“Хай плач дитячий совість не пече!..”

4

ми себе прозираємо як у хмарах сніги

волосся ще сиве золотіє на сонці

пішоходам ангелам білим дням

точніше білим і чорним

війна почалася

як перша друга і третя Господи світова

четверта п’ята

четверта шоста і сьома

мед згорів у квітках люди у вуликах

хтось не згорів

тільки обвуглився ніби зараз-і-тут

стежка моя вздовж ріки стала упоперек

горла не ходити не плакати не втішати

кажу собі виймаю себе криком з легень

але знов

золотіє волосся захлинаюся ним

горить

горе горе волаю горить

старим берлінським ангелам і осонням

Маріанна КІЯНОВСЬКА

 

***

Серпень цілує у спину і лишає на серці рубці.

Вечір, дахи іще теплі, як монети в руці,

Місто, далеко від фронту, гуде як лінивий джміль.

Я навчилася дуже туго бинтувати свій біль.

Господи зорепадів, стань коло мене, стань.

Так до тебе багато непростих запитань.

Зорі, здається, так близько – хоч тримай їх у кулаці.

Добре, що непомітні чужому оку мої рубці.

Мар’яна САВКА

 

***

Летить димок. Кальян досмажив ліні.

І раптом: шрам у скроню – парастас.

Стисни в кулак молекули терпіння.

Цей битий шлях, так сталося, для нас.

Дивися в очі, де сльоза, мов іній,

Стіка із наших сциковитих зим.

Ми всі живем, так сталось, в Україні,

Їй, слава Богу, є ще жити з ким.

Це просто Бог – патрони на долоні.

Це просто чорт – під’юджує “прости”…

Веселий сонях – український сонях

Постпредом Сонця дме від суєти

Безбожні дні, осмалені вітрами,

Довкіл її роз’ятрених повік…

Помолимось – не стати сцикунами

І не простити, хто без бою втік.

Бо просто так, без пафосу і криків,

Сльозу пустивши у балтійський Буг,

Південний Буг клену несамовито,

Де так весело похмелися друг,

Напившися війною донесхочу –

Часами прикрий і, як завше, свій…

А її очі… Половецькі очі

Оглянуть нас з-під українських вій,

Немов слова, несказані для світу,

Мов погляд, закривавлений у світ.

Їй найпростіше – хтілось відмолити

Гріхи дідів, нові заславши в літ:

Лети світами, помсто, до загину!

Хай плач дитячий совість не пече!

…І тільки сонце, сонце України

Її цілує в душу і плече.

Роман ОНИШКЕВИЧ

 

 

* * *

жовток вечорових мрій

шкварчить на пательні ранку

вистукує безперестанку

чітку аритмію мій

прив’язаний до стовпа

посеред пустелі розум

сміється від передозу

тепла

уже попід ноги впав

ланцюг і ошийник

ніби

години вдягають німби

і мухами липнуть до скла

шепочуть

позаду москва

попереду тихий

світе

нам стільки іще летіти

до синіх приморських квітів

крізь жовту імлу чекань

а осінь веде у чан

і знов репетиція пекла

і дихає спека нестерпна

серпом попід корінь

там

де сонце неначе спам

а дощ зависає

ранок

сплітає гніздо для рани

чи гнізда плете для ран

запрошує піп іван

і кличе вперед говерла

що піт із чола обтерла

серветкою number one

 

Василь КУЗАН

 

***

  Маріанні Кіяновській

Насправді нарешті нелегко

Дорозі допастись до слів,

Та перинатальний лелека

Литовський над нею злетів.

 

І Шніпішкес вщерть дерев’яний

Звільнив моє Вільно в мені.

Коли вже безболісно стане

Застряглим у вульві-війні?

 

Тракає і друскінінкає

Таких серед замків, озер.

Дається взнаки неокрає

Болючіше, ніж дотепер.

 

Серпнева язичницька сило,

Жанн Д’Арк, Маріанно, тримайсь.

Не лиш захопило – звільнило

Шляхи попід серцем у нас.

Наталія БЕЛЬЧЕНКО

 джерело: