Володимирі Романівні Білас – 80!

2 серпня 2020 року виповнилося 80 років від дня народження одного з провідних фахівців України в галузях бальнеомікробіології та бальнеоімунології, лауреата премії ім. Т.Торосєвича, старшого наукового співробітника, кандидата медичних наук Білас Володимири Романівни. Народилася ювілярка у сім’ї священика в Тернополі, де сім’я проживала до 1944 року, опісля перебравшись до Перемишля, звідки у 1945 році в ході сумнозвісної операції “Вісла” була депортована у Борислав. У 1957 році Білас В.Р. закінчила з медаллю середню школу і поступила у Львівський державний медичний інститут, у 1963 році отримавши диплом лікаря-гігієніста. Першим місцем роботи стала санітарно-епідеміологічна станція м. Монастириська Тернопільської області, де вона трудилася на посаді лікаря-епідеміолога до 1965 року. Далі було короткочасне завідування санітарно-епідеміологічним відділом Велико-Глубочецької райлікарні цієї ж області. Наприкінці 1965 року В.Р. Білас повертається до батьківської оселі і приступає до роботи на посаді лікаря-біохіміка Трускавецького військового санаторію. В 1967 році вона прийнята на посаду викладача мікробіології Бориславського медичного училища, на якій трудилася до 1978 року, водночас за сумісництвом працювала лікарем-лаборантом ендокринологічного диспансеру. В 1978 році розпочався науковий період біографії В.Р. Білас в якості співробітника Трускавецької клінічної групи бальнеології Одеського науково-дослідного інституту курортології і фізіотерапії. У 1983 році вона обрана за конкурсом на посаду молодшого наукового співробітника новоствореного в Трускавці відділу по вивченню механізмів фізіологічної дії мінеральних вод Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України. Перед нею було поставлене завдання вивчити роль автохтонної мікрофлори води Нафтуся в її бальнеологічній активності. В.Р. Білас вперше показано, що рівень лактатдегідрогенази у всіх досліджуваних водах типу Нафтуся корелює із чисельністю сульфатредукуючих мікроорганізмів, тобто віддзеркалює інтенсивність їх життєдіяльності та її зміни під впливом природних і антропогенних чинників, тому мікробна лактатдегідрогеназна активність може розглядатися в якості індикатора вод цього типу. Встановлено, що вміст сульфатредукуючих та вуглеводніокислюючих мікроорганізмів у воді різних свердловин суттєво зменшувався у весняно-осінній період, досягаючи мінімуму на початку вересня з поступовим підвищенням до січня. Ця ж тенденція виявлена для загальної лактатдегідрогеназної активності води. Нею запроваджено в практику ще один біосенсор активності Нафтусі – Nа,К-АТФазу ентероцитів. Показано, що ступінь гальмування цього ензиму in vitro визначається співвідношенням інгібіторів та активаторів в комплексі біологічно активних речовин води Нафтуся. Їх вміст підлягав сезонним змінам і корелював з фізико-хімічними та мікробіологічними показниками, що свідчить про біогенне походження досліджуваних біологічно активних речовин. Отримані результати стали вагомим аргументом необхідності регулювання відбору води із свердловин з метою збереження її бальнеоактивності. Зберігання води Нафтуся при температурі пласта, в присутності кисню, чи без нього, дозволило Білас В.Р. вибірково простежити біотрансформацію органічних речовин її аеробними та анаеробними автохтонними мікроорганізмами. Нею простежено інтенсивну життєдіяльність вуглеводніокислюючих мікроорганізмів, наслідком якої є зниження вмісту бітумів і накопичення карбонових кислот при аеробному зберіганні Нафтусі. Зберігання води в анаеробних умовах супроводжувалось рівномірним та однозначним зменшенням мікробного числа та поступовим підвищенням вмісту Сорг впродовж 30 діб. При цьому виявлено односпрямоване збільшення амінів та карбонових кислот на 30 добу зберігання. Аналізуючи зміни органічних речовин та автохтонних мікроорганізмів при аеробному і анаеробному зберіганні Нафтусі, Білас В.Р. констатувала різке зменшення бітумінозних сполук з одночасним збільшенням чисельності вуглеводніокислюючих мікроорганізмів у 8 р на 7-му добу аеробного зберігання. Проте при безкисневому зберіганні встановлено ріст карбонових кислот, незначну деструкцію бітумів та більш як дворазове збільшення вуглеводніокислюючих мікроорганізмів в цей період. Констатовано біогенне нагромадження карбонових кислот, амінів та Сорг. Таким чином, нею вперше констатовано, що провідна роль у деструкції бітумінозних сполук та нагромадженні водорозчинних органічних речовин (карбонових кислот) належить автохтонним вуглеводніокислюючим мікроорганізмам води Нафтуся. В.Р. Білас встановлено, що здатність Нафтусі гальмувати Nа,К-АТФазу ентероцитів також змінювалась в процесі зберігання. Так, вода зберігала гальмуючу здатність впродовж 14 діб при відсутності кисню. Навпаки, нативна і насичена киснем Нафтуся втрачала інгібуючу здатність вже через 24 год зберігання, тоді як аeрована безмікробна Нафтуся – через 3 доби. В наступні дні проявляли дію активатори Nа,К-АТФази, максимально стимулювали фермент на 7 добу. Проте, вже на 10 добу кількість активаторів швидко зменшувалась. Вона дійшла висновку, що біотрансформація біологічно активних речовин Нафтусі автохтонними мікроорганізмами строго залежить від кількості розчиненого у воді кисню. Показано, що інгібітори іон-транспортної АТФази переважають у воді Нафтуся при відсутності кисню, і, навпаки, їх активатори домінують в аеробних умовах. Сумарний ефект Нафтусі визначається кількісним співвідношенням інгібіторів та активаторів, що залежить від інтенсивності засвоєння бітумінозних сполук її вуглеводніокислюючими мікроорганізмами. Завданням наступних досліджень Білас В.Р., проведених разом із Івасівкою С.В., стало вияснення хімічної природи виявлених біологічно активних речовин та ролі окремих груп мікроорганізмів у їх генезі. Ними встановлено, що на 6-12-ту добу культивування вуглеводніокислюючих мікроорганізмів культуральна рідина здатна гальмувати Nа,К-АТФазу. Цей ефект не залежав від використаної вуглеводневої сировини: водовмісної породи Трускавецького родовища Нафтусі, бориславського озокериту, нафти, парафінового масла. Водночас, гальмівна здатність культуральної рідини чітко корелювала із вмістом карбонових кислот в ній, що дало підстави допустити, що саме карбонові кислоти є інгібіторами Nа,К-АТФази. Для підтвердження цього допущення проведено серію експериментів з дослідження дії карбонових кислот, виділених з води Нафтуся та культуральної рідини. Показано, що карбонові кислоти води Нафтуся (С16-С24) і культуральної рідини (С9-С18) суттєво гальмували активність фермента. Отримані дані дозволили авторам стверджувати, що карбонові кислоти води Нафтуся утворюються в результаті біотрансформації вуглеводнів нафтового походження автохтонними вуглеводніокислюючими мікроорганізмами і є тими факторами, що зумовлюють гальмування Nа,К-АТФази. В дослідах на щурах встановлено, що метаболіти вуглеводніокислюючих мікроорганізмів здатні активувати системи захисту організму від чужерідних агентів. Виявлено, що як при пероральному, так і при парентеральному введенні, гідрофобні метаболіти стимулювали мікрососомальну монооксигеназну систему печінки та канальцеву секреторно-транспортну систему нирок, а також підвищували фагоцитарний індекс нейтрофілів. Отримані результати узагальнено у кандидатській дисертації, блискуче захищеній у 1998 році у Українському НДІ медичної реабілітації, курортології та фізіотерапії. Наступним напрямком досліджень В.Р. Білас стала бальнеофіторадіодефензологія. Нею разом із І.Л. Поповичем та І.С. Флюнтом досліджено стан параметрів захисно-пристосувальних систем ліквідаторів аварії на ЧАЕС, хворих на уролітіаз і калькульозний пієлонефрит. Використовуючи авторські і модифіковані методологічні підходи, показано, що обстежені характеризуються в цілому дизадаптозом, що супроводжується імунодисфункцією (депресією фагоцитарної, Т-клітинної і кіллерної ланок у поєднанні з активацією В-ланки імунітету). Імунодисфункція поєднується із коагулопатією. Виявлено чіткі розходження стану захисно-пристосувальних систем між окремими нозологічними групами ліквідаторів, на підставі яких висунута концепція про зумовленість ускладнення асептичного уролітіазу пієлонефритом критичним ослабленням захисно-пристосувальних систем, міра якого визначає фазу процесу. Відібрані найбільш інформативні параметри захисно-пристосувальних систем та метаболізму. Продемонстровано високу інформативність коефіцієнта спряження параметрів захисно-пристосувальних систем. Показано, що функціональні порушення нирки зв’язані з виразністю запального процесу, імунодисфункції і дизадаптозу. Продемонстровано, що бальнеотерапія на курорті Трускавець (пиття біоактивної води Нафтуся, аплікації озокериту, мінеральні купелі, ЛФК) зменшує виразність дизадаптозу, імунодисфункції та коагулопатії, що, своєю чергою, сприяє ослабленню чи ліквідації запального процесу в ураженій нирці і, в остаточному підсумку, повному чи частковому відновленню головних ниркових функцій. З метою підвищення ефективності реабілітації запропоноване додаткове використання фітоадаптогенів (фітокомпозицій “Бальзам Біттнера” і “Бальзам Кримський”, а також жень-шеню). Досягнуті успіхи достойно відзначені: у 2002 році В.Р. Білас стала лауреатом Премії ім. Т. Торосєвича в галузі бальнеології. В.Р. Білас стояла біля витоків нового напрямку досліджень на курорті Трускавець – бальнеокардіоангіології. У 2005 р вийшла друком колективна одноіменна монографія, в якій відображені результати пріоритетних досліджень (1999-2005 рр) трускавецькою науковою школою бальнеології термінових і курсових ефектів бальнеочинників курорту, передовсім біоактивної води Нафтуся, на інтракардіальну, центральну і периферійну гемодинаміку та їх холінергічно-адренергічний, гуморальний і катіонтранспортний механізми. Створено математичну модель прогнозування виявленого спектру гемодинамічних ефектів за низкою початкових гемодинамічних, регуляторних та метаболічних параметрів. Вперше вивчено вегетативно-ендокринні і метаболічні механізми із створенням математичних моделей різноскерованих ефектів бальнеотерапевтичного комплексу курорту Трускавець на фізичну працездатність різних контингентів хворих. В експерименті на щурах вперше показано, що актотропні ефекти бальнеотерапевтичного комплексу відтворюються головною його компонентою – біоактивною водою Нафтуся. Вперше продемонстровано можливість надійного прогнозування як характеру, так і вираженості актотропного ефекту за низкою початкових параметрів навантажувального тесту, вегетативно-ендокринної регуляції, гемодинаміки та метаболізму, включених в дискримінантні функції та рівняння множинної регресії. Доказана можливість поліпшення актотропних ефектів бальнеотерапевтичного комплексу курорту Трускавець шляхом доповнення його аеробним тренуванням за модифікованими програмами. Особливо хочеться відзначити, що ювілярка щиро передавала свої знання та практичні навики молодому поколінню. Окрім вже згадуваного періоду педагогічної роботи у Бориславському медичному училищі, впродовж 1993-1996 рр. вона працювала за сумісництвом асистентом кафедри нормальної фізіології Дрогобицького вільного медичного інституту ім. Ю. Котермака. В.Р. Білас є співавтором публікацій, матеріали яких включено у дисертації вчених трускавецької наукової школи бальнеології С.В. Івасівки (1994), І.С. Флюнта (2003), Б.І. Аксентійчука (1996,2004), С.В. Ружило (2006), О.І. Алєксєєва (1996), Л.М. Величко (1998), І.В. Ніщети (2003), А.В. Церковнюк (2004), Л.О. Чебаненко (2005,2009), Г.Я. Ковальчук (2006), Л.Н. Прокоповича (2007), О.Л. Ходак (2007), О.Р. Зав’ялової (2007), Р.Г. Церковнюка (2008), М.М. Чаплі (2008), В.М. Філя (2008), Б.В. Грінченка (2010), І.Л. Поповича (2011). Всього у науковому доробку ювілярки понад 70 опублікованих робіт, в тому числі 4 монографії. За індексом цитування Гірша (h=8) Білас В.Р. посідає 9-те місце у українському рейтингу “Реабілітаційна терапія”. Щиро вітаємо Володимиру Романівн із ювілеєм, бажаємо сімейного щастя, міцного здоров’я та многая літа. Асоціація учених м. Трускавця Колишні співробітники відділу експериментальної бальнеології і дирекція Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України Колишні співробітники Трускавецької ГГРЕС