Вацлав Гавел попереджав Європу про наміри Росії. Штрихи ювілейного портрета

Вацлаву Гавелу 5 жовтня виповнилося б 90 років.

Гавел – президент Чехословаччини після повалення підтримуваного СРСР комуністичного режиму і перший президент Чеської Республіки – увійшов в історію сучасної Європи і світу як великий гуманіст, демократ, і як політик, який дуже глибоко розумів геополітичні процеси.

Його есе «Сила безсилих» (1978) стало фундаментальним маніфестом того, що звичайні люди можуть протистояти тоталітарній системі. Головна ідея полягає у концепції «життя у правді». За Гавелом, моральний вибір окремої особистості має колосальну політичну силу, здатну зрештою розвалити навіть найпотужнішу репресивну систему. Тези есе дають розуміння процесів, які сформували сучасну Росію.

І передбачення Вацлава Гавела збулися:

• війна у Придністров'ї;
• війна у Чечні,
• війна проти Грузії,
• перетворення Білорусі на маріонеткове утворення,
• незаконна збройна анексія Криму,
• спровоковані Росією бойові дії на Донбасі,
• повномасштабна війна проти України.

(Нижче текст Оксани Пеленської, яка особисто зустрічалася із Вацлавом Гавелом, уперше був опублікований у 2021 році)

(Рубрика «Точка зору»)

Мабуть немає в новій історії Чехії політика, який без вагань, де б то не було – на майдані у Празі, на конференції в Хіросімі (1995 рік) чи під час зустрічі з президентом США прагнув одного – говорити правду.

Згадую, як восени 2009 року ми домовились про інтерв’ю з президентом, але сталось непередбачене: Вацлав Гавел захворів. Коли ми зателефонували, щоб домовитись про новий термін зустрічі, в телефоні, який несподівано взяв пан президент, почули: «Приїжджайте, прошу, я ж обіцяв».

Вацлав Гавел жив у родинному будинку, ні, не в огородженому височенними парканами і дротами кількаповерховому палаці, а в скромній родинній віллі, яких у Празі багато. Коли ми під’їхали до будинку, водій висловив вагання, чи ми не помилились із адресою, адже немає жодної охорони. Підійшов, правда, до нас один пан, спитався, хто ми, і втративши інтерес, пішов собі геть.

Вітальня, де нас зустрів Вацлав Гавел, не виблискувала кришталевими люстрами, золотими рамами чи велетенськими дзеркалами. Увагу привертали картини, як нам розповів Вацлав Гавел, дарунки його друзів – художників, і багато книжок повсюди, не лише на полицях.

Вацлав Гавел свою першу п’єсу – Život před sebou («Життя попереду») – написав у 1959 році, роботу над останньою п’єсою Odcházení («Відхід») закінчив 2007 року. Між тими датами майже пів століття насиченого, бурхливого життя, включно з п’ятьма роками тюрми.

Режим боявся Вацлава Гавела, за ним стежили, особливо після того, як у 1977 році він став співзасновником громадської правозахисної ініціативи «Хартія-77».

Тоді також побачив світ один зі знакових творів Гавела – «Сила безсилих», в якому він переконував співвітчизників, що «життя у правді» є найсильнішою формою «безпосередньої політичної сили».

Так Гавел розбудив своїх земляків, «безсилі» отримали в руки найсильнішу зброю – «життя у правді». Улюблене висловлювання Вацлава Гавела «Не боятись і не красти» (гасло політика і першого президента Чехословаччини Томаша Гарріка Масарика – ред.) розбудило чехів, «безсилі» отримали в руки непереможну зброю – «життя у правді».

Коли в листопаді 1989 року студенти вийшли на площі в вимогою покінчити з диктатом комуністичної влади, Вацлав Гавел став їхнім лідером.

Саме він очолив «Оксамитну революцію», а його гасло «Життя у правді» стало однією з найсильніших форм протесту, моральним актом, дорогою, як повернути власну гідність народові, якого кілька післявоєнних десятиліть вела, за словами Гавела, «маніпулятивна демократія» комуністичного режиму.

Уважно ставився до України

Президент Вацлав Гавел з великою увагою і розумінням ставився до процесів у сусідніх країнах, українську Помаранчеву революцію підтримав серед перших. Він уважно ставився до розвитку подій в Україні і вважав, що Україна має сама вирішити свою майбутню долю.

Гавел добре знав українських дисидентів, про важливість збереження чистоти визвольних процесів нераз наголошував, спілкуючись із В’ячеславом Чорноволом, Олесем Шевченком, Левком Лук’яненком, Ігорем Калинцем.

Вже тоді Вацлав Гавел попереджав українських політиків про небезпеку «великих обіцянок», тому що настане час і за кожне слово потрібно буде відповісти.

На празьку пресконференцію в листопаді 2004 року прийшов із помаранчевою стрічкою на лацкані піджака.

До і після розпаду Радянського Союзу Вацлава Гавела турбувала позиція Росії, особливо у ставленні до сусідніх країн.

Уважно спостерігаючи за розвитком подій, Вацлав Гавел не раз, говорячи про Росію, наголошував, що найбільшою проблемою цієї країни є те, що вона й досі не визначилась у своїх кордонах.

«Тепер ідеться про те, щоб закінчилася ностальгія по Радянському Союзу в Росії, щоб росіяни усвідомили, де Росія починається, а де закінчується», – зазначав він. На цій думці Вацлава Гавела наголошував у розмові з Радіо Свобода і відомий чеський політолог Їржі Пеге:

«Росія, звичайно, й досі не знає, де її кордони. Ми бачимо, що сучасний Кремль допускає, що кордони Росії лежать десь в Україні чи поза Україною, чи може Росії належить частина Грузії, чи їй належать ще й інші пострадянські республіки. Ця аргументація по суті провадиться на основі таких особливих месіанських теорій про «Новоросію» та інші подібні утворення».

На думку Їржі Пеге, Гавел «передбачав, що одного дня в Росії дійде до розчарування ліберальною демократією, що Росія поновить ті з традицій, які є для неї історично типовими – це імперська традиція розширення Росії в напрямках і на терени, які їй по суті не належать»

Політична передбачливість, глибоке знання історії підтверджуються подіями початку 21-го століття: Росія і нині – за Гавелом – так і не визначилась у своїх кордонах і веде загарбницьку війну.

Вацлав Гавел – дисидент, політик і президент, який до кінця життя не зрадив своєму головному принципу – моральності в політиці.

Його слова «Правда переможе» стали своєрідним заповітом, який нині переживає непрості випробування російською агресією й непередбачливістю викликів технологічних революцій.

Та де б Вацлав Гавел не був – на Майдані у Києві, у США на зустрічі в Білому домі чи виступаючи в ООН, він не втомлювався переконувати – «Правда переможе!». Моральна політика – головна сила зброї Гавела, його заповіт, який допомагає не зійти з дороги.

Одне з улюблених місць Праги – площа Вацлава Гавела, куди часто приходять люди, щоб побачити «Серце Вацлава Гавела» – пластику, яка уособлює традицію підпису Гавела: завжди поруч з підписом він накреслював силует серця.

Щороку у день народження Вацлава Гавела чехи складають зі свічок, цеглинок і квітів «серце» свого президента, традиція цього року відзначає своє перше десятиліття.

Україна оцінила заслуги Вацлава Гавела, у жовтні 2006 року до свого 70-ліття чеський президент був нагороджений орденом Ярослава Мудрого.

Оксана Пеленська – дослідниця історії української еміграції і мистецтва у міжвоєнній Чехословаччині, авторка Енциклопедичного словника «Україна поза Україною», колишня співробітниця Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода