Гомін Галичини

останні новини


ДЕРЖАВА

Президент
Верховна Рада
Кабінет міністрів



Тернистий шлях Ольги Яремко-Монастирської

2019-05-30 22:59:51


Тернистий шлях Ольги Яремко-Монастирської

Тернистий шлях Ольги Яремко-Монастирської

19 травня українці відзначили День пам’яті жертв політичних репресій. Примусова депортація українців на далекий та холодний північ та схід Росії – до Сибіру назавжди залишиться в пам’яті не лише репресованих, але й всієї нації.

   У селі Підмонастирок, що на Дрогобиччині, проживає Ольга Яремко-Монастирська. Колись у далекому 1944 р. ця інтелігентна жінка разом зі своєю сім’єю змушена була попрощатися із рідною землею. Ця розповідь присвячена її нелегкому життєвому шляху.

   Яремко Ольга Іванівна народилася у 1938 році в селі Викоти Самбірського району, у сім’ї патріотів та поціновувачів національних здобутків. Після видачі сталінським режимом Наказу № 0078/42 про примусову депортацію українців (здебільшого, як робочу силу), сотні тисяч було примусово депортовано. Лише за першу половину 1944 налічувалося близько 200-500 тис. депортованих. Не оминуло лихо і сім’ю Яремків. Шестирічну Ольгу разом з мамою, бабусею, братом і сестрою примусово вивезли із рідних Викотів. Спочатку їх доправили до міста Самбора, де у збірному приміщенні (тепер – приміщення філії Дрогобицького ДПУ ім. Івана Франка) депортованих з усієї Львівщини утримували три дні .

   Сюди привезли родину Монастирського Володимира Івановича 1932р.н. (майбутнього чоловіка Ольги), які проживали у с.Підмонастирок. Далі всіх людей посадили у потяги-товарняки і відправили у далеку дорогу. Серед лютої, холодної зими 1944р. у серці маленької Ольги жевріли два вогники: один – із надією на повернення, а другий – зі страхом, розпачем, невідомістю про майбутнє.

  А що далі?.. Таке запитання гнітило душу. А далі на неї чекав холодний Сибір. Їхати у потязі три тижні було нестерпно. Через холод і голод помирало дуже багато людей. Ольга Іванівна вижила завдяки своїй турботливій бабці, яка мала із собою перину, і тим самим врятувала життя онуків.

  Нарешті потяг зупинився. Це була станція Котлас поблизу селища Паломиш Вілегодського району Архангельської області. Тут люди жили у бараках, працювали на лісоповалах. Їхнім завданням було зрубувати, сортувати, клеймувати і складати у бунти дерева. Умови життя в сибірських лісах були нестерпними. Окрім тяжких побутових і санітарних умов, людям було складно психологічно. Виснажлива щоденна праця, туга за рідним домом пригнічували в’язнів.

  Тут Ольга відвідувала школу, закінчила восьмий клас. Кожного тижня вона разом з іншими українськими однолітками долала пішки 30 км нелегкої дороги до знань. Під час навчання проживала на квартирі. У Сибірі вона познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Володимиром Монастирським. Саме там вони щиро покохали одне одного.

  Після видачі дозволу на повернення, дівчина у шістнадцятирічному віці нарешті змогла повернутись в Україну. Тут вона закінчила 9 і 10 класи Воютицької школи.

  Під час Хрущовської «відлиги» 1956-1961 рр. суспільно-політичне життя України змінилось. Більшість українців нарешті змогли повернутись. Тоді повернувся і пан Володимир, доля якому приготувала несподіваний сюрприз. Сім’я пана Володимира була дуже працьовитою. Їх поважали за чесність та щирість.

  До початку депортації родина Монастирських збудувала гарний, великий будинок. Та коли повернулись, то виявилось, що їм належить лише половина будинку (там, де знаходиться сільрада). Іншу частину потрібно було викупити у сім’ї Полюганичів, яких влада поселила на правах переселенців із Польщі. Відтак батько з сином змушені були викупити власний дім у зовсім чужих людей.

  Пан Володимир і пані Ольга одружились. Їхня пара змогла витримати довгі роки розлуки завдяки тому, що змогли втримати першу найважливішу  іскру – закоханість. З нею далі й пішли спільно по дорозі життя.

  Після закінчення училища п. Ольга влаштувалася на роботу у Народному домі с. Підмонастирок. Ользі Іванівні пропонували вступити до Комуністичної партії, та вона відмовилась. І через це втратила роботу.

  Велике кохання Ольги Іванівни та Володимира Івановича подарувало їм шестеро дітей, які отримали вищу педагогічну освіту.

   Зараз, коли вже сивина вкриває скроні, Ольга Іванівна перебуває в душевному спокої, тож в любові та мирі проживає разом зі своєю сім’єю. Але дитячі та юнацькі роки ця літня жінка не забуде ніколи. Вони назавжди закарбувались у її пам’яті та серці.

  Ольга Яремко-Монастирська була двічі нагороджена відзнаками «Мати-героїня», у тому числі відзнакою від президента України Леоніда Кучми.

 

Христина Кацюрин

джерело: ексклюзивно для редакції






Що ще читають на цю тему




Коментарів нема
Додати коментар


Коментар


©
Гомін Галичини 2014-2017

Редакція сайту не несе відповідальності за достовірність і зміст інформаційних повідомлень