театрів (ulslararasi karadeniz tiyatro festivali) місті Трабзон.
Наступного дня захоплені учасники мандрівки ділилися враженнями з колегами. Треба було бачити просякнуті світлом радости та задоволення очі, засмаглі обличчя Миколи Гнатенка, Адама Цибульського та інших акторів, що повернулися з теплої весняної Туреччини.
– Майже дві з половиною тисячі кілометрів в один бік ми їхали до Туреччини через Румунію та Болгарію. Румунія сьогодні – дуже доглянута, справді європейська країна, Болгарія, зі своїми часто занедбаними будівлями, брудними містами, не надто якісними готелями все ще нагадує совок, куди гроші Євросоюзу ще не вповні дійшли.
Та найбільше нас вразила Туреччина: все тут надто чисте, доглянуте й – хмари квітів на кожнім кроці, особливо – різнобарвних троянд. Виступали ми В Трабзоні, але перед тим відвідали Стамбул, дуже гарне й привітне місце…
Потішилися й тамтешньому теплу. Що правда, Караденіз (Чорне море) ще було прохолодне. А о у Мармуровому, на узбережжі якого теж побували, дехто з нас навіть поплавав із задоволенням…
Розповіли дрогобицькі театрали, про те, що турки загалом вельми привітні, гостинні, дуже прихильно ставляться до України й недоброзичливо налаштовані до нинішньої Росії. Про Путіна, за словами Миколи Гнатенка та Адама Цибульського кажуть: «Путін – секір башка»…
Що ж до самого Фестивалю, то сприяв участи нашого театру давній друг дрогобичан Тунджер Дюдженоглу, чию п’єсу «Вертоліт» і показали актори театру імені Дрогобича в рідному місті Тунджера. Й викликали захоплення глядача. «А деякі моменти турки сприймали краще, ніж дрогобицький глядач» – розповів Микола Гнатенко.
Після зборів колективу ми попросили директора й художнього керівника детальніше розповісти про відвідини Трабзонського фестивалю.
– Миколо Григоровичу, скільки часу тривала ваша поїздка?
– Виїхали ми п’ятого травня, після прем’єри «Лицаря храму», й повернулися до дому 17 числа, тобто подорожували ми 12 днів.
В Стамбулі ми провели два дні е так само показали нашу виставу – у тамтешньому Культурному центрі. , відтак майже п’ять днів перебували в Трабзоні, звідки по обіді 13 числа виїхали додому.
В Трабзоні ми виступили двічі – 11 і 12 травня.
– Це, як я зрозумів, – Фестиваль державних театрів?
– Так, адже в Туреччині дуже добре фінансують державні театрі й підтримують їх. Чорноморський же Фестиваль у Трабзоні цьогоріч відбувався вже в сімнадцятий раз й теж за державної підтримки.
Непогану й праця акторська оплачується там. Скажімо, якщо робітник має платню 600 доларів, то актор щонайменше – півтори тисячі. Дають також театрам гроші на утримання приміщення, на транспорт. Ну і звісно, театри заробляють своїми виступами.
– Коли вже говоримо про фінанси, то як і хто профінансував вашу подорож до не надто близької Туреччини?
– Нам обласний департамент культури виділив 80 тисяч гривень, тобто профінансували витрати на дорогу. Адже коштувала наша поїздка набагато – рази в чотири – дорожче, й різницю взяла на себе турецька сторона – організатори Фестивалю. Що правда, в Стамбулі ще й доклалася до фінансування нашого перебування мерія міста, де живе Тунджер (це фактично одне з передмість турецької столиці).
– Якими є ваші найбільші враження й від мандрівки загалом і від зустрічі з Тунджером?
– Найголовніше – напрочуд теплий і сердечний прийняття з боку турків, а також високопрофесійна організація проведення Фестивалю.
Що ж до Тунджера Дюдженоглу, то він був надзвичайно втішений, що у Трабзоні-2016 взяла участь його п’єса українській постановці. Й – не можу не похвалитися – турецький глядач добре сприйняв наш виступ, були й схвальні відгуки в місцевій пресі.
– Коли ви розповідали про поїздку та виступ колективу театру, сказали, що переможців на Фестивалі не було? А як тоді відзначили учасників?
– Після виступу нагороджують учасників. Тобто всі семеро колективів з України, Азербайджану, Кіпру (турецького), Ірану, Індії, Іспанії, Словаччини отримали дипломи. Цікаво, що кожного року країни учасниці презентує один театр. Позаторік в Трабзоні виступав театр «Воскресіння», в різні роки турки в Трабзоні аплодували акторам Харківського ТЮГу, також побували в Туреччині столичний театр імені Лесі Українки, хмельницький, миколаївський театральні колективи,»Театр на Подолі» та інші. Ну а цього року високої честі представляти наше театральне мистецтво отримали ми, чим неабияк пишаємося.
– Було вас в Туреччині 17 осіб. Хто крім вас і виконавців ще їздив разом з вами?
– Брали з собою журналістку з Львівського телебачення Світлана Максименко, котра робитиме репортаж про Фестиваль і наш театр у Туреччині, також була разом з нами київський театральний критик Алла Підлужна, яка до речі, цьогоріч уже вдруге (перед тим була 2012 року) приїде на Фестиваль Бруно Шульца й писатиме про нього для столичних видань. Також побувала в Туреччині разом акторами й директор Благодійної фундації «Посвіт» Леся Ратинська.
– А що в найближчих планах після успішної закордонної подорожі?
– 26-28 травня відбуватиметься щорічна літературно-мистецька академія «Країна Франкіана», до якої залучений і наш колектив, відтак, як уже відомо, з третього до дев’ятого червня Дрогобич прийматиме масштабний Сьомий Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца, одним зі співорганізаторів якого є академічний музично-драматичний театр імені Юрія Дрогобича. Ми з нетерпіння чекаємо цих двох мистецьких подій.
Також 30 травня в словацькому Пряшеві ми покажемо «Украдене щастя» за Франком, опісля запрошені з виставою Йолі Ярецької «Дзеркало» до Тарнува на Дні Бруно Шульца (це вже після нашого Шульцфесту).
В липні ж збираємось до Латвії. Туди поїдемо на цілий тиждень. Латвійці, з якими уже давно маємо тісні контакти хочуть, щоби привезли нашу «Наталку Полтавку». В рамках цієї поїздки 17 липня з концертною програмою «Пісні рідного краю» братимемо участь у Дні міста в Смілтене, яке є побратимом Дрогобича.
– Щиро дякую за розмову й зичу успіхів у подальших мандрівках і на власному кону.
джерело: газета Майдан