Залишу одразу посилання на ще один матеріал Дмитра Десятерика у рамках восьмого фестивалю «Київський тиждень критики». На ньому 17 жовтня відбулася церемонія нагородження сьомою Національною премією кінокритиків «Кіноколо». Телеканал «Суспільне Культура» транслював нагородження в прямому ефірі зі своєї студії. Премію «Кіноколо» вручають щорічно з 2018-го, її назвали на честь журналу «Кіноколо», що виходив у 2002–2008 роках і був відроджений цьогоріч. Про свої враження Дмитро коротко написав так: «Схоже, очікуваний провал кіноіндустрії та подальше “безкартиння” не настали чи принаймні відклалися. Всупереч війні, всупереч шкідницькій культурній політиці держави. Українські кінематографісти виявилися достобіса живучими й винахідливими».Подробиці — тут.
І огляди моєї колеги Марії Спалєк на дві серіальні прем’єри про війну — «Евакуація» на «2+2» і «Потяг» на «1+1 Україна». Якщо зовсім коротко, то головної вимоги до воєнних драм про Україну сьогодні — реалістичності подій і переконливості персонажів — було дотримано тільки в одному серіалі, але знімати про війну кіно (навіть коли нереалістично) треба.
«Тіні на лівому березі»
У повній залі Будинку кіно відбулася прем'єра фільму-розслідування «Тіні на лівому березі» від команди The Kyiv Independent. Фільм авторства Данила Мокрика про колишній відділок поліції в селищі Горностаївка на лівобережжі Дніпра в Херсонській області, який росіяни перетворили на катівню для цивільних українців, що опинилися в окупації. Юлія Лавришин також подивилась цей фільм. Пише, що стрічка розкриває моторошні історії терору на окупованій Херсонщині. Один із ключових епізодів — убивство росіянами 28-річного ветерана АТО Руслана Руснака (його мама особисто прийшла на прем’єру). А історії інших зниклих безвісти, закатованих людей, а також свідчення очевидців нагадують, що залишити ці території під контролем Росії означає приректи українців на подальший терор. Але притягнути до відповідальності воєнних злочинців наразі практично неможливо, як і потрапити на місце злочину та провести нормальне розслідування. Поки лівий берег окупований, усе, що відбувається там, — ніби суцільний морок жаху, відчаю та невідомості. Чому цей фільм такий важливий для іноземної аудиторії і які таємниці розкрив його автор — з’ясовувала моя колега Юлія Лавришин, відповіді опублікувала в матеріалі про фільм, який, без перебільшень, приводить до тями.
Blackface-скандал
Залишу тут посилання на текст моїх колег з «Антоніни». Вони роками пишуть про різні колотнечі в кіногалузі та рекламі, тому іноді бачать потенціал для срачу із самого початку. Контекст: днями вийшов трейлер стрічки «Малевич», яка для багатьох була доволі очікуваною. На скандал не чекали, але він може бути. Тож які шанси у фільму «Малевич» потрапити у скандал за кордоном і через що, своїм читачам вирішила пояснити Антоніна. Якщо коротко, то через расизм. А якщо довго, то запросила розібратися й описала, у чому проблема, в новому матеріалі, опублікованому в розділі «Кіно». Антоніна попросила режисерку Дар'ю Онищенко пояснити, що вона всім хотіла сказати, коли білу людину вимащувала чорною фарбою (blackface — вид театрального гриму, який набув популярності у США на початку минулого століття, а з початком руху афроамериканців за свої права у 60-х практично зник), — це для багатьох суспільств, м'яко кажучи, діло непристойне і разюче. Тому ці кадри наприкінці трейлеру Антоніну трішки спантеличили. Ось тут відповідь мисткині.
Наразі це все.
Дякую, що дочитали цього листа до кінця.
Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі, вотсапі, вайбері, іксі (твітері) та на сайті «Детектор медіа». Увесь зворотний зв'язок також пишіть сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.
До зустрічі. Переможемо!
Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.
