ПІД ЗНАМЕНОМ РОЗКУТОГО ДУХУ

МИСТЕЦТВО БАЧИТИ
СВІТ У СОБІ

23 листопада, 2017.

Дрогобич

Враження, як спалах.

         В осяянні кольори, ніби полудень веселки на шляху до української душі. 
         У тому відсвітку, неначе крила горлиці, змагають зі світом зустрічі із Богданою Фільц – композиторкою, яка у відрубаному корінні бачить пагінці, що не розгубилися з далекої Шевченкової доби. Між незгасимими вогнями – Молитва, без якої не було б сердечних акордів, ані вистражданої суті серед пережитих суспільних заметіль.

         Настрій напередодні спілкування із знаковою в українській культурі мисткинею уподібнювався животворним фрескам, що ніби світилися поруч з промовистими рядками: «Фестиваль творчості класика сучасної української музики, заслуженого діяча мистецтв України Богдани Фільц проходитиме на Дрогобиччині з нагоди 85-річчя від дня народження мисткині». Адресами творчих побачень й роздумів стали: мала і  велика зали Дрогобицького державного музичного коледжу імені Василя Барвінського.

На день раніше у схожих дійствах взяли участь міські голови Дрогобича і Трускавця, а ось цього разу букетики палаючих троянд подарували авторці музичних шедеврів наймолодші – вихованці школи педагогічної практики коледжу. Ініціаторка ідеї, завідувач школи, заслужений діяч естрадного мистецтва України Оксана Терлецька-Фиштик, директор навчального закладу, кандидат мистецтвознавства Юрій Чумак, музикознавець Лариса Соловей вгледіли у ювілейній зустрічі з п. Богданою славень Світла, в якому людина глибше та повніше збагає Красу й Божественну Любов.

         Юні музиканти оживили сцену зворушливою грою п’єс Богдани Фільц.    А Юлія та Назарій – діти автора цих рядків – тепло, наче  з`явлена провесінь, виконали оригінальні фортепіанний та скрипковий твори ювілярки. Підтримуючи овації, Юля подарувала Гості екземпляр своєї нової книжки «Зелена земля» з присвятою улюбленій мисткині. У вірші «Калина» авторка попросила своїх друзів скоріш «зростати і калину підливати». // «Всі джерельця золоті // Хай послужать цій меті».

…Величаво прийняла композиторку й велика зала коледжу, де геніальний Василь Барвінський став своїм із тієї хвилини, коли вперше серед мурів, всотаних гіркою історією часу, зазвучала його життєстверджуюча Муза.

***

… Поміж часом рухається мить, яка стала натхненним осердям у знайомстві з Богданою Фільц. Два десятки літ тому очільник Дрогобицького осередку Національної Спілки композиторів України, сподвижник української культури Володимир Грабовський добродушно нагадав мені один з пам’ятних епізодів: «У видавництві «Преса України»,- сказав він,- вийшов друком поетичний збірник «Жменька сонця». То чому б вам, як автору, пане Йосипе, не показати книжку Богдані Фільц?!». Згодом з легкої руки відомого музикознавця у «Жменьки сонця» з’явилась нова, особлива нота, якій стало настільки комфортно жити серед дітвори, що всі наші твори з Богданою Фільц були вміщені в окремому збірнику з промовистою назвою –  «Сонце в жменьці».

         Співпала з цією подією ще одна – напрочуд чуттєво виконала пісні, сонцем зігріті, молодша група Великого дитячого хору Національної радіокомпанії України під орудою Тетяни Копилової.

***

         Роки, не питаючи,  вихоплюють з-під рук гриву коня-бігунця, за яку цупко тримається кожен з нас. Посеред цієї минучості на вічному гнізді зозуля-провісниця. Тож після, сказати б, академічних зустрічей з Богданою Фільц на землі Франкової юності з`явилися хвилини, аби люб`язно запросити гостю до зали мистецького одкровення.

Йосип ФИШТИК: Музика – завжди неповторність, в ній щось від серпанку літнього надвечір’я. Це – миттєве відкриття самого себе, чи просто заглиблення в «тему», коли йдеться про певні цикли та проекти?

Богдана ФІЛЬЦ: За роялем, здається, що у незбагненний світ перед тобою відчинені незвичайні дверцята. Неначе стиха хочеш собі сказати: «Господи! Я чую голос Ангела. Він біля мене. Далі настає відчуття, коли в момент присутності небесного Знаку твоє життя стає твоєю Музою – благозвучною і вогнистою, жалісливою і драматичною, сердечною і сумовитою, пристрасною і граціозною».

Й. Ф.: Серед  композиторів другої половини xx століття і новітньої доби ваше ім’я нагадує зірку-провісницю у небесному сузір’ї. Це, очевидь, прийшло само собою, як течія, що шукає широкого русла. Митець поєднує земне зі світом вищим, залишаючись при цьому самим собою.

Бібліографи називають вас символом нескоримого духу на ниві національної культури. Чи проглядається під тими вітрилами родове коріння, в якому завжди має місце снага та непокірливість до несправедливості?

Б. Ф.:  З коренів тих,- зізнається пані Богдана,- зав’язалась яворина, яку ворог намагався знищити до тла. Але життя перемогло над люттю.

Й. Ф.: Серце не може весь вік залишатися в облозі. Аби не пропасти, душа стає вогнем, долаючи силою та пристрастю безвихідь.  

Б. Ф.: Благодійство – поза часом, у творчості найповніше збагаєш себе тоді, коли чуже, болісне, сприймаєш як дар для себе. Тоді таємниця стає явною, у цьому спонука до життя, до радості, аби щоденно, як зауважує академік Дзюба, відвідувати «майстерню самопізнання».

З ДОСЬЄ  КОМПОЗ�?ТОРА

Родом Б.Фільц з містечка Яворів, що на Львівщині. Народилася 14 жовтня 1932 р. у сім’ї Михайла та Ярослави Фільців. Батько – адвокат, людина демократичних поглядів, активний громадський діяч – брав участь у керівництві товариства «Просвіта», очолював місцеве відділення «Рідної школи». Мати – походить із стародавнього українського роду Савчинських гербу Сулими, що своїм корінням сягає xvii ст. Закінчила вона філософський факультет Львівського університету, а також відвідувала лекції з історії та теорії музики, володіла грою на фортепіано. Старші сестри Христина та Іванна, брат Роман і Богдана виховувалися в атмосфері українського патріотизму, любові та мистецтва. В оселі Фільців у Яворові було засновано філію Львівського вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, у якій викладала Я. Фільц. Тут навчалася діти цієї відомої на Галичині родини.

У 1939 році наступили трагічні події. Після приходу більшовиків сім`я втратила батька – М.Фільц був заарештований та засуджений НКВД до смертної кари із заміною на довічне виселення, пропав безвісти. Після приходу німців брата Романа розстріляло Гестапо за контакти з УПА. Мати Ярослава з трьома доньками була виселена у Казахстан, де від знесилення і голоду померла. У 1945-му сестри Фільц повернулися до Львова круглими сиротами.

Фільц Б. Хорові твори на слова Тараса Шевченка // Навчальний посібник.

– Василик Д. Передмова. – Дрогобич: Посвіт, 2014. – С.3

         Й. Ф.: У світовій культурній скарбниці до творчості Тараса Шевченка звертається найбільша частина композиторів. З ваших понад  п’ятисот творів музика до поезій генія – найбільш помічений набуток на творчому горизонті.

Б. Ф.: За кожним Шевченковим рядком я бачу Україну – з її розлогими, широколистими тополями, «неначе писанка», селами, які «поросли зеленими гаями», «білими хатами», «палатами на горі, неначе диво…»

Й. Ф.: Йдеться про «Село на нашій Україні»?

Б. Ф.: Так, із Села завжди більше та краще видно. Простору тут, як кажуть, наче у космосі. Самих людей Шевченко опоетизував з неймовірною силою, зігрівши їхні серця невичерпною синівською любов’ю. То найбільше щастя, коли чуєш Голос пророка у власній музиці.

З ДОСЬЄ  КОМПОЗИТОРА

7 жовтня, 2013.

Богдана Фільц закінчує роботу над хоровою композицією за творами Т. Шевченка «Наша дума, наша пісня». Через рік створює пасторально-ліричну картину «Село на нашій Україні», філософсько-настроєву мініатюру «Ну що б, здавалося, слова» та світлий, прозорий, радісний хоровий шедевр «Весна. Садочки зацвіли». Творче мислення, розмовне інтонування, поліфонічно-гармонійний виклад присутній у композиціях та солоспівах «Учітеся, брати мої», «Сон», «Як маю я журитися?», «Сирітка», «Тече вода з-під Явора»…».

Фільц Б. Василик Д. Передмова. Навчальний посібник.

// Хорові твори на слова Тараса Шевченка. – Дрогобич: Посвіт, 2014. – С.4

Й.Ф.: Праведний шлях України став орієнтиром у творчості світочів незламного, розкутого духу – Олександра Олеся, Олени Теліги, Олега Ольжича... Співці життєлюбства і радісного світосприйняття присутні у композиціях, що увійшли до цілісного циклу «Велети розкутого духу». Чи можемо в цьому вгледіти змах соколиного крила, який знаходимо у вашому  дисертаційному дослідженні, присвяченому методам хорових обробок українських народних пісень?

Б.Ф.: Мій науковий керівник, академік Левко Ревуцький зауважував: «У народному мелосі, як у краплині роси, віддзеркалюється світ…» А в ньому, як і в українських народних піснях, гартується дух.  

Й.Ф.: До речі, народний артист України Анатолій Кос-Анатольський у листі до вас писав: «Беріть від  Ревуцького максимум і записуйте все основне, що він Вам скаже, бо це не є буденна собі людина – це учень Лисенка! Отже, Ви будете творчою внучкою Великого Діда і дочкою не гіршого Батька!»

Б.Ф.(Усміхнувшись): Це були уроки доброзичливості.

Й.Ф.: Коли вручали вам Диплом лауреата мистецької премії імені Миколи Лисенка напутні слова теж стали знаковим смислом?!

(Богдана Фільц мовби вслухається у перший акорд музичної ноти, якій належало щойно народитись).

Й.Ф.: Даруйте, але так було й тоді, коли вам вручали Дипломи доктора філософії мистецтв, стипендіата Фонду інтелектуальної співпраці «Україна xxi століття», Почесного професора Франкового університету (Дрогобич)…

З ДОСЬЄ  КОМПОЗИТОРА

«На початку 2017 року в Національній філармонії України відбулися музично-поетичні вечори: пам’яті Олени Теліги та Олега Ольжича. Богдана Фільц спеціально пише низку нових варіацій для видатних виконавців О. Чубарєвої (сопрано), С. Бортника (тенор), В. Тіткіна (баритон)... Твори на вірші О. Теліги «Не треба слів!», «Літо», О. Ольжича – «О, Націє», «Дужа і вічна як Бог» у супроводі народної артистки України Ольги Чубарєвої  прозвучали як гімн, як єдина сполука неповторної поезії з глибокою емоційно-наснаженою музикою славетної композиторки сучасності».

***

Богдана Фільц дивовижно тонко відчуває переживання авторів відібраних поезій. У солоспівах авторка поєднує рішучий настрій з бурхливим розвитком, величавим звучанням. У цьому сенсі характерною є позиція О. Теліги, яка бачить Людину в собі, постає ореолом незламної твердості та несхибності:

… для мене – у святім союзі

Душа і тіло, щастя з гострим болем…

Та там, де треба, - я тверда й сувора.

О, краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.

Фільц Б.  Велети розкутого духу. Солоспіви // Німилович О. Передмова. 

– Дрогобич: Посвіт, 2017. – С. 5.

ВОДОХРЕСТНЕ ОЗОРІННЯ

19 січня, 2018

Дрогобич-Київ

- Христос Хрещається!

- У ріці Йордані! – Радісно відповіла пані Богдана, мовби торкнулася долонею подячного променя, що блиснув з вечірніх водохрестних сутінків.

Відстань у такому разі скорочується до найменшої межі, і Богдана Фільц одразу ж додає: «Мабуть, це лиш у свято так буває. Щойно, перед вашим дзвінком, я поставила останню крапку у солоспіві «Ода Києву».

Перший варіант композиторка написала напередодні 1500-ліття заснування нашого златоглавого столичного красеня. У Дрогобичі цей твір прозвучав з уст професора Корнелія Сятецького, а у Львові солоспів презентував народний артист України Володимир Ігнатенко.

Водохрестний діалог між Дрогобичем і Києвом не поспішав стихати. Богдана Михайлівна продовжила: «У Національній філармонії ближчим часом відбудеться заключний концерт циклу «Великі поети в музиці». Фінал дійства завершиться моїм твором на прославу Києва. Я розписала солоспів для сопрано, альта, тенора і баритона. Таке різноголосся мало б нагадувати квітку, де однаково вільно і сонячно кожній пелюстці. Маю велику радість з того, що на Водохрестя, коли земля з небом перебувають в особливій гармонії, завершила роботу над новим варіантом знакового для мене твору…»

«І для України – також», - хотів я сказати,- але перед зором, наче заяріли рядки Максима Рильського, до яких двічі (поміж плином стрімкого часу) чуттєво, немов любляча дочка до рідних батьків, зверталась композиторка:

Не треба, Красень, Тобі віків єлею.

Нам гордості людської не залить.

Минають дні, шикуються літа,-

А над тобою молодість вита.

Невдовзі на прославу авторів другої доповненої редакції «Ода Києву» я поставив на вівтар і своїх декілька рядків:

«Ода Києву»: Максим Рильський,

Фільц Богдана. Чин сердець крізь дим століть.

З-за хмар тих сонце, мов Київ, близько

З чолом, як з небом, з Хрестових віть.

         Логічно були б у цьому сенсі згадати той період, коли після закінчення Львівської консерваторії в класі професора, відомого українського композитора  Станіслава Людкевича Б. Фільц, (закінчивши два факультети – історико-теоретичний (1956) і композиторський (1958), вступила до аспірантури Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії, який очолював класик української поезії Максим Рильський. Не думалось – не гадалось, що родючі поетові зерна зігріються теплотою творчих надій і одкровень. Клавіші ніби самі розмовляли із краплинами ранкової роси, які виблискували меріадними вогниками на зоряних банях сивочолого Києва.

         …Іншого разу я таки спитав у Богдани Михайлівни:

- Рильський, певно, не єдиний у проекті «Великі поети в музиці»?

- Ні,- відповіла композиторка. – Із тридцяти шести  музичних збірників маю торбинку книжок з музикою на слова Тараса Шевченка, Лесі Українки, наразі завершую цикл, приурочений Іванові Франкові.

         Пауза, гей би листок з подорожньої деревини, тулиться у міжрядді пломінких слів. Треба ж мати блискучий талант, аби філігранно (без камінчиків і нашарувань!), звірену власними сердечними реєстрами, створити музику до поезії Івана Франка «Веснянки». І ця робота, як і інші, засвітилась славно, розлого посеред зимового вихору.

- Франкова муза,- додає мисткиня,- наче галявинка зі скрипкою, на якій і в холодну заметіль топиться сніг.

…В середині грудня 2017-го Богдана Михайлівна завершила роботу над ключовим передноворічним блоком на вірші Великого Каменяра.

«ПАЛЬЧИК БЕТХОВЕНА»

У СВІТАНКОВОМУ МЕРЕХТІННІ ЗВУКІВ

Богдана Фільц під крилом Господнього благоговіння не просто відчуває, а, наче відблиски зоряниці, бачить знаки запитань, поставлених до себе. Чи снага не стихає перед народженням Пісні – Молитви за Україну? Чи ж бо те колискове Дитя виколихають нащадки у золотому Яворівському «візочку з кониками», під яким «пташка крильцями миготить»?

Через короткий час запитальні інтонації у музичному єстві заживотворять осяйними пуп’янками. Мажорну тональність, арпеджовані переливи у фортепіанній партії композиторка підсилить емоційним спалахом. Так народжувався новий твір зі спогадів Лесі Українки: «Коли я смуток свій на струни клала…» На інший віддалений у часі вірш геніальної поетеси «Он ярочки зелененькі» Б. Фільц, чиєю музикою захоплюються прихильники її таланту не лише в Україні, а й в Польщі, Словаччині, Італії, Франції, Канаді, США, - напише щемливий солоспів з присвятою внучці М. Лисенка, піаністці Раді Лисенко.

На шляху складних суспільних колізій поруч з Лесею Українкою засяяло ім’я Ліни Костенко, поезія якої, за оцінкою І. Дзюби,  «виходить за межі якихось простих, очевидних істин».

Збірник Б. Фільц на слова великих поетес – Лесі Українки і Ліни Костенко – поєднали дві різні епохи. Композиції яскраво зазвучали перемогою добра над злом, світла над тунельною темрявою.

- У цьому допомогли поезії з обидвох сторін,- згадує Фільц, яка скеровувала енергію, запал, рішучість у мистецтво Слова – Ну, як можна пройти мимо тексту Ліни Костенко, яка в немовляткові бачить «пальчик Бетховена», а народження Поезії – у погляді, коли «ще слів нема».

Самобутність – стиль власної душі, спонука, коли ім’я твоє у злагоді із Всевишнім. Якби про це спитати у Богдани Фільц, очевидно, можна було б почути вельми знакову інтонацію: «Я шукаю тієї особливої ноти, яка б співзвучною була з подихом України...»

А «нота» ця таки животворить: коли ще у зародку духовно-патріотичні коди, коли нові почуття до самопожертви набувають стрімкої потуги, аби морозяне склепіння помітніше сходило з горизонту гордого і нескоримого духу.

То, начебто, про таких як ви, Богдано Михайлівно, поет сказав:

                   Земному – земне? То питання до себе.

Поет протестує і – падає в небо.

                   Задивленим зором, напруженим слухом,

Між долами й виссю розщепленим духом.

Піску нахапавшись в сахарах екстрему,

блука його голос між інших окремо.

Володимир Базилевський

 

Лірико-духовна первородність композиторки – наодинці з берегом, на якому повна, ширококрила свобода, що пульсує у родових ритмах – піснях, одах, кантатах, фортепіанних концертах, вокальних циклах солоспівів.

На xxvii Міжнародному Конгресі Академічного Мистецтва Юних (МКМЮ) «vivat, musica!», який відбувся в червні 2017-го у Новій Каховці на Херсонщині, Богдана Фільц зауважила: «Талант народжується, аби в опіці молодих не міліли ріки й не з’являлися руїни у їхніх долях.» Тоді п. Богдана  вже дев’ятий раз здійснювала високу місію у ролі голови журі авторитетного Форуму, кожне напутнє слово приживлялося у юних серцях, наче пагінець на зеленочолих кронах.

Так буває, коли її величність Музика зливається довічно з творінням Людини. Її диханням, чуттям, відданістю і вдячністю Господеві за присутність на земних перехрестях.

Йосип ФИШТИК,

Заслужений діяч мистецтв України,

віце-президент Київського Дому Європи,

Член НСПУ

На світлині: Йосип Фиштик вітає Богдану Фільц