Езоп (грец. Αίσωπος, жив у VI ст. до н. е.) — видатний байкар, засновник жанру байки, «Батько байки»

 

Езоп (грец. Αίσωπος, жив у VI ст. до н. е.) — видатний байкар, засновник жанру байки, «Батько байки» .

Писав байки, де героями були тварини, наповнював свої оповіді повчаннями тамораллю. Точну кількість байок не встановлено, але вважається, що Езопу належить близько 400 байок. В образах тварин висміював недалеких і темних людей, їхні недоліки і захланність. Жодних його рукописів і оригіналів творів до наших днів не дійшло — його твори у IV–III ст. до н. е. упорядкував Деметрій Фалерський, але збірка не збереглась. Відомі лише віршовані переробки творів Езопа, написані Федром, Бабрієм та Авіаном.

Чимало запозичень і сюжетів Езопа використали відомі байкарі Жан Лафонтента Леонід Глібов.

Перший грецький історіограф Геродот свідчить, що Езоп народився у Фрігії (Мала Азія) був рабом аристократа Ксанфа на острові Самос; отримавши волю, подорожував Грецією, Вавилонією та Єгиптом.

Езоп був невеликим на зріст, некрасивим і горбатим. Мав гострий розум і умів створювати байки. Його перший господар вирішив продати балакучого раба, якого купив простуватий філософ Ксанф з Самосу. Езоп вразив його дотепними відповідями. Коли Ксанф спитав Езопа, чи той хоче, щоб він його купив, Езоп нібито відповів: «А хіба тобі не все одно, чого я хочу? Купи мене в радники, тоді й запитуй». А на запитання, чи він завжди такий балакучий, Ксанф отримав відповідь, що за балакучих птахів завжди платять дорожче. Після того, як на репліку Ксанфа: «Але ти ж не птах, а виродок», Езоп відповів, що бочки в підвалах теж потворні, але вино в них гарне, філософ взяв його до себе.

Завдяки дотепному й винахідливому рабу Ксанф залишився в пам'яті поколінь, бо саме з ним легенда пов'язує багато езопових жартів і мудрих рішень. Широко відома історія, як Ксанф наказав Езопові купити на базарі для бенкету всього найкращого, що є у світі. Езоп приніс лише язики різного приготування і пояснив здивованому господарю, що найкраще у світі — це язик, бо саме ним домовляються, встановлюють закони, висловлюють високі й мудрі думки. На прохання купити наступного дня найгіршого, що є у світі, Езоп знову приніс язики — і довів Ксанфу, що в світі немає нічого гіршого ніж язик: ним люди обманюють один одного, починають сварки та війни.

Якось після обіду, перебуваючи добряче напідпитку, Ксанф хвальковито заявив, що може випити море, а на ранок вжахнувся від своєї обіцянки. Езоп врятував його від ганьби, порадивши Ксанфу виставити своєму супернику перед суддями й глядачами, які зберуться на березі моря, таку умову: хай суперник перекриє всі ріки, що впадають в море, бо Ксанф дійсно обіцяв випити море, але не обіцяв випити і ріки.

За однією з легенд про смерть Езопа, цар Крез послав його у місто Дельфи принести у величному храмі пожертву богові Апполону. Підступні й жорстокі жерці, які вже давно ненавиділи Езопа, підклали в його торбину священний золотий кубок бога і обвинуватили в крадіжці, а потім засудили Езопа до смерті, і скинули зі священної скелі Парнаського хребта в безодню.

Байкам Езопа притаманний дидактизм. У байках присутній повчальний висновок («мораль байки»), зазвичай знаходиться наприкінці твору. Деякі байкарі згодом розміщували мораль також на початку своїх творів.

«Батько байки» засуджує людські вади (зрадливість, хитрість, брехливість, хвалькуватість, лінощі тощо).

Оскільки Езоп був рабом, то в багатьох байках присутня тема «вичавлювання з людини раба», наприклад, байка про вибір шляху вільною людиною і рабом, у якій шлях раба спочатку розкішний і зручний, але виводить до урвища, а шлях вільної людини спочатку кам'янистий і незручний, але закінчується зеленим затишним моріжком.

Важливим атрибутом Езопових байок є їхня алегоричність — зображення реальних осіб, явищ і предметів з використанням асоціацій. Наприклад, Вовк у байці «Вовк і Ягня» є алегорією жорстокості, брутальної влади.

Езоп не першим увів тварин до оповідок, але вважається «канонізатором» образу тварини в байці, його твори населені десятками «класичних» алегоричних образів тварин: Вовк — жорстока сила, Лисиця — хитрість, Ягня — наївність і беззахисність тощо.

Згодом традиція інакомовлення (насамперед — реалізації алегорії за допомогою тварин) стала настільки поширеною, що виникло поняття «Езопова (езопівська) мова» — зашифрований спосіб викладу думок з натяками, недомовками та інакомовленням, з метою уникнення цензурної заборони і можливих репресій. Звісно, інакомовлення найактивніше використовували там, де влада була брутальною та деспотичною (тоталітарною).

Популярності Езопових байок сприяла їхня афористичність. Багато висловів, які наявні в Езопових байках або приписуються йому, стали крилатими.

Характерною специфічною рисою Езопових байок є їхній крайній лаконізм, відсутність чи мінімальна кількість «художніх оздоб» — епітетів, метафор, порівнянь. Це стисло-короткі прозаїчні оповідки, де в буквальному сенсі немає жодного зайвого (тобто неінформативного) слова.

Послідовники Езопа почали писати байки у віршах, розгортати їх у цілі драматизовані ?