Особлива подяка спонсорам експедиції – приватним підприємцям Дрогобича: панам Т. Лужецькому, О. Бодніку, І. Миськіву, Р. Стасінчуку, А. Кисілю, С. Новожилову, В. Танчуку, А. Веселому. Підтримали справу своїми коштами деякі працівники та випускники історичного факультету. Зібрані кошти були використані на закупівлю та ремонт експедиційного обладнання та спорядження  й харчування львів’ян – учасників експедиції та студентів–волонтерів.

Слід відзначити й внесок ДДПУ у справу організації досліджень: за кошти університету було надано гуртожитки студентам, а також археологам. Студентська профспілка виділила декілька адресних матеріальних допомог студентам.

Упродовж від восьмого до 26 липня, за винятком неділь та двох релігійних свят, було закладено і розкопано два великих шурфи: ззовні та всередині вежі. Роботи було розпочато ззовні об’єкта – по осі дороги, яка вела колись з площі Ринок через вежу (і її дві прохідні брами) до костелу. Саме на цю частину досліджень покладалися великі надії, адже археологи ставили собі за мету знайти і вивчити оборонний рів, який в пізньому середньовіччі розміщувався перед вежею і становив собою важливу складову системи оборонних укріплень пізньосередньовічного міста. Заклавши траншею розмірами шість  на два метри, дослідники поступово почали заглиблюватись і наближатись до культурного шару xvi-xviii ст., коли властиво й функціонував оборонний рів.

Через тиждень було закладено й другу траншею всередині вежі, яка продовжувала її попередницю – траншею, закладену влітку 2015 року. Обидві траншеї перерізував фундамент вежі під брамою, що веде у центр міста.

Сьогодні можна говорити про те, що свої завдання експедиція виконала повністю: за відносно короткий час прокопано практично до материка: у вежі на глибину до 2,10 м., ззовні – до трьох з половиною метрів.

У ході проведених робіт виявлено велику кількість знахідок: близько 70 мідних і срібних монет xvi-xviii ст., кількасот фрагментів кераміки, рештки кахлів, уламки гутного скла, дві керамічних люльки козацької доби, різноманітні фрагменти дерева, кулі до вогнепальної зброї різного калібру, два металевих ножі, зразки цегли різного часу та ін. Піднято кілька фрагментів ювелірних виробів, а також винятково добре збережену підставку до якогось сакрального предмету (хреста чи підсвічника) зі срібла.

Щодо датування самої пам’ятки – оборонної вежі, яка у xviii ст. почала виконувати подвійну функцію і стала слугувати ще й дзвіницею, сенсації, як і торік, не сталося. Тобто, культурного шару раніше xvi ст., усередині якого було збудовано об’єкт (1550-1551 рр.), не було виявлено. Так само, розкопки підтвердили розміри та структуру фундаментів вежі, вимуруваних з цегли-пальчатки xvi сторіччя.

Відзначу дві особливості, які достатньо  точно датують досліджені культурні шари. У найглибшій частині рову перед вежею знайдено срібну монету 1535 року, що фактично підтверджує час спорудження об’єкту. Усередині вперше виявлено австрійські крейцери кінця xviii століття, що дозволяє припустити час заповнення підземного поверху, який напевно таки існував і був засипаний під час ранніх австрійських реформ. Водночас, тоді ж (тобто на зламі xviii – ХІХ ст.) було зруйновано оборонні вали і засипано рови. Вірогідно, землею з валів засипали вежу і рів, тому ґрунт і вміщує таку велику кількість знахідок.

Вивчення структури оборонного рову принесло несподіванку. Зазвичай рови влаштовувались в пізньосередньовічних фортецях на відстані кількох метрів від споруд бастіонного типу. Рів під дрогобицькою вежею закладений під самим фундаментом. Фактично, ця обставина може бути поясненням до розгадки майже неймовірних за розмірами фундаментів вежі. Такий фундамент (шириною до чотирьох метрів був запорукою того, що вежа над ровом не нахилиться і буде стояти протягом тривалого часу. Водночас, фундамент залягає трохи глибше дна рову.

Справжнім відкриттям став вихід під вежею на глибині близько трьох метрів на дренажну систему, яка веде з-під фундаменту об’єкту. Система виявилася досить потужною і за добу заповнювала півметра розкопу. Водночас, на цій же глибині почала збиратися і вода на дні розкопу всередині вежі.

Для пояснення виявленого феномену, у нас з’явилася красива гіпотеза. Отже, ми припускаємо, що вежу було споруджено безпосередньо на джерелі. Відповідно, було облаштовано криницю, дренаж з якої заповнював рів. У випадку нападу ворога та блокування захисників міста у вежі та костелі, дренаж перекривали, вода заповнювала криницю, яка дозволяла більш-менш жити без проблем (з точки зору безпеки життєдіяльності) та оборонятися протягом тривалого часу.

Віднайдені уламки дерева могли бути елементами якихось укріплень. Можливо – підйомного мосту через рів. Його існування зафіксоване в синхронних джерелах тієї доби, а також у виявлених слідах паль у різних частинах рову на різній глибині. На палі могли спиратися конструкції мосту.

Та все ж, глобальний висновок дворічних досліджень (враховуючи й лабораторні досліди у міжсезоння), знаходяться дещо в іншій площині. Фактично, археологічна експедиція історичного факультету зайнялася дослідженням середмістя Дрогобича, локованого на Маґдебурґзькому праві. Незважаючи на те, що німецьке право Дрогобичу було надане 1422 року (підтверджене  1460 року), процес локації міста був, як і в більшості міст Європи, тривалим. Принаймні, в Дрогобичі він розтягнувся як мінімум до кінця xvi сторіччя.

Складовою частиною згаданої локація була локація просторова, тобто, надання місту в самоуправління певної території (як правило, у розмірі 40 франконських ланів), а також його розпланування за принципом магдебурзьких міст, тобто, облаштування середмістя, площі Ринок з ратушею у центрі, прилеглих житлових кварталів, системи оборонних укріплень. Досліджувана вежа, а також вали та рови також є частиною міської системи.

Як би кому не хотілося задавнити вік центру Дрогобича на Маґдебурзькому праві, але він виник лише наприкінці xv – в xvi ст. Цьому є й інші підтвердження: спорудження лише в середині xvi ст. руської церкви Святої Трійці на Малому ринку, відсутність описів середмістя в люстраціях та ревізіях xvi століття, зрештою – спорудження мурованої вежі костьолу в середині століття.

Навіть задокументована в джерелах дата фундації костьолу Св. Бартоломея (1392 рік) не повинна вводити в оману, адже посвячення (консекрація) святині відбулося лише на початку xvi сторіччя.  Римсько-католицький храм могли будувати і в xv столітті, однак його архітектура є типовою саме для зламу xv-xvi століть.

Ще один не менш категоричний, але й не менш арґументований висновок: на території середмістя, планувальна структура якого добре проглядається за люстрацією 1663 року  й  уточнюється за картою фон Міга 80-х років  xviІІ століття, не існує так званого долокаційного Дрогобича.

Водночас, долокаційне місто, тобто, міський організм, який існував до запровадження Магдебурзького права, слід шукати на території солеварної жупи та довкола неї.  2003 року археологи Василь та Андрій (нині покійний) Петрики розпочали дослідження ділянки, однак прокопавши приблизно до середини культурного шару, який залягає там на глибину сім метрів, дослідження було зупинено за браком спеціального обладнання та фінансування.

На жаль, ситуація повторилася й за наступних та за нинішньої  влади, адже не секрет, що організовані історичним факультетом Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка археологічні експедиції майже ніким не фінансуються, тому й відбуваються майже на голому ентузіазмі студентів та викладачів.

Можна тільки собі уявити, скільки коштів виділить міськрада на святкування псевдо-925-річчя Дрогобича. На організацію серйозних досліджень у них коштів немає. На моє переконання, це шлях в нікуди. Тому я переконаний і в тому, що місто все більше й більше скочується в минуле. Але не заради майбутнього, як цього вчить матінка-історія.

Леонід Т??МОШЕНКО
Світлив Л. Ґольберґ

Світлини до публікації