Гомін Галичини

останні новини


ДЕРЖАВА

Президент
Верховна Рада
Кабінет міністрів



Шлях гідності та пам’яті: трускавчани про Революцію гідності

2019-02-20 12:47:21


Шлях гідності та пам’яті: трускавчани про Революцію гідності

 

Ця рана не загоїться ніколи! Виповнюється п’ять років, як серце Києва Майдан Незалежності - запульсував не просто новоюхвилею людського спротиву, а Революцією гідності. Кілька сотень молодих людей під кінець листопада 2013 року в знак протесту на зухвалі дії влади Януковича, яка брутально відхилила курс України на Європу та відмовилася підписувати документ про Асоціацію з ЄС – вийшли на Майдан. Тоді мітингувальники ще не знали, що за кілька діб у столиці вже будуть сотні тисяч українців, а ще стільки ж ворожих снайперів, до зубів озброєний «Беркут», барикади, наметове містечко, палаючі шини, невинна кров та  перші жертви Небесної сотні. Єдиною зброєю українців тоді стала віра та згуртованість, які допомогли подолати холодну зброю та жорстоку владну агресію.

 

Якою запам’ятали Революцію гідності, ті, які її творили? Трускавчани діляться спогадами про трагічні дні на Майдані Незалежності та їхню участь у цих доленосних подіях.  

img_9353.jpg

 

Андрій Пфайфер, небайдужий трускавчанин, ІТшник

 

 

 

- Перший раз на Майдан я потрапив 13 грудня 2013 року зі своїм товаришем. Їхали автобусом із Трускавця, активність людей була чимала, на Майдан з’їжджалися люди із різних куточків України. Кожен віз мітингувальникам якесь підкріплення - ми прихопили з собою мішок цукру (сміється). Атмосфера на Майдані тоді була ще більш-менш спокійною, це були дні спокою перед доленосними подіями та ганебним розстрілом «Беркутом» невинних людей. У ті дні усі, хто був на Майдані, були заряджені позитивом, люди потребували змін та очікували, що влада їх почує, особливо у прагненні курсу на європейську інтеграцію. На Майдані ми стояли на барикадах, були в трускавецькому курені та інших, несли чергування, допомагали, що від нас залежало.

 

На мою думку Майдан був неминучим, він показав, що українцям не байдужа власна держава, люди прагнули змін та руху на Захід, а не на Схід, як того хотіла влада. Відтак наступною фазою Майдану стало невдоволення свідомих громадян діями чинної влади, яка досить того, що проігнорували інтереси власного народу - вирішила покарати перших мітингувальників – студентів на Майдані жорстоко побили. І це збурило людей ще більше.

 

Чи реалізовані сподівання Майдану – питання непросте. Сподівання на проєвропейський напрямок країни поступово справджуються. Нещодавно Верховна Рада внесла поправки до Конституції стосовно закріплення курсу на ЄС та НАТО. Тут ми перемогли! Однак багато над чим залишається ще працювати і вдосконалювати. І тут все і у наших руках! Бо якщо у 2010  році ми обрали Президента, який мав дві судимості та нехтував думкою народу – про що це свідчить?! Не впевнений, що зараз ми б не повторили такої помилки.

 

Сьогодні ми стоїмо на порозі нових виборів і тут дуже важливо не схибити знову. Є  багато кандидатів на найвищу державну посаду – однак деякі із них не далеко втекли від горезвісного попередника. Тому наш вибір має бути виваженим та розумним. Це стосується і місцевих виборів: сьогодні у Трускавці маємо не найкращу картину – є невдоволення людей політикою влади, відкрито кримінальні провадження щодо дій посадовців міськради,  тож замислитися є над чим.

 

Чи пішов б я на Майдан знову? Так, якщо б мова йшла про ті ж ідеали і, певне, був би ще активнішим!  

 

img_9361.jpg

 

 

 

 

 

Леся Дідик, голова ГО «Рада міста»

 

 

 

- На Майдан я потрапила в числі перших, тоді на ньому панувала атмосфера авантюризму і він був схожим на Майдан студентів. Всі події, які відбувалися в ті дні в столиці, дістали широке висвітлення в Трускавці. Це стало можливим завдяки професійній роботі комунального радіо, головним редактором якого була покійна нині Валентна Гук. Прямі включення з Майдану радіо робило щодня. Як наслідок - СБУ зацікавилося такою активністю трускавецького радіомовлення.

img_9363.jpg

Свої паростки ця робота дала – у пікові дні Майдану в Трускавці збирався свій  Майдан, серце якого билося в унісон із київським Майданом. Пік нашого протистояння у Трускавці припав на дні, коли на Майдані почали розстрілювати мирних мітингувальників. Із плакатами в руках та мегафоном активні трускавчани тоді вирушили до санаторію «Карпати», де базувався офіс Партії регіонів, яку очолював Лев Грицак.

Читайте також: Спогадами про Революцію Гідності поділились активні учасники Майдану, трускавчани Ігор Паньків та Оксана Кіселичник

Потім знову був Київ. На початку грудня ми вчергове поїхали в столицю – серед активних діячів Майдану були: Галя Шиманська (вона його пройшла від першого до останнього дня), Оксана Кіселичник, Олена Білас-Березова. Такою четвіркою ми і вирушили до столиці.

 

Це були дні перших активних протистоянь – били дзвони, «Беркут» хотів прорвати оборону Майдану. Ми прокинулися вночі і якось, не запитуючи одна одну (ночували в Києві на квартирі), зрозуміли – треба їхати на Майдан. Стояли на барикадах, розмовляли з беркутівцями. Страху не було. Було бажання вистояти.

майдан2.png

 

Кого в ті дні згуртував Майдан? Він об’єднав людей середнього класу. За період незалежної України народилося покоління, яке навчилося не тільки собі давати раду, але й мало серйозну заявку на гідність. Це люди, які створили себе і хотіли створити гідну державу, у якій було б комфортно жити. Майдан, що постав, виконав на сто відсотків важливу місію – він відкрив вікно нових можливостей. Тобто, ті процеси державотворення, які почалися в нашій країні з 2014 року - це в першу чергу завдяки Майдану. Звісно, всі зміни не можуть бути швидкими, однак ті реформи, які сьогодні держава запроваджує – давно були на часі. Зміни відбулися і в самому суспільстві – ми за останні 5 років пройшли непогану еволюцію. Тому сьогодні так важливо втримати той вектор, за який стояли та боролися українці на Майдані.

 

img_9369.jpg

 

 

 

Олена Білас-Березова, директор музею імені Михайла Біласа

 

 

 

- Я пам’ятаю перші дні Майдану – українці повстали проти проросійського курсу влади. Не даремно кажуть, що жінки в Україні завжди у вирі подій та революцій - на початку грудня я, Галя Шиманська, Оксана Кіселичник, Леся Дідик їдемо на Майдан. 10 грудня ближче до опівночі нас будить телефонний дзвінок – повідомляють, що «Беркут» хоче прорвати блокаду із мирних мітингувальників на Майдані. Не роздумуючи збираємося та їдемо туди. Під’їхати автівкою складно, бо всюди заблоковані дороги. Залишаємо машину та добираємось до Майдану вуличками.

 

Картина, яку ми побачили вжахнула  – стіною стоять в чорних касках беркутівці, під каскою не видно, хто це – молодий мужчина чи більш старшого віку. Підходимо впритул і бачимо, що це живим щитом стоять діти, хлопці по 14-16 років, певне, з якогось військового училища. Вони стоять налякані і до кінця не  розуміють для чого їх тут виставили. За їхніми плечима -  старші поважні офіцери, які віддають накази. Вони дивляться на нас вороже. І тоді ми починаємо з ними розмовляти.

майдан.png

 

Ця ніч була дуже напружена. Ми перебігали з одно кінця в інший, бо «Беркут»  затискав Майдан в кільце і пробував то тут, то там його прорвати. На противагу озброєним  беркутівцям хлопці з Майдану - із якимись пластмасовим касками та щитами. Сили точно не рівні. В пам'ять закарбувався момент – повертаю голову і бачу, як до Майдану в ту ніч з різних кінців сходяться люди, хто по одинці, хто групками. І за кілька годин нас стало багато. Знаєте, це як річка, яка створюється з маленьких потічків, так і ми на Майдані – з маленького гурту переросли в море.

img_9366.jpg

У ту ніч завдання було одне - відстояти той клаптик землі, на якому ти стояв, бо він на той момент був цілим Всесвітом. Під ранок протистояння стихло. Потім ми ще тиждень були на Майдані – розносили чай, теплий одяг. І ви знаєте, на Майдан тягнуло, там було ідеальне суспільство, бо зібралися люди, близькі по духу, хотілося з ними бути і спілкуватися. А ще на Майдані панувала дуже позитивна енергетика – усі були щирі, згуртовані, ввічливі. Ніхто не наважувався викинути фантика на землю, а якщо такий бачив – то піднімав і шукав урну. Не було алкоголю. Кияни приходили у час своєї обідньої перерви, приносили їж, теплий одяг. Сюди приходили ті, хто вірив в ідеали Майдану та прагнув змін для своєї держави.

 

Чи був потрібен Майдан – звісно, що так. Він був потрібен не стільки для українців Заходу, як для центральної України та її східних теренів. Тому що завдяки Майдану на східних територіях почалося прозріння. Тільки Майдан зумів ідентифікувати населення, що вони є громадянами України. Тож, не зрадьмо Майдан, вкладаймо цеглинку за цеглинкою у розбудову нашої держави!

 

 

Підготувала Наталя ЗЕЛЕНА

майдан3.png

майдан5.png

майдан6.png
майдан4.png

майдан8.png

*Фото зі сторінки Оксани Кіселичник у facebook

за матеріалами видання "Джерела Трускавця"

джерело: власне






Що ще читають на цю тему




Коментарів нема
Додати коментар


Коментар


©
Гомін Галичини 2014-2017

Редакція сайту не несе відповідальності за достовірність і зміст інформаційних повідомлень