10 речей, які ХАРЯТЬ в Дрогобичі?

 Угода між Франком та Шевченком

 Дрогобич. Частина 2. Реклама і торгівля

 Дрогобич. Частина 1. Різне для загального ознайомлення:)

Місто комфорту? Про Дрогобич не завжди так скажеш! Але кожному своє. Знаєте, є багато речей, які не те що харять, а просто вбивають наповал до стану істерики. Отож, що може так захарити?

 

 

№1. Парк Бандери. Шкода, що там не посидиш і не поцілуєшся. При останньому мусять завжди вас потурбувати словами «Дай погадаю!». Було би все добре, якби вас не доймали цим, і не шарпали. Тоді це перетворюється не в романтику, а у втечу «від знання платного майбутнього» на руці.

 

№2. Парк Новонароджених. Авжеж… в ночі повз нього треба йти зі свічкою, щоб побачити свій шлях. Та це ще не все. Харить, що Дрогобицькі вулиці є неначе ялинкове світло – мигають чорту на потіху. Раз-через-раз горить нервово ліхтар. І все ради одного – економії електроенергії. До дідька лисого…  

 

№3. Маршрутки. Та що там вони. В кожному місті одна ситуація - битком набита, як жовтий тєлєпузік від якого завжди страшно та моторошно. І там під час сеансу масажу на дрогобицьких дорогах ти відчуваєш весь кайф життя: і обмацають, і втратиш незайманість (жартую, але хоча…), і перерахують твої гроші на двійці із центру вночі, і зроблять масаж ліктем в пах… одним словом – таке пам’ятається… а приємно, хоча це рідкість, ти можеш нечайно познайомитися із кимсь. В мене особисто була романтична ситуація: маршрутка різко притормозила і овва… дівчина зніяковіла на мені. Перепрошує одразу дуже і кліпає своїми очима як крильцями метеликами… Ех, буває таке. Але це рідкість.  Цікаво, чи таке траплялося з кимсь в Дрогобичі ще?

 

№4. Доведена до ручки Площа Ринок у центрі Дрогобича. Ага. Центр Дрогобича виглядає, як після війни. Жодної чарівності, ні бруківки нормальної. Будинки із соцдоби взагалі не вписуються в краєвид майже тисячолітнього міста. Вночі ходиш по центру на стрьомі, бо там збираються групи нео-гопників та туснява невідомого походження. Цілком темно. Єдине, що там освітлює все – це твої ще не підбиті очі, лампочки із магазинів та прожектори із ратуші. Захисників порядку не зустрінеш, вони вештаються не в цій реальності. До слова, у Львова міліціонери патрулюють головні вулиці; зокрема, самий центр завжди.

 

№5. Концерти та інші свята.  90% свят у Дрогобичі проводяться нібито для бабусь за 60, або для дітей, які не знають, що таке свято. Навіть молодіжні концерти. Нормальної і якісної музики в Дрогобичі не почуєш. А зразу вчуєш «високоякісну» попсу, галімий хор, назву якого забуваєш за 5 хвилин, бо на 6 ти вже шуруєш геть зхарений. Єдине, що Дрогобичу вдається, це включити музику в стилі «дригалка».

 

№6. «Хєрові» хот-доги. В Дрогобичі, ну просто не купиш, нормальних хот-догів. А ларків для їх продажу відкрили чимало (майже на кожній вулиці кілька точок, як і секонд-хендів). В жодному місці не вміють робити цю страву швидкої кухні. Ех, то не Львів чи Київ, навіть не Варшава. Ось там ти чуєш смак! А в нас лише раз вспів попробувати ще й отравився. А друть за них в Дрогобичі ціну як у Львові. Хоча, … мені багато людей хвалили хот-дог в кафе «Ольга» недалеко від Вечірньої школи. Не знаю чи то правда.. тому збираюся це перевірити, коли приїду.

 

№7. Немає турніків та брусів. Зараз поширений рух «вуличного спорту», а займатися ним нема де. Все догроблене. Йдеш ти або до 16 школи (і то там все до скраки ідіоти поламали), або йдеш до хаті  – салом заростати, або шукаєш дівчину для «трєніровки» (жартує… хоча…)

 

№8. Вело-поїздки. Нещодавно купив вєлік (ровер, велосипед). На втіху собі давай кататися містом. Покататися вдалося, але втіхи - нуль. Тут тебе, або майже зіб’ють (як це сталося з моїм братом нещодавно, а водій паскуда втік), або ти відїб’єш собі усі дітородні органи, і ходиш після того ніби після клізми. Жах їхати по таким вулицям як: перехрестя Орлика і Лесі Українки, вул. Чайківського (біля швейної, то цілий атас), В.Великого біля «Сільпо» аж до кільцевої вокзалу. Тут решітка ям від підірваних снарядів – одні, перепрошую за матюки не озвучені, посилання. Шкода ровера. Після ям я перестав хотіти власної машини. Тільки, якщо буду жити за кордоном. Отож, велосипед для дрогобицьких доріг треба купляти недешевий і міцний, чи взяти нашу «Україну». Вона ніколи не підводить. 

 

Тут ще одна ремарка: Кожна собака знає, що наш дрогобичанин Ярослав Попович кращий велогонщик, і не останній у світі у своєму вид спорту. Цікаво, як йому вдалося ним стати з такими нашими дорогами? А може після таких вже нічого не страшне?

 

№9. Базар. То історія до цікавого повідання. Дрогобич і базар, то нерозлучне, як два коріші. Дрогобич, то базарне місто у всьому: десь там корейці, десь там узбеки, а десь «непройти-непроїхати» всьо на купу. Єдине, що я люблю на нашому базарі, то що на ньому квіти для дівчини можна купити і в 10-й вечора. То супер, як для мене. Я вважаю, що базар тре звідси вихарювати (вичищати) давно. В нас і так, де не плюнь, - всяка крита фігня замулює очі. На це гроші є, а ось на дороги - ніколи.

 

№10. Собаки. Це стихійне лихо. Вчора дивився відео, яке зняли поляки про Дрогобич, собаки «красава» на задньому плані. Якесь не місто, а перехід у фазу села. На моїй вулиці то кляте гавкає і спати не дає, або накинеться на тебе, коли виносиш сміття зранку. Повбивати хочеться тих господарів, які собак виганяють на вулиці. Відповідальності нуль, як і в тих, що затуцькали собак, камінням покидали. Дрогобич – собачий рай. Ще би страусів із Бліаків завести і зоопарк під відкритим небом стане неповторною унікальністю на просторах Європи. Цікаво, чи зроблять той притулок для собак коли-небудь? Чи то треба чекати, щоб наших депутатів закрити разом із зграєю собак в сесійній залі ратуші?

 

Матимете завтра час, читайте мене і завтра (Ну, звісно, якщо вам сподобалося))) 

 

При використання наших матеріалів в Інтернет-ресурсах – гіперпосилання обов’язкове.

При використанні в паперовому форматі уривку чи цілої публікації з нашого ресурсу  – обов’язкове (url-)посилання.

Пиши свої цікаві історії та думки про Дрогобич і їх одразу буде опубліковано

Успіху тобі…

 

Пиши нам на емейл: artur_helh@mail.ru