Різнобарв’я міста в культурному розмаїтті: IV Дрогобицький міжнародний пленер
2021-08-31 23:07:42
Від неділі до неділі (22-29 серпня) Дрогобич став малярським осередком нашої частини Європи, як уже чотири роки поспіль відбувається щороку.
Місто приймало міжнародний пленер «Розмаїття культур» організатор і натхненник якого – директор Дрогобицької дитячої художньої школи Ігор Шимко, людина-мотор, сповнений неабиякої енергії, чоловік небайдужий, який прагне вносити новий струмінь у культурне життя малої своєї вітцівщини й робити її знаною та привабливою для людей творчих.
Відтоді, як у ХІХ сторіччі почали малярі працювати просто неба, пленери стали вагомим моментом у живописі, й нині важко навіть уявити, що колись працювали мистці лише в ательє, салонах й не мали безпосереднього контакту з тим, що в процесі роботи з’являється на полотнах…
Нинішній пленер на Землі Дрогобицькій зібрав 21 художника – з Півдня, Заходу, та Центру України й чотирьох живописців з-за кордону. Щоправда, троє брали участь у творчій зустрічі дистанційно, а безпосередньо – уперше – до пленеру в нашому місті долучився знаний маляр з азербайджанського Баку, давній симпатик і друг нашої країни, який уже й має відзнаки за внесок у розвій взаємин між Азербайджаном та Україною Аскер Джавадов.
Дехто з учасників побував в нас уперше, дехто – регулярно відгукується на запрошення організаторів і щоразу у своєму малярству творить нові образки дрогобицького мікрокосму. І майже всі учасники «Розмаїття культур» – мистці широко відомі не лише вдома, але й у світі, в чиєму доробку – чимало персональних і колективних виставок у різних краях, чиї картини нині у збірках вітчизняних та закордонних ґалереях та приватних збірках.
Це – одесит Володимир Кабаченко, який уперше побував у місті Франка та Шульца 30 років тому, коли брав участь у (ще до заходу, який чотири роки поспіль організовує Ігор Шимко), разом з дрогобицькими мистцями Ярославом Данилівим та Мар’яном Олексяком у першому пленері в Дрогобичі. Це – знаменита лучанка Оксана Ядчук-Мачинська, провідна мисткиня південного Запоріжжя Наталія Коробова, відома мисткиня зі столиці Лариса Пуханова. Відомі дрогобицькі мистці Ярослав Баландюх, Ярослав Данилів та Сергій Булко, трускавчанин Олександр Ніколаєвський, художники Ярослав Шимін, Орест Манюк, Ігор Кузик та Богдан Савицький зі Львова, закарпатці Олена Кондратюк (Ужгород), Михайло Пацкан та Валерій Дьордяк (Хуст), Богдан Бринський та Володимир Сандюк з Івано-Франківська, два однофамільці та тезки – Олександр Дмитренко з Білої Церкви та найстарший учасник пленеру Олександр Дмитренко зі Львова, харків’янин Андрій Федосеєнко…
Відкриття IV Міжнародного пленеру «Розмаїття культур» відбулося тиждень тому. Відтак, того ж дня учасники знайомилися з містом, як, навіть тих, хто вже тут був відкрилося новими своїми гранями, побачили під час детального спацеру навіть мистці з Дрогобиччини. І це вже знайшло відображення у перших творах, написаних пленеристами. Попереду, мабуть, ще буде не один твір, інспірований перебуванням на теренах «особливої провінції.
Також побували мистці в Нагуєвичах (саме тоді, коли там відзначали 165-ту річницю від дня народження Каменяра), відвідали легендарну «Тустань»…
Пленер – це й нові враження й натхнення до творення нових образів та полотен, а ще – обмін думками та враженнями, спілкування, що теж для будь-якого мистця багато важить…
Кожен з учасників пленеру – непересічна особистість, маляр з власним баченням, стилем, колористикою. Й завдяки їхнім роботам й глядач по-новому може побачити й нашу древню знамениту солеварню, й сонату в дереві церкву св. Юра та й узагалі відкрити для себе ніби вже звичне в рідному місті. Й незабаром ми матимемо змогу побачити те, чим вразив Дрогобич. Що заскочило й надихнуло відомих малярів, які встигли за пленерний тиждень, попори те, що не надто праці просто неба сприяв дощ й доводилося працювати за мольбертами й в інтер’єрі (у класах нашої художньої школи), створити в Дрогобичі майже сорок яскравих картин…
Нині художники вже попрощалися з Дрогобичем, але більшість впевнена, що не раз повернеться сюди за натхненням та енергією та наснагою.
Нам лише залишилося дочекатися десятого жовтня, коли в Ґалереї сучасного мистецтва Дрогобицької художньої школи відбудеться виставка робіт учасників цьогорічного міжнародного пленеру «Розмаїття культур».
Коментарі.
Ігор Шимко, організатор «розмаїття культур», директор Дрогобицької художньої школи:
– Вже вчетверте ми проводимо в місті пленер, щорічний захід, який вже традиційно відбувається в 20-числах серпня. Вчора Нині на завершення всі ми зібралися в школі, зробили невеличку виставку ще, можна сказати. «сирих» робіт й побачили, що було створено. Зробили спільні фото й учасник поїхали.
Якщо порівнювати цьогорічний та попередні пленери, мушу зазначити, що вже й мені легше, бо тепер уже орієнтуюся, що було не так перед тим, я вже готуюся дещо інакше, допомагають мені колеги, які тут є на місці…
Й цей пленер – вже інший, я намагаюся, щоби кожне «Розмаїтті культур» різнилося від попередніх. Щойно закінчився нинішній, а яв же думаю про п’ятий. Гадаю, треба шукати щось нове, дещо інше спрямування. А щойно завершений цікавий тим, що ми основний акцент зробили на солеварні. Щоправда, завадив дощ і працювати три дні не вийшло, та все ж вдалося учасникам хоч трохи малювати «з натури». Й на картинах можна побачити сіль завод і зсередини, й ззовні. Я подав цю ідею, й художники зацікавилися, тож цей напрямок можна й надалі розвивати. Завершальними були мандрівки до Тустані та Нагуєвич.
Всі дні були насиченими, всі дні – в роботі, малюванні…
На жаль так сталося, що, хоч і пленер наш міжнародний, приїхав лише один учасник з-закордону. З різних причин не приїхали Мирослав Цеповчак зі Словаччини, поляк Збіґнєв Твардовський і художник з Румунії. Але роботи пообіцяли свої надати…
І мушу на завершення сказати:ті роботи, які створені протягом пленерного тижня – дуже цікаві, показують нам і незвичний і до певної міри незвичний Дрогобич. Більше половини пленеристів приїхали вперше, тож і маємо справді певну новизну.
Наталія Коробова, малярка з Запоріжжя:
– Я дуже хотіла сюди потрапити, адже знала, що тут уже були, й цього разу теж їдуть мої друзі, яких я люблю, з якими вельми цікаво працювати. До того ж я тут ніколи не була.
Тому для мене було дуже цікаво – побачити це місто, адже я не часто взагалі буваю на Заході країни. І коли почула про пленер від Андрія Федосеєнка й від обох Дмитренків, вирішила, що мушу взяти участь у цьому вже добре відомому в Україні пленері.
Місто ваше пене вразило й неабияк: це цілком інше, ніж Запоріжжя, чим Схід країни. Це й природа інша, це й архітектура відмінна, це й культура також інша. Саме тому для мене це було таким цікавим: польські, австрійські впливи та вкраплення в архітектурі, побуті, колориті. Словом цілком інша структура.
Й місто настільки цікаве, що його хочеться малювати. Ось ми були на солеварні, й мене вразив отой архаїчний метод випарювання соли й руїни довкола… Як на мене, місто має все це обов’язково відновити. Я чула від Ігора Шимка, що будуть інвестиції, німецькі чи австрійські. Й це було б чудово. Дрогобич, як я зрозуміла, має чимало місць, які можуть стати тими туристичним об’єктами, які принесуть до міста гроші. Й це необхідно робити? Й робити вже. Та сама солеварня, навіть з тим архаїчним методом, може стати одним з таких місць. Там можна створити стільки цікавинок, які зможуть привабити мандрівний люд…Відновити всі комплекси й зробити сучасне виробництво, яке дасть прибуток. І, звісно, зберегти архаїку, щоби можна було бачити, як це було колись.
Аскер Джавадов, Баку, Азербайджан
– В Україні я не вперше, буваю тут доволі часто брав участь і у виставках, і у пленерах в різних реґіонах, але до Дрогобича потрапив уперше.
Україна – дуже багата країна, передовсім людьми, які швидко знаходять спільну мову. От так і в мене з’явилися друзі колеги, завдяки яким я тут.
Мої враження? Нехай дивно це звучатиме, але я б сказав, що Дрогобич – це маленький Азербайджан. Архітектура дуже подібна, адже, як і в нас – чимало італійських впливів, адже з «нафтовим вибухом» запрошували зодчих ззовні. І власне тут я так само бачу дивовижну архітектуру, яка справляє неабияке враження.
І коли, після знайомства з містом, почав міркувати, що малювати, подумав і про багатство природи, й про те, що дощ не є аж такою перешкодою, адже теж створює свій настрій. Власне, якось був у центрі у дощ і побачив церкву й вежу, я це замалював. Відтак вийшла робота з містом у дощову днину.
Я дуже тішуся, що відкрив для себе ще одне українське місто й маю надію, що й удома продовжу працювати над дрогобицьким циклом.
А ще дуже сподіваюся ще раз приїхати сюди, бо місця для художника справді цікаві, магнетичні.
Оксана Ядчук-Мачинська, Луцьк:
– Як не дивно, я вперше й у Дрогобичі, й на «Розмаїтті культур», хоча з Волині до Дрогобича не так уже й далеко. А потрапила на пленер завдяки своїй подрузі Олені Кондратюк, яка вже брала участь у пленері. Розповіла вона про мене Ігореві Шимку. І я дуже вдячна що Ігор Романович мене запросив.
Я тішуся тим, що приїхала. Місто – унікальне. Воно вражає своєю архітектурою, енергетикою та щирістю й відкритістю людей.
А ще – своєю камерністю та затишністю. Саме цим Дрогобичі передовсім і приваблює.
Перший день – екскурсія на солеварню, де видобували головний свого часу скарб Дрогобича, який місто годував продовж багатьох століть. Але те, що я побачила, трішки мене засмутило, тому ще б хотілось ще зробити плакат – як заклик до відновлення та збереження того, що ще залишилось від цієї старої солеварні…
Також вразила мене споруда відновленої Хоральної синагоги. Такої величі я не бачила в жодному місті на Заході країни.
Неподалік ще побачила Стіну плачу, яка теж спонукала до роздумів. А ще засвідчила, що в Дрогобичі бережуть історичну пам’ять…
Окремо вирізняється фантастична церква Юра… Думала, що писатиму її, але це потребує іншого підходу й чималого часу. Тому робитиму це вже вдома. Адже на цю перлину необхідно щонайменше три дніо щоб зробити її достойно.
Певні свої враження я відобразила на полотні «Хранителі скарбів Дрогобича». Обрала об’єкт, який мені наповненням сподобався, відділ сакрального мистецтва музею «Дрогобиччина», який має чудову збірку ікон. Також імпонувала й споруда, яку щойно першого дня побачила й вирішила: я це малюватиму. Я не знала, що це за будинок, довідалася вже пізніше, але якось ця пам’ятка притягувала.
А от образи на моєму полотні, ліворуч і праворуч, чоловіча та жіноча постаті – це хранителі скарбів. І нехай залишиться загадкою, кого зобразила. Нехай згодом відгадають це мистецтвознавці (усміхається – авт.).
Що ж до історії, так само величезні враження від середньовічної Тустані, краєвидів Урича та величних скель. Не намалювати це було неможливо, тож з’явилося полотно «Обереги Тустані»…
Думаю, що моя робота над темою Дрогобича ще триватиме, але вже вдома,в Луцьку.
Я щаслива, що побувала на пленері, мала можливість спілкуватися з цікавими людьми, художниками, організаторами. Зокрема, – Ігор Романович – людина на своєму місці, яка згуртовує людей з усієї України, і маленькі зернятка нашої праці ми сіємо з надією, що проросте з цього щось велике.
Також вразили мене Франкові Нагуєвичі. Мені, волинянці, було цікаво, як тут відзначають свято Каменяра, адже добре знаю, як у нас відбуваються Лесині дні. У нас це дещо інше, а тут нас прийняли дуже щедро й гостинно. А ще подивилися гарну виставу театру імені Юрія Дрогобича «Мойсей». Я була в захваті: енергія аж бурлила, всі художники були в захваті, й це підсилило наші й мої особисто враження від перебування на пленері.
Леонід Ґольберґ
джерело: власне