Гомін Галичини

останні новини


ДЕРЖАВА

Президент
Верховна Рада
Кабінет міністрів



Змалку марив грозовими образами козаччини

2017-08-18 17:33:27


Змалку марив грозовими образами козаччини

 

Володимир Сосюра: "Скільки нас отаких попід мури од червоної кулі лягло..."

 

«...Змалку марив грозовими образами козаччини», - щиро зізнавався уже зрілий і відомий український поет Володимир Сосюра. Те, що він пішов «тоді до Петлюри, як громами в степах загуло» і зі зброєю в руках боронив незалежність Української Народної Республіки (УНР), вважалося великим гріхом поета-громадянина перед радянською владою. До речі, ця ж сама влада замовчувала той факт, що офіцерами-петлюрівцями у свій час були такі відомі українські письменники, як Петро Панч, Андрій Головко, Павло Тичина, Олександр Довженко… Останній навіть був свого часу засуджений чекістами до розстрілу за те, що в офіцерській школі викладав «найголовніші предмети»: історію України та етику.

Так і Сосюра - на початку зими 1918 року стає бійцем Мазепівського полку армії УНР. Тоді, за «Третьою Ротою», - у молодого бійця Сосюри був такий вигляд: «…Сумне обличчя козака, в лохматій шапці, обірваній шинелі, з німецьким багнетом за поясом і жовтих штиблетах з німецького офіцера».

Коли Червона армія підійшла зовсім близько, мазепівці перебазувалися до Полтави. Спочинку козакам не було. Невдовзі знову прийняли бій від червоних – «7-го советского полка». І Володимир Сосюра знову закрутився у вогненному вирі боїв: «Я пік пальці об гаряче од стрільби дуло моєї рушниці».

У військовому підрозділі (полку), де служив Сосюра, всі розмовляли рідною, українською мовою. «Нас обурювало, що за те, що ми говоримо своєю мовою, взивали буржуазними лакеями», - згадував опісля поет, як і те, що «полк був самим бойовим з усієї петлюрівської армії, і більшовики завжди не витримували нашої штикової атаки».

Окремою незнаною сторінкою біографії знаного поета була його служба в 3-му Гайдамацькому полку  - залишку колись славетного Гайдамацького коша Слобідської України. До речі, у «покаянній» заяві до Спілки письменників 1949 року Сосюра зазначає: «У 1918 році після проскурівського погрому, який вчинив 3-й гайдамацький полк, козаком якого я був, на гроші Волоха (командира полку) було надруковано й видано першу збірку моїх поезій « Пісні крові», де на обкладинці було моє справжнє прізвище Сосюра, бо так підписувався мій батько, а дід навіть «Сосюр» (мав французьке походження - авт.). Отже, теперішнє моє прізвище «Сосюра» - не є маскування».

Поезія В.Сосюри, писана в 20-і роки, під час перевидань зазнавала редагування чи вимушених авторських переробок. Чимало його творів взагалі не включали у найповніші видання (чотиритомник, десятитомник).

Але минули роки і десятиріччя. Забулося й зникло все вимушено - кон’юнктурне. І з нами назавжди залишилися вірші, написані кров’ю серця поета Володимира Сосюри, козака армії Української Народної Республіки.

 

 

                         ***

 

То не вітер віє із тьми-домовини,

То не сови будять помертвілий край.

Чути плач і стогін з милої Вкраїни...

Знов москаль мордує мій коханий край

 

Плаче місяць в травах, дощ хатини мочить

Стогне вітер в ставнях, криші розгорта.

І в сльозах кривавих мої думи й ночі,

І в сльозах кривавих воля золота...

 

Гей, ти, край зелений! Гей, багнет блискучий...

Вже в cвій край холодний утіка москаль.

Скоро встане сонце, і загинуть тучі,

Як загине в серці днів моїх печаль

 

1918, газета „Український козак”*

 

 

                                   ***

 

І пішов я тоді до Петлюри ,

як громами в степах загуло.

Скільки нас отаких попід мури

Од червоної кулі лягло.

Ми пройшли золотими ланами,

крізь огонь і синяву пройшли,

та навіки, навіки за нами

оселедець, погони і шлик.

Може, серце порвали – не знаю;

може, серце порвали в бою...

Як заграють: „Ви жертвою палі... ”-

головою об мури я б’юсь...

І підходе товариш до мене,

мов дитину, під руки бере...

О моя революція, нене,

може, син твій од болю умре!

 

                                                 1924

 

Друкований орган армії УНР. Вірш наведено у розвідці С. Кальченка „Феномен таланту, або захалявна творчість Володимира Сосюри” (Володимир Сосюра. Розстріляне безсмертя. - Київ, „Український письменник”, 2001.- 319 с.)

 

джерело: власне






Що ще читають на цю тему
Коментарів нема
Додати коментар


Коментар


©
Гомін Галичини 2014-2017

Редакція сайту не несе відповідальності за достовірність і зміст інформаційних повідомлень