ПОЧАТОК ТРЕТЬОЇ СВІТОВОЇ
Скільки двом людям треба для щастя? Шістдесят квадратних метрів плюс тепла тераса з великим столом для літніх трапез, біговою доріжкою та м’яким диваном. Вітальня, поєднана з кухнею, затишна спальня у пастельних тонах з окремим гардеробним приміщенням та міні-кабінетом для мене. Довкруж сади, парки, зручна транспортна розв’язка, та й до нашого заміського будинку пів години на авто Одеською трасою.
Полишивши загазований Київ, ми з Подолу перебрались до Феофанії перед самою війною, що увірвалася в наше життя за дві хвилини до п’ятої ранку.
- Почалося! - сів я на ліжку, намацуючи поглядом стрілки настінного годинника з ІКЕA, освітленого хіба рідким світлом вуличних ліхтарів.
- Що почалося? - не розплющуючи очей, поцікавилась з-під теплої ковдри Ліза.
- Київ бомблять.
І раптом гупнуло вдруге. Та й так сильно, що стіни здригнулися.
- Васильківський аеродром накривають, - рвучко зістрибнув я на підлогу.
Усвідомлення початку Третьої світової накрило мене в туалеті, бо перед я сном випив велику чашку заспокійливого чаю. Серце калатало десь в горлі, забиваючи дихання.
- Позасмикуйте всі фіранки, не підходьте до вікон та увімкніть телевізор! - гукнув до Лізи, котра прожогом кинулася виконувати мої настанови.
Васильківське військове летовище, куди мозкалі планували висадити десант, розташоване за 20 кілометрів на південь. Подумалось: «Це ж якої потужності мають бути ракети, що у нашому будинку стіни трусяться».
На президентському каналі 1+1 демонстрували «Сватів» (створений за російські гроші російськомовний серіал). Інші показували повтори вчорашніх новин.
Передчуття катастрофи не полишало мене від весни 2019-го, коли у першому турі президентських виборів переміг комік, який досить талановито зіграв роль президента України в серіалі «Слуга народу». Ще місяця не минуло, як він закликав українців до спокою, анонсуючи «шашликі на дєнь побьєди». І це після наполегливого прохання всіх іноземних розвідок якнайшвидше рити окопи під Києвом.
Можна обманути людину, обвести довкруж пальця наївного дурника, та що там - обдурити цілий народ. Але обдурити історію неможливо. Вона неочікувано постукає в дім кожного, хто допіру гадав, буцім ця далека та незрозуміла пані його не торкнеться.
Вмостившись на дивані перед телевізором, я поперемінно гортав стрічку новин на «Українській правді», а ще моніторив Фейсбук.
Лаконічні дописи «Київ бомблять» впевнено очолюють хіт-парад народної журналістики. «Вибухи в Харкові», «Вибухи в Сумах», «Вибухи у Львові», «Вибухи в Маріуполі», «Вибухи в Одесі».
- Це війна, Лізо! Це повноцінна війна!!!
- Хо ви хахете (що ви кажете?) – не виймаючи з рота зубної щітки, висовує дружина голову з ванної кімнати.
Здалеку чується ще один потужний приліт. Прислуховуюсь. Здається, б’ють по лівому берегу.
-А чи не зварити вам кави? – цікавиться Ліза, протираючи обличчя очищувальним лосьйоном.
В усіх підручниках з громадянської оборони зазначено, що жінки у критичні моменти зберігають ясність розуму, в тоді як чоловіки навпаки впадають в емоційний ступор.
«Перетнувши кордон з Білоруссю, російські війська наступають на Київ» - вистрибує у Фейсбуці пост-блискавка від Юрія Бутусова, після чого лінгвоформа «всратися від страху» актуалізується в моєму житті з непереборною силою.
«І так абідно, - думаю я, сидячи на унітазі, - що місцеві малороси звинуватять у початку війни не Путіна, а саме нас – «бандерівців та фашистів», які від 2014-го носилися країною, волаючи: «Нам треба готуватися до великої війни».
Активістів Майдану кинуто за ґрати у «Справі Шеремета». Бойових генералів заарештовано. Голосування за збільшення військового бюджету відкладено. Ракетні програми згорнуто. Війська відведено з облаштованих позицій. Вагнерівців відпущено. Чонгар розмінований. В найближчому оточенні президента купа російської агентури…
Зробивши свої справи, я хотів був змити воду в унітазі, проте замислився.
Перед самою війною Ліза записалася на курси цивільної оборони, де її навчили правилам виживання, одне з яких проголошувало: не змивати воду в унітазі, яка може знадобитися для інших побутових потреб. Покійників, приміром, треба прикопувати у дворах сидячи, щоб не займали багато місця. Голубів та щурів жерти у крайньому випадку, бо вони заразні. Котів та собак краще споживати свійських, оскільки ті щеплені.
А от цікаве для жінок! Як потрапили в полон, і є загроза зґвалтуванню, треба в перші ж дні закохати у себе якогось охоронця. Потім, спекулюючи можливістю сексу, відвести його подалі від місця ув’язнення, і почавши гаряче цілуватися, відкусити гаду язик. Саме на язику розташовано надчутливі нервові закінчення, від яких той на декілька хвилин осліпне від болю, давши вам шанс на втечу. Якщо ж зґвалтування не уникнути, і ґвалтівник один, треба вмовити його на оральний секс і по аналогії з язиком відкусити статевий орган. Якщо ж ґвалтівників багато, бажано заздалегідь всратися чи всцятися, у такий спосіб викликавши у них огиду до себе. Якщо дійшло до страшного, то в процесі наруги треба лежати колодою, оскільки пручання та крики пробуджують в ґвалтівниках ще більше бажання мучити жертву, аж допоки вона не помре чи втратить свідомість. Кажу ж: багато чому цікавому вчили Лізу на тих курсах.
«А й дійсно: де брати воду для змиву унітазу, якщо її відімкнуть»? – думаю я.
Ванни ми не мали, користуючись душовою кабіною. Цеберко в хаті одне – господарське.
Бабах! Щось гупнуло над самим будинком. Аж тюбики з кремами в раковину з полички попадали.
«Йобані пушкіністи-булгаковці, - думаю я, - знову пруться вбивати киян, керуючись заповітами Альошенькі Турбіна з «Білої гвардії», мовляв: «Кієв – русскій город».
- Антінчику, кава готова, - чується з кухні на диво спокійний голос Єлизавети, в той час як я відстежую причинно наслідкові зв’язки між «вєлікой русской літєратурой», незмитим гівном в унітазі та прикопаними у дворі покійниками.
Того разу воду в унітазі я спустив. Повернувшись до вітальні, замість «Сватів» наштовхнувся в телевізорі на Давида Арахамію.
«Насколько мнє ізвєстно із отчьотов воєнних, пєрєвєс наступающєй армії должен бить втроє большим, чєм у армії обороняющєйся. На данний момєнт Росія сосредоточіла у нашіх граніц около 200 тисяч воєнних. У нас с німі чіслєнний парітєт і наступать оні елємєнтарно нє могут!» - російською віщав в телевізорі шахраюватий жевжик з бігаючими оченятами, гнучкі пальці якого ніби перераховували в повітрі невидимі гроші.
- Може зробимо запас води? – передає мені Ліза горнятко з паруючою кавою.
- Гарна ідея. Але краще поїдемо в село. Там хоч колодязь є, стратегічний запас дров та підвал з бетонним перекриттям.
- То я збираю тривожну валізку?
- Збирайте.
Допивши вранішню каву, Ліза пішла збирати речі, я ж без зупину гортав стрічку новин, ковтаючи очима шокуючі заголовки: «Росіяни у Херсонській області рухаються в бік дамби Каховської ГЕС», «Колона російських танків від кордону з Білгородською областю рухається вбік Харкова», «Російські ЗМІ сповіщають, що першим ракетним ударом виведено з ладу всю систему українського ППО». Потім подивився промову Путіна про початок СВО з метою «демілітаризації та денацифікації України».
- Можна я зроблю манікюр? – запитала дружина, викочуючи у коридор велику туристичну валізу, набиту теплими речами, ліками та документами.
- Як ви сказали? – отетерів я. - Ви ж нещодавно були у манікюрниці?
- Була, - заходилась Ліза розставляти на журнальному столику манікюрне причандалля, – але не знаю, коли наступний раз до неї доберуся. Червоний лак неодмінно злущиться. То я хочу замінити його на більш природній. Тілесний, або світло-бежевий. А ще маю підпиляти нігті, які за умов війни виглядають трохи задовгими. Якщо дорогою до села росіяни нас вб’ють, волію щоб мене поховали з доглянутими руками.
«Це капець» - подумав я, але вголос промовив: «Я люблю вас, Лізо!»
Це був уривок з нашого з Єлизаветою автобіографічного еротичного роману "ОГОЛЕНІ", який побачить світ наприкінці вересня.
Тож якщо ви маєте змогу й бажання підтримати видання на 1500 грн (тоді ваше ім’я буде вказане на сторінці подяк, а свій примірник ви отримаєте серед перших із листівкою з автографом на ваше ім’я та дипломом мецената), або передзамовити за вигідною ціною, це можна зробити на нашому сайті
UKRIDEABOOK.
Доставка можлива лише по Україні, тож якщо ви мешкаєте за кордоном, єдиний варіант - просити передзамовити й переслати вам когось із друзів в Україні.
Увесь процес контролює моя дружина і видавець
Єлизавета Бєльська. Тож, якщо маєте запитання, можна писати особисто їй.
Антін Мухарський.
