Гомін Галичини

останні новини


ДЕРЖАВА

Президент
Верховна Рада
Кабінет міністрів



ПОВІСТЬ ДЛЯ ЄД?НОГО Ч?ТАЧА

2017-05-24 11:42:02


ПОВІСТЬ ДЛЯ ЄД?НОГО Ч?ТАЧА

ПОВІСТЬ ДЛЯ ЄД?НОГО Ч?ТАЧА

Михайло Коцюбинський. Невідомий.

Поштовхом до написання оповідання став замах на вбивство чернігівського губернатора. Повідомлялося, що скоїв його невідомий.
“Але я ще живий. Чую під собою твердий тюремний матрац, бачу своє тіло, простягнене на ліжку, свої великі ноги, узуті у черевики, свої руки, якими я … В кутку блимає лампка, а над нею нависла сіра і вогка ворожа тиша. Та я не хочу бачити того… не хочу… Заплющу очі. Вогняні кола. Танцюють і сиплють іскри… А тепер… тепер пливе вже річка життя. Бо що з того, що замкнули мене у сей холодний льох, коли ввесь пишний світ, всі барви, весь рух життя отут, у мені, в голові, в серці… Ах, як мені хочеться повними пригорщами черпати ту золоту рідину… як мені хочеться взяти перо, обмокнути його у блакить неба, в шумливі води, в кров свого серця і все списати, востаннє списати, що бачив, що почував. Клапоть паперу, тільки клапоть паперу… Гей, ви, тюремники! Не можна? Що? Людині, що має вмерти? Ха-ха!.. Ну, що ж! Може, се й краще. Буду лежати і буду низати, немов намисто, разки моїх думок, без слів, без чорнила і без паперу. Бо думки бистрі і легкі, як птахи, а слова мов сильце, в яке їх ловиш: одно спіймаєш, а решта пурхне… Се буде мій твір, може, кращий за ті, які читали люди, се буде повість для єдиного читача, найбільше вдячного і чуткого. І се буде нитка, що єднає смерть із життям, а поки вона снується, я ще живий”.
Щоб здійснити замах на людину, треба вивчити її життя.
“Тепер щодня я серед люду, сірий, чужий, невідомий. Вбираю в себе, як земля краплі в посуху, все, що мені треба. Звідки? Тут, там, в повітрі. Бо всі його знали, бо всім він був ненависний, усім шкодливий, і всі на нього гарчали, як полохливий пес, що боїться вкусити. Вранці він часом гуляє. Ага!.. Але не сам, з ним охорона. О дванадцятій приймає у себе, хоч незнайомих трусять. Я уже знав, що має дочку, любиму дочку, а ще більше любить театр. Знав його звичку гладити бороду і другу звичку – ховати за спину кулак. Знав, врешті, коли він їсть, лягає спати, встає, знав, що було треба, і навіть зайве. Так наче збирався писати життєпис або некролог”.
Лише перебування у в’язниці призводить до думок про безцінність життя.
“… Ніколи перше не думав, що світ такий гарний, що клапоть неба, дерево, сміх, голос людини – приносять глибоку радість і, як повітря, потрібні людям. Як той багач збіднілий, що підіймає з землі і цілує окраєць хліба, колись кинутий псам”.
Шпики вислідили невідомого і завадили йому здійснити замах. Він втратив можливість убити ненависного людям чоловіка.
“Плі”? Се мені вчулось? Я ще живий? Мацаю стіни… Так, стіни тверді, холодні… і бачу ноги свої в черевиках… можу звестися, встати, набрати в груди повно повітря… 
Вікно високо? Високо… А підкопатись? Що, неможливо?
А може?..”.

Анатолій ВЛАСЮК
30 квітня 2017 року

 
 

джерело: Анатолій Власюк






Що ще читають на цю тему




Коментарів нема
Додати коментар


Коментар

товари для художників

Дівчина навіть уявити собі не може, чого їй бракує, доки подруга не похвалиться.

Всі думають, що мрія кожної української дівчини - найти ідеального хлопця.. Так, звіснноооо!!! Наша мрія - жерти і не поправлятися!)))




JOOBLE



Старлан


Лісапетний батальйон
Дрогобицький театр





©
Гомін Галичини 2014-2017

Редакція сайту не несе відповідальності за достовірність і зміст інформаційних повідомлень