Таке забути неможливо

Спогади в’язня сталінських концтаборів

Я народилася в Бориславі, зокрема на тій частині його території, яку називали Банею. Була тут колись так звана толока, де люди випасали худобу та збиралися, щоб страйкувати. Свого часу так писав про це наш славетний краянин Іван Франко у повісті «Борислав сміється».
Коли ж прийшли наші «визволителі», тут побудували бараки для солдатів. Сержант і старшина винаймали собі житло у нашого сусіда. Наші обійстя розділяв дерев’яний паркан. Вечорами збиралися хлопці і дівчата в саду, то оті сержант і старшина одну дошку відірвуть – і вже в нашій компанії. Але одного вечора старшина не прийшов. Запитую його товариша, що сталося, і чую у відповідь: «Не знаю».