Від Мюнхена до Нью-Йорка: підтримка України

Минулих вихідних я брав участь у Мюнхенській конференції з безпеки, яка щороку збирає велику кількість світових лідерів, а сьогодні я їду до Нью-Йорка для участі в Генеральній Асамблеї ООН, де ухвалюється резолюція про умови справедливого миру в Україні. буде проголосовано. Я також звернуся до Ради безпеки щодо глобальної геополітичної ситуації. Звичайно, я буду говорити про наслідки загарбницької війни проти України, але й про інші глобальні проблеми.

Мюнхенська конференція з безпеки (MSC)це свого роду стратегічний Давос, без генеральних директорів транснаціональних корпорацій і військових експертів. Це був і залишається форумом par excellence для трансатлантичних дебатів. Але вона поступово розширюється, щоб охопити решту світу, яка вже становить три чверті населення та 60% світового багатства.

Для завершення цього конфлікту потрібна перемога України

Домінуючим питанням була загарбницька війна Росії проти України. Майже для всіх учасників і спікерів завершення цього конфлікту вимагає перемоги України. Ця перемога зовсім не означає знищення Росії, але вимагає від Росії виходу з території України, яку вона незаконно окупувала. З цього приводу в Європі існує широкий консенсус. У Мюнхені я не бачив табору війни з одного боку і табору миру з іншого: щоб досягти справедливого миру, Україна повинна спочатку виграти війну.

«Політично і морально Росія вже програла цю війну. Але Україна його ще не виграла».

Політично і морально Росія вже програла цю війну. Однак Україна його ще не виграла. Оскільки Путіну конче потрібна символічна перемога для святкування ювілею, російська армія готова пожертвувати до 1000 солдатів на тиждень за кілька сотень метрів навколо Бахмута. На відміну від Росії, Україна не може дозволити собі посилати послідовні хвилі солдатів на смерть в надії, що деякі з них зрештою перетнуть ворожу лінію.

Нам потрібно підвищити швидкість, щоб задовольнити зростаючі потреби української армії

Війна перетворилася переважно на артилерійську дуель. Російська армія випускає в середньому 40 тисяч снарядів на день, що значно більше, ніж українці. Україна не хоче вступати у військову війну, але вона повинна мати можливість відповісти. Для цього їй потрібні боєприпаси, зокрема снаряди калібру 155 мм, калібру зброї, що постачається з Європи та США. Це не нова тема, і країни ЄС уже постачають боєприпаси в Україну. Але нам потрібно підвищити швидкість, щоб задовольнити зростаючі потреби української армії. Ми обговорювали це питання на Раді закордонних справ минулого понеділка, і я співпрацюю з міністрами оборони ЄС-27, щоб попросити їх прискорити доставку в Україну боєприпасів із їхніх поточних запасів.

Європейська збройна промисловість повинна виробляти набагато більше боєприпасів у найближчі місяці. І щоб це сталося, він повинен мати видимість у виробництві, яке від них вимагається. У Мюнхені я зазначив, що для цього у нас є відповідний механізм: Європейський фонд миру, який з початку війни накопичив значний досвід координації та співфінансування військової допомоги Україні. Це дозволяє узгодити українські запити з можливостями держав-членів. Ми обговоримо, як прискорити виробництво боєприпасів, 7 березня на зустрічі міністрів оборони ЄС у Стокгольмі.

Ми не змогли відмовити Росію від дій

Щоб уникнути повторення такої агресії, як російська атака, ми також повинні навчитися краще захищатися. Якщо з вторгнення в Україну можна винести урок, то це те, що ми не змогли відмовити Росію від дій, не в останню чергу тому, що ми недооцінили небезпеку, яку вона становила для нашої безпеки. Деякі країни-члени вказували на це, але інші так не думали або не хотіли в це вірити. Тепер усе зрозуміло. Росія займає своє місце у світі, і ніхто не заперечує ні це, ні її кордони. Навпаки, Росія заперечує існування деяких своїх сусідів в ім’я імперського чи навіть неоколоніального бачення, від якого вона намагається позбутися. У Мюнхені багато говорили про «російське оплакування імперії». Поки Росія не відмовилася від цього імперського бачення, вона становить загрозу світовому миру.

«Ми повинні заспокоїти країни «Глобального Півдня» і показати їм, що наші законні інтереси в Україні не відволікають нас від інших проблем, які хвилюють світ»

Продовження цієї війни також викликає стурбованість багатьох держав так званого Глобального Півдня. Однак цей Глобальний Південь ще далекий від єдиного. І я знаю достатньо про міжнародну реальність, щоб зрозуміти мотиви деяких держав, які використовують цей прапор для просування свого національного порядку денного. Але ми повинні заспокоїти ці країни і, зокрема, показати їм, що наші законні інтереси в Україні не відволікають нас від інших проблем, які хвилюють світ, зокрема, наприклад, від балансу між зміною клімату, навколишнім середовищем і розвитком.

Я також наголосив на цьому своєму китайцю, бразильський, Кувейт, йорданський і пакистанськийспіврозмовники. З моїм китайським співрозмовником, радником Ван І, а також зі своїм бразильським співрозмовником я зазначив, що ми, звичайно, відкриті до мирних ініціатив, які вони бажають прийняти щодо України. Але за умови, що ми не забували про суть: принципи Статуту ООН, право на самооборону, незастосування сили та повагу до територіальної цілісності всіх держав, починаючи з України.

Європейці прагнуть мирного вирішення цього конфлікту

Дійсно, європейці прагнуть до мирного вирішення цього конфлікту на основі принципів міжнародного права та Статуту Організації Об’єднаних Націй, як я матиму можливість повторити перед Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки ООН. Однак за нинішніх умов заклики до припинення вогню та безумовних переговорів можуть призвести лише до продовження незаконної окупації українських територій і дати Росії час відновити війну за кілька місяців. Крім того, будь-яка ініціатива, яка ігнорує український мирний план, не може бути успішною. Тому було приємно бачити зустріч китайського представника з українським колегою.

Я також дуже чутливо ставився до проблем багатьох моїх колег на Близькому Сході. Іран був головним джерелом занепокоєння для багатьох країн Перської затоки, оскільки заморожування переговорів JPCOA супроводжувалося загостренням відносин між Іраном і Росією. Я також стурбований погіршенням ситуації на Близькому Сході, де розвиток поселень на Західному березі річки Йордан може лише посилити напруженість і ще більше відстрочити мирне вирішення ізраїльсько-палестинського конфлікту.

Дуже символічний і політичний візит Байдена до Києва

Наступного дня після Мюнхенської конференції з безпеки президент США Байден здійснив дуже символічний і політичний візит до Києва, перш ніж виступити у вівторок у Польщі з промовою про війну та повну підтримку Сполученими Штатами України. Трансатлантична солідарність сильніша, ніж будь-коли, і якщо Володимир Путін розраховував на те, що втома Заходу врешті-решт візьме верх в Україні, цей візит чітко показав, що він знову помилявся.

«Якщо Володимир Путін розраховував на те, що втома Заходу зрештою візьме верх в Україні, візит президента Байдена надіслав чітке повідомлення про те, що він знову помилявся».

І щоб підкріпити це повідомлення, у вівторок я зустрівся в Брюсселі з українським міністром Кулебою та генеральним секретарем НАТО в безпрецедентному тристоронньому форматі, щоб продемонструвати нашу єдність і координацію між НАТО та ЄС, щоб забезпечити Україну зброєю, необхідною для захисту. себе. При цьому російський президент повторював у Москві свою звичну брехню та погрозиперед депутатами Думи, яка вже давно перестала бути справжнім і демократичним парламентом.

ООН є гарним дзеркалом стану світу

Війна в Україні також трансформувала Європейський Союз, перетворивши геополітичну Європу з гасла на реальність. Ми почали серйозно ставитися до своїх обов’язків, але ця робота тільки почалася. Ми продовжимо це найближчими днями на Генеральній Асамблеї ООН і в Раді Безпеки. ООН є хорошим дзеркалом стану світу: переважна більшість країн все ще вважають, що ООН може запропонувати рішення шляхом багатосторонніх дій. І багато хто бачить необхідність посилення ролі ЄС у багатосторонній системі. Усе це робить ООН хорошим місцем, щоб показати, що ми уважні до законних потреб та інтересів наших партнерів, а не лише до їхніх голосів у цей критичний момент.