Гомін Галичини

останні новини


ДЕРЖАВА

Президент
Верховна Рада
Кабінет міністрів



КОЛАБОРАЦІОНІЗМ: ТАЛАНОВИТА ЗАМАЛЬОВКА, ЯКА НЕ ПЕРЕРОСЛА В ГЕНІАЛЬНУ РОЗПОВІДЬ

2017-04-12 19:48:51


КОЛАБОРАЦІОНІЗМ: ТАЛАНОВИТА ЗАМАЛЬОВКА, ЯКА НЕ ПЕРЕРОСЛА В ГЕНІАЛЬНУ РОЗПОВІДЬ

КОЛАБОРАЦІОНІЗМ: ТАЛАНОВИТА ЗАМАЛЬОВКА, ЯКА НЕ ПЕРЕРОСЛА В ГЕНІАЛЬНУ РОЗПОВІДЬ

Михайло Коцюбинський. В путах шайтана.

У листі до Кобринської 6 січня 1900 року Коцюбинський писав: “Про себе можу сказати, що мені дуже трудно, сливе неможливо при обставинах мого життя віддатися регулярній літературній праці, тому й доводиться лиш зрідка і дрібничками виступати на ниві белетристичній. На протязі останніх 2 літ я лиш зміг написати один маленький нарис “В путах шайтана”.
Доволі часто у своїй творчості письменник брався за теми, які не міг розкрити сповна. Вони вабили його, але не вистачало часу, як в цьому випадку, чи знання предмету, а то й майстерності. Доводилося лише накреслювати своє бачення, залишаючи іншим можливість глянути на все свіжим поглядом.
Емене живе в розкоші, оточена любов’ю старого батька хаджі Бекір Мемет-оглу. Проте вона нудиться без спілкування. “Круг неї тиша і мертвота, як на землі, так і на небі”. Дівчина хоче розважитися жабою, яка “вилізла з калабатини і зрідка меланхолійно кумкає… Емене тихесенько, навшпиньках почала закрадатися до одинокої, як і вона, ропухи. Але жаба помітила непроханого гостя і шубовснула у воду, витягши задні ноги та піднявши зо дна стовп намулу”.
Її думки перекидаються на Септара – “… красу кучуккойського парубоцтва, завзятого провідника, образ якого бідна дівчина довго носить у серці, хоч не сміє й очей звести на свій ідеал… Грішні думки путаються в голові у дівчини. А нині байрам, а нині свято! Досадно дівчині, що до неї приступає шайтан, і нашіптує неподобні думки, і хвилює дівочу кров… Він приковує очі її до того місця, де перед хвилею бачила вона милого й таке неподібне до власного життя, і вона не може одірвати їх, хоч уже нічого не бачить там, опріч спустілого місця перед ґанком вілли..”. 
Батько Емене презирливо ставиться до Септара, лише тому, що хлопець не цурається гяурів. Дівчина не може цього зрозуміти. “Недобра до думок голова її якось недобре працювала, зате серце її чуло, що тут щось не так, що справедливість не на батьковому боці, що Септар не має за собою вини, не заробив презирства за свої вчинки”.
Єдина розвага того дня – прихід на їхнє подвір’я європейок. Дівчина широко розплющеними очима дивиться на них, доторкається до кожної дрібнички на їхньому одязі. “Коли гості відійшли, Емене ще довго дивилась услід сміливим жінкам, що самі, без провідника-мужчини, прийшли з-над моря і тепер повертаються назад, ні перед ким не ховаючи свого гарного обличчя”.
“І знов Емене сама, і знов їй нудно. Вона никає по подвір’ю, без цілі забігає в хату, скрізь шукає розваги або якого діла. Та діла нема, а для розваги у татарської дівчини оден лише ресурс – строї. На тому й скінчилося. Емене розчесала й заплела дрібушками свої червоні, як поломінь, фарбовані коси, накинула на себе новий халат з дивними арабесками і підперезалася косинкою так, що яскраво розмальований кінець її закривав її фігуру, відповідно етикетові, ззаду нижче стану. Потому вона начепила на шию своє багатство – рясне намисто з золотих дукачів, а на голову накинула маленький фез, густо зашитий монетами. Легка чадра на плечі і червоні капці доповняли її туалету. Лишалося ще нарум’янити лиця та звести докупи фарбою дуги брів. Коли вона була готова, то виглядала, як індійський божок, і була дуже задоволена з себе.
Та на подвір’ї, куди вона повагом вийшла, нікому було милуватися красунею. Бідна дівчина зітхнула”.
А ось маємо іншу картинку. У поважному товаристві приймають “софта (семінариста – А.В.) з самого Стамбула, і його мудрих та святих речей зібралися послухати правовірні”.
“Яскравими фарбами малював він колишню славу й велич татарського племені, його бої з невірними, в яких стяг Магометів обійшов мало не півсвіта. Він звеличав пишність й мудрість великих ханів, розчулився на згадку побожності правовірних й відкрив серце аллаха, ущерть повне радістю й задоволенням з вірних слуг пророка Магомета… Він пригадав усі кривди, які заподіяли гяури правовірним. Вони знищили їх царство, зруйнували їхні оселі, їхнє добро, цвітущий, як квітка, край обернули в пустиню. Де ті людські селитьби, де той народ, що, мов працьовита комашня, оселяв колись родючу землю? Його нема, його прогнав з власної землі ворог… Але ще не все пропало. Ще милосердний Господь заховав для правовірних землі, де гяур не має сили й не знущається над вірними. Над тою щасливою країною простяг свою потужну руку справедливий і мудрий султан і, як мати дітей, захищає підданих. Туди, серед одновірних і співплеменних, визволятись від гріхів, рятувати свою душу!..”.
Однак усі присутні мають свою думку, відмінну від софта.
“Ба, – думали вони собі, – гяур, гяур… А з кого ж ми живемо, як не з гяура?..”.
І пригадались їм всі незчисленні способи заробітків та баришів, які давали їм гяури. Пригадались усі ті “ямурта” – виноград, молоко, підводи, провідники, комірне і т. ін., всякого роду “бакшиш”, усі ті багаті жнива, що збирає з гяурів, не сіючи й не орючи, татарин. “Куди їм виселятись? Пощо?” – питали вони себе, і їх брала хіть в живі очі розсміятися мудрому, та несвідомому станові речей софті.
Однак вони мовчали”.
Проте за всіх сказав Септар:
“ – Ти кажеш, чоловіче мудрий: виселяйтеся звідси… А скажи нам, чого се від вас, з Туреччини, тісниться до нас така сила обдертого робучого народу та відіймає від нас зарібки?.. Чого вони йдуть сюди, коли там добре? А ти нас кличеш туди… Гляди, чи стежкою правди слова твої ходять?.. Ти кажеш – гяур, невірний, а у нас – багатий гяур більш важить, ніж двоє праведних… Гяур жиє і нам дає жити. У нас так: на яйлу ходив – гроші заробив; по морю плавав – гроші заробив; гяура возив – знов гроші взяв… От і нині я маю п’ятнадцять карбованців, – і Септар брязнув в кишені монетою, – а що ти нам даси в Туреччині, де нема гяурів?”.
Промова Септара викликала гнів у хаджі Бекіра, який назвав хлопця поганим наймитом гяурів. Той відповів, що старий заздрить йому, бо не має стільки заробітків. 
Зчинилася сварка. Септар пішов геть, показуючи всю свою зневагу до хаджі Бекіра.
“Софта отетерів. Чорні очі його стали круглими й великими, в них малювався жах. Він чекав, що зараз розступиться земля й поглине зухвалого Септара або грішник знайде собі могилу під руїнами башти, по каменю розібраної обуреним народом. Але все було по-давньому: земля не розступалась, башта стояла на місці, і навіть правовірні сиділи спокійно, немов нічого не сталося, немов вони цілком поділяли Септарові погляди. Ба, навіть за хвилину почали розходитись, вимовляючись тим, що вже пізно, а завтра чекають на них справи...
Збентеженим, здивованим поглядом водив софта навколо себе – в голові його немов щось світало:
– Пута шайтана… пута шайтана… – шепотів він зсинілими устами, звернувши бліде обличчя до обуреного хаджі Бекіра.
Але той в безсильній злості лишень плював та сипав прокльони…”.
Михайло Коцюбинський обережно підняв тему колабораціонізму, яку широко висвітлюють у світовій літературі. Проте це лише талановита замальовка, яка не переросла в геніальну розповідь.

Анатолій ВЛАСЮК
8 квітня 2017 року

джерело: Анатолій Власюк






Що ще читають на цю тему




Коментарів нема
Додати коментар


Коментар

товари для художників

Дівчина навіть уявити собі не може, чого їй бракує, доки подруга не похвалиться.
Сільська дискотека. Хлопець підходть до дівчини: - Танцюєш? - Ні! - Чудово, пішли трактор допоможеш попхати.




Старлан


Сорочинський ярмарок
Дрогобицький театр





©
Гомін Галичини 2014-2016

Редакція сайту не несе відповідальності за достовірність і зміст інформаційних повідомлень