Сьогодні ховатимуть 22-річного новітнього героя з Дрогобиччини, який загинув в «Іловайському котлі»

Знайомі розповідають: кілька днів тому Іван телефонував матері і казав: звідси виходу нема, лише один. Як з'ясувалося, цей один - до Бога

Іван одружитися не встиг. Мав дівчину. Хотів збудувати міцну родину.

В вбитих горем батьків залишилася одна донька - Мар’яна

З розповідей сестри загиблого Мар’яни, Іван був дуже добрим, відгукливим, чуйним хлопцем. Гарно вчився, займався футболом. Після закінчення школи мріяв про вищу освіту. Сам вступив до Академії сухопутніх військ ім.Петра Сагайдачного, після чого про вступ повідомив  батьків

Після навчання був скерований на роботу в Запоріжжі. Звідти – відправлений на фронт.

Батьки з нетерпінням чекали на повернення сина. Намагалися щодня тримати зв'язок. Особливо важким був останній тиждень. У хлопця з’явились проблеми зі здоров’ям (нирки), а потому йому було прострелено ноги. Побратими перетягнули рани джгутами, але адекватної медичної допомоги чекати було нізвідки – всі перебували у «котлі».

Смерть хлопця дуже важко переживають батьки, сестра Мар’яна, дівчина Марія. Останню після загибелі коханого постійно заспокоюють, приводять до тями  медикаментозно.

Привезли тіло героя до рідного дому вчора, 4 вересня. Похорон героя сьогодні, 5 вересня, о 11.00 у рідному селі Уличне, що на Дрогобиччині

Спи спокійно воїне...                                                                   
Герої не вмирають!
Дякуємо за подвиг, скорбимо з родиною, не забудемо, не зрадимо...

Іван – уже дев’ятий герой з Дрогобиччини, який віддав своє життя за Незалежність. Перед ним були Артур Гулик, Ігор Борис, Мар’ян Дишель, Сергій Шевчук та Юрій Комар. А ще майданів ці Олег Ушневич, Богдан Вайда, Йосиф Шіллінг…

Дякуємо за подвиг, скорбимо з родиною, не забудемо, не зрадимо.

Вкотре нагадуючи ці імена, вкотре їх перечитуючи, маємо пам’ятати, що за ними похований цілий світ. Світ життя, яке обірвалося.  Це ненароджені діти, нестворені родини, це діти-сироти і молоді вдови, це батьки, які ховають своїх понівечених війною синів. Жоден з нас, жоден, не має права жити як жив досі. Жодних хабарів, жодних «домовленостей». Жодного закриття очі і мовчання про беззаконня! Ми в неоплатному боргу перд цими героями і їх родинами. Тож кожного разу, здійснюючи навіть найменший ганебний вчинок, маємо пам’ятати