Гомін Галичини

останні новини


ДЕРЖАВА

Президент
Верховна Рада
Кабінет міністрів



Сьогодні ми тут стоїмо від імені наших батьків, дідусів і бабусь, прабатьків, наших родин

2018-06-25 15:59:52


Сьогодні ми тут стоїмо від імені наших батьків, дідусів і бабусь, прабатьків, наших родин

so... whom, why and what purposes will this newly refurbished drohobycz choral synagogue building serve?
(a ukrainian translation follows the english text. thank you tanya firman)

we have been asked this question so often. we asked ourselves this question many times. still asking. this is our answer delivered last sunday at the inauguration ceremony.

we are standing here today, in the names of our parents, grandparents, great-grandparents, our families who lived right here as far as 600 years ago. does this really fill our hearts with joy?

this is indeed a great building. it has been completed by our great-grandparents about 150 years ago. it has been a synagogue and community center, which served their everyday life. children, as young as 3-years old, learned how to read and write in the talmud torah next door. bar mitzvah boys became men as they stood on the bimah and read from the torah. young and hopeful couples joyously took their wedding vows here, while those plagued with difficulties, troubles, sadness and grief sought counsel, solace and support within these walls. our parents built this place as a center of life and hope. 

today it stands as a symbol of the spirit of that jewish community. not all of them were particularly religious. most were ordinary people, living their life here at the best they could. they were people with traditions, with lives to live, doing their best to raise their children and be decent people. 

those people who prayed here or just got together for this or that event, were good people. some were particularly talented and made fantastic contributions to the life of this town and far beyond: bruno schulz with his enchanted writings and illustrations was one; young maurycy gottlieb with his outstanding paintings, including one of this synagogue, was another; so were his brothers and the painter, efraim lillien and pianist ignacy tiegerman and many-many more.

others made their unique contributions to this town’s and that of boryslaw’s economic history, as the founders of the galician oil industry and later as its professionals, innovators and laborers. but mostly they were just decent people, living their life here at the best they could. they were our parents, grandparents, and great-grandparents - working, loving and hoping.

then came the holocaust. in a matter of 3 short years, nazi aggression annihilated 97% of this thriving jewish community. we are the grieving sons and daughters of the remaining 600 survivors of drohobycz’s once 17,000 and boryslaw’s 14,000-strong jewish communities.

are we joyous when we stand here celebrating the rebirth of a great building which once served as a center of their tradition and life? 

we feel pain thinking of those 97% human beings, our families, who were slaughtered because of fanaticism, racism and intolerance. we feel pain because we all know that they were human beings, selected by other human beings simply for being “other” human beings. 

as human beings, we all feel an overwhelming awe and responsibility for the future of our children and the next generations. can we all contribute to their life and happiness? perhaps.

today we gaze at these beautiful walls around us. they were resurrected by people who looked at the tragic past with an eye to a better future. by people like our dear, late alfred schreyer, who never let us forget that painful past, and who worked incessantly to convince others to bring the ruins of this synagogue to life again; by those who undertook the challenge, preferring to remain anonymous, working behind the scenes, continuously and relentlessly supporting this project and bringing it to fruition; and by those present here today, mr joseph karpin, his predecessors, his team and supporters, who were responsible for organizing and overseeing everyday work, persistently overcoming countless problems and setbacks, until achieving the final result before us today.

can these magnificent walls contribute to the life and happiness of all our children and the next generations? perhaps. it is up to us. all of us. 

let this magnificent synagogue serve as a concrete example of how a painful history can be turned into a source of hope. let these walls be filled with education and cultural activities aimed at increasing open-mindness, tolerance and peace. let this hope and this splendid building never become ruins again.

it is up to us. all of us. let’s work on that together. let there be hope.

Сьогодні ми тут стоїмо від імені наших батьків, дідусів і бабусь, прабатьків, наших родин, які саме тут мешкали на протязі 600 років. Чи не переповнюються Ваші серця радістю від цього? 

Це дійсно велична будівля, побудована нашими прабатьками близько 150 років тому. Це була синагога і центр громади, яка служила їм у повсякденному житті. В приміщенні Талмуд Тора, яка знаходилась поруч, діти у віці 3-х років навчались читати і писати. Тут хлопчики досягали свого повноліття: стоячи на бімі , вони читали Тору під час церемонії Бар Міцва. Молоді і сповнені радості пари проголошували свої шлюбні обітниці. А ті , кого вразили труднощі, біди, печаль і скорботи шукали ради, втіхи і підтримки в цих стінах. Наші батька збудували це місце, як центр життя і надії. 

Сьогодні це символ духа єврейської громади, де не всі були особливо релігійними людьми. Більшість з них були звичайними людьми, які намагалися прожити своє життя, виконуючи все, що від них залежало. Ці люди підтримували традиції, виховували дітей так, щоб вони були гідними людьми. Ті, хто тут молився, або приходили сюди за ради певних подій, були великодушними людьми. Деякі були особливо обдаровані, і зробили фантастичний вклад як у життя цього міста, так і по за його межами. Одним з таких був Бруно Шульц, який зачаровував своїми оповіданнями і ілюстраціями. Молодий Маурицій Готтліб з його видатними картинами, а саме картина з зображенням цієї синагоги. Таким був і його брат, і іншій художник Ефраїм Ліліан, і піаніст Ігнацій Тігерман, і багато багато інших. Інших, які зробили унікальний внесок у розвиток цього міста і внесок в економічний розвиток міста Борислава як засновники нафтової промисловості Галичини, а пізніше, як професійні трудівники і інноватори. Але головне - це були пристойні люди, які намагалися жити гідно. 

Потів був Холокост. На протязі 3 коротких років, нациська агресія знищила 97 % процвітаючої єврейської громади. Ми сини і доньки тих виживших 600 євреїв, які належали до 17 000 євреїв Дрогобича і 14 000 Борислава, ми сумуємо за ними.

Чи ми радіємо тут, святкуючи відродження цієї будівлі, яка колись була центром традицій і їхнього життя?
Ми відчуваємо біль за тих 97 % людей, наших родин, яких знищено внаслідок фанатизму, расизму і нетерпимості. Нам боляче, тому що ми всі знаємо, що то були люди, яких виділили інші люди тільке за те, що вони були ІНШИМИ людьми.

Як людські істоти, ми відчуваємо величезне благоговіння і відповідальність за майбутнє наших дітей і наступних поколінь. Чи можемо ми щось зробити для їхнього життя і щастя? Можливо. 

Сьогодні ми дивимось на ці прекрасні стіни, які навколо нас. Їх відродили люди, які дивилися на трагедію минулого очами сподівання на ліпше майбутнє. Це такі люди, як наш дорогий, покійний вже Альфред Шраер, завдяки якому ми ніколи не забуваємо то болюче минуле, який безперервно намагався переконати інших відродити руїни цієї синагоги. Це такі люди, які прийняли виклик, але вважали за краще не називати себе, працюючі за лаштунками, постійно і завзято підтримуючи цей проект і втілюючи його в життя. Це такі люди, які сьогодні тут присутні, як пан Йосип Карпін, його попередники, його команда і його прихильники, які відповідали за організацію і нагляд повсякденної роботи, вперто долаючи незліченні проблеми і невдачі, досягнувши кінцевого результату, який ми бачимо зараз.

Чи можуть ці величні стіни зробити внесок у життя і щасливу долю наших дітей і наступного покоління? Можливо так. Це все в наших руках. Для всіх. 
Хай ця велична будівля служить як конкретний приклад тому, як болюча історія може обернутися в джерело надії. Нехай ці стіни буде наповнено просвітою і культурними подіями, метою яких буде відкритість, толерантність і злагода. Нехай ця надія і ця прекрасна будівля ніколи знову не перетвориться на руїни.

Все тепер залежить від нас. Давайте працювати над цим разом. З надією в життя.

джерело: Дрогобичер_Цайтунг






Що ще читають на цю тему
Коментарів нема
Додати коментар


Коментар

товари для художників

Було б непогано, якби гроші в гаманці займалися любов'ю і розмножувалися
Маленький хлопчик бігає по квартирі. Скидає книжки з полиць, розкидає одяг, перекидає стільці. Прибігає мама: - Ти що робиш? - Бавлюся у гру. - У яку? - ...твою мать, де ключі від машини?!



JOOBLE



Старлан


Лісапетний батальйон
Дрогобицький театр





©
Гомін Галичини 2014-2017

Редакція сайту не несе відповідальності за достовірність і зміст інформаційних повідомлень