Гомін Галичини

останні новини


ДЕРЖАВА

Президент
Верховна Рада
Кабінет міністрів



Злочин без терміну давності — «чорний вівторок» 1995 року

2018-07-20 18:56:55


Злочин без терміну давності — «чорний вівторок» 1995 року

23 роки тому, 18 липня 1995 р. було вчинено брутальну наругу над покійним Патріархом української православної церкви Володимиром Романюком і його похованням.

Під час поховання Патріарха Володимира, міліція разом із спецзагоном «Беркут» брутально розігнала й побила учасників траурної процесії.

Микола Поровський був одним із очевидців і учасників тих подій.

Саме він із кількома друзями, в оточенні міліції , засипав землею могилу патріарха Володимира під дзвіницею Софії, «Після того, як труну з тілом Патріарха, відспівавши у Володимирському соборі, винесли на подвір’я — похоронна процесія рушила в бік Володимирської. Одразу за труною йшли соратники Патріарха Володимира –політвязні, члени Вищої Церковної Ради УПЦ- КП, кілька десятків народних депутатів інші поважні люди.

Однак ,щойно процесія рушила, тих хто був зразу за труною, спробували оточувати якісь люди у камуфляжі. Цю спробу ми негайно припинили, а процесія вийшла на проспект Шевченка й за квартал повернула на Володимирську до Софії Київської. Там стояв кордон міліції який перегородив вулицю .

Ми — народні депутати вийшли наперед і спробували припинити самоуправство міліції та вияснити хто дав команду перегородити шлях похоронній процесії?. Протидіяти народним депутатам вони не мали права, тож хтось із міліцейських начальників дав команду розступитись, однак у цей же момент ті самі хлопці у камуфляжі ,що намагалися нас оточити , затіяли сутички з міліціонерами.Ті подекуди застосували кийки і балончики з газом..

Все ж кордон міліції згодом розступився і похоронна процесія рушила Володимирською до Софії Київської.

Обурені такими незаконними діями міліції і передбачаючи що цим інцидентом все не закінчиться, я та кілька народних депутатів – Ігор Юхновський, Павло Мовчан поїхали в Кабінет міністрів щоб зустрітися із Прем’єр –міністром Є.К Марчуком та висловити обурення з приводу провокаційних дій міліції та добитися остаточного дозволу на поховання Патріарха Володимира на території Софії Київської у місці поховань київських митрополитів.

Звернення про це Київський Патріархат подав до Кабінету міністрів одразу по смерті Патріарха Володимира –однак будь-якого рішення у Кабміні ніхто так і не прийняв.
На той час президент Кучма був з візитом у Білорусі та, як виявилось після нашого приїзду в Кабмін, прем’єр-міністр Євген Марчук теж зранку кудись поїхав.
Словом, усі, хто мав прийняти рішення про дозвіл на поховання Патріарха на території Софії і взяти на себе відповідальність, кудись повтікали з Києва.
Нас прийняв віце-прем’єр Роман Шпек.

Після довгої розмови і різних викрутасів він заявив що не може самостійно приймати рішення з приводу поховання Патріарха на території Софії. Він увесь час кудись телефонував, розповідав про ситуацію, а згодом повідомив, що Прем’єр -міністр Марчук вже в дорозі до Києва — буде десь о 15й годині ,тож він, та скликана ним комісія, прийматиме рішення щодо місця захоронення Патріарха.

Коли прибув Є.К. Марчук у залі засідань зібралась комісія (зокрема, там були Пинзеник,Шпек,представниця Київради) куди прийшли і ми — троє народних депутатів Юхновський, Мовчан і Поровський та висловили обурення з приводу незаконних дій міліції, вчинених провокацій та перешкоджання влади поховати Патріарха Володимира у традиційному місці захоронення Київських митрополитів.

Причому –наполягали ми –за християнським звичаєм Патріарха треба похоронити до заходу сонця і причому там де домагається Церква – у Софії Київській , поскільки влада вчасно не прийняла жодного рішення то це дає всі підстави вважати місце поховання погодженим.

Все це Є.К. Марчуку дуже не сподобалось і він у відповідь заявив «А у мене є інша пропозиція — труну з тілом забрати, передати в морг, а завтра вранці ви її отримаєте».
Впевнений, що саме такою була позиція Адміністрації президента та її тодішнього керівника Дмитра Табачника-відомого українофоба та противника Київського Патріархату.
В цей час труну з тілом Патріарха вже принесли до дзвіниці Софії Київської.

Там на площі стояло біля десяти тисяч людей й чекали на рішення Кабінету міністрів. Сонце скотилось до заходу а ніякого рішення не було, як і можливості занести труну на територію Софії де за зачиненими ворітьми чатували підрозділи міліції.

Ситуація зайшла у безвихідь і служки почали копати могилу прямо біля дзвіниці Софії.

Після такої відповіді Є.К. Марчука, ми залишили засідання і з Павлом Мовчаном поїхали на Софійську площу. Тільки но наше авто в’їхало на Софійську площу я побачив, що «Беркут» вихопився з-брами дзвіниці, і міліціонери почали по- звірячому бити людей палицями без розбору – стариків, бабусь, жінок та гнати всіх із площі.
Це відбулося за лічені хвилини .

Я вискочив із машини і побіг чимдуж до дзвіниці. Труна з тілом Патріарха стояла на свіжонасипаній землі біля самої могили. Поряд стояли кілька священиків, мій приятель — народний депутат і член Вищої церковної ради УПЦ КП Василь Червоній та ще кілька депутатів.

Коли Беркутівці вискочили крізь браму дзвіниці, їм, аби вишикуватися, довелося на кілька метрів відійти від дзвіниці тож місце могили опинилось наче в закапелку за їх спинами. Коли я підбіг туди ВасильЧервоній, саме розпорядився : «Опускаймо труну, опускаймо!». Разом із ним та ще кількома людьми ми опустили труну Патріарха в могилу.

Як зараз пам’ятаю- засипали землею могилу руками ,загортали якимось уламком дошки-хто чим міг.

Довкола – півколом міліція, яка не отримала чіткої команди що робити із народними депутатами які хоронять Патріарха.

За кілька метрів лежали й стогнали побиті міліцією люди -жінки та старики, по площі міліціонери вели до автозаків арештовних.

У такій обстановці ми за 10-15 хвилин засипали могилу…

Коли вже опорядковували насип, клали до хреста вінки Василь Червоній розгинається й каже мені: «Ось так, Миколо, робиться історія».

Буквально за кілька хвилин після цього на площу виїхало міліцейське авто і з нього вийшов тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко.

Ми із Червонієм розлючені кинулися до нього: «Я не давав …. я не давав ніяких наказів сказав він до нас розгублено. Що?що тут сталося?».

Я схопив його за піджак і крикнув: «Ти не бачиш що сталося ???Он твої беркутівці людей убивали в час похорону», бо прокотився слух, що хтось з побитих на площі вже помер.
— Так справді хтось помер? Скільки людей загалом постраждало? Чи було розслідування й кого визнали винним у події?

— Постраждало десь більше сотні людей, розповідали про двох убитих міліцією. Від нас тоді приховали інформацію про потерпілих.

Побиття міліцією священників, літніх людей, пенсіонерок з іконами, каліцтво кількох молодих хлопців – це злочин, який не має терміну давності.

Вважаю, що нинішня демократична влада повинна розслідувати той злочин.

Адже коріння побиття студентів на початку Євромайдану бере початок саме у тих подіях, у розгоні похоронної процесії Патріарха Володимира 1995-го року!

Якщо б тоді було проведене належне слідство та були покарані ті, хто віддавав міліції злочинні накази і ті, хто їх виконував – не було б жахливого побиття студентів у час Євромайдану в 2013-му та й стріляти у мітингувальників в 2014-му міліціонери не зважилися б бо пам’ятали б про відповідальність за перевищення влади.

М.Поровський


джерело: Український світ






Що ще читають на цю тему




Коментарів нема
Додати коментар


Коментар


©
Гомін Галичини 2014-2017

Редакція сайту не несе відповідальності за достовірність і зміст інформаційних повідомлень