Усиновлення дитини: хто має право та що потрібно знати

 

Кожній дитині важливо мати поруч дорослих, які піклуються про неї. Усиновлення — це одна з можливостей дати сім’ю тим дітям, які її потребують.

Усиновлення — це прийняття дитини у свою сім'ю на правах дочки чи сина.

Ця процедура відбувається на підставі рішення суду.

Виняток — якщо дитина є громадянином України та проживає за кордоном, а усиновити її бажає громадянин України. У такому разі усиновлення здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України.

Хто може стати усиновлювачем, які є обмеження та які правові наслідки цього кроку — розповідають юристи системи надання безоплатної правничої допомоги.

Вимоги за віком

Усиновити можна дитину до 18 років. Повнолітню — у виняткових випадках.

Усиновлювачем може бути дієздатна людина, яка:

• не молодша 21 року (виняток, якщо це родич дитини)
• старша за дитину щонайменше на 15 років. Для усиновлення повнолітнього — щонайменше 18 років.

Хто не може бути усиновлювачем

Людина, яка:

• обмежена у дієздатності або визнана недієздатною
• позбавлена батьківських прав (якщо їх не поновили)
• зловживає алкоголем або наркотиками
• не має постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу)
• за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду
• вчинила домашнє насильство, насильство за ознакою статі та була притягнута до адміністративної відповідальності за його вчинення.

Повний перелік визначений у ст. 212 Сімейного кодексу України.

Згода на усиновлення від батьків

Батьки мають надати вільну та безумовну згоду на усиновлення дитини. Якщо батьки неповнолітні, додатково потрібна згода їхніх батьків.

Згоду можна надати лише після того, як дитині виповниться 2 місяці.

Вона оформлюється письмово та засвідчується нотаріусом.

Батьки можуть відкликати свою згоду до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Коли можливе усиновлення без згоди батьків

Якщо вони:

• невідомі
• визнані безвісно відсутніми
• визнані недієздатними
• позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється
• протягом 2 місяців після народження дитини не забрали її на виховання до себе в сім'ю та запис про них у Книзі реєстрації народжень вчинено, відповідно до статті 135 СК України.

Суд також може дозволити усиновлення без згоди повнолітніх батьків, якщо вони понад 6 місяців не проживають з дитиною та не піклуються про неї без поважних причин.

Згода на усиновлення від дитини

Згода дитини на усиновлення потрібна, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, щоб її висловити.

Форма має відповідати її віку, рівню розвитку та стану здоров’я.

Дитину мають проінформувати про правові наслідки усиновлення.

Згода дитини не потрібна, якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками

Розгляд справи в суді: що треба знати

Подати заяву може тільки людина, яка бажає усиновити дитину.  Через представника — не можна.
Заяву можна відкликати до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Суд враховує істотні обставини: здоров’я та матеріальний стан усиновлювача, умови проживання, ставлення до дитини тощо.

Якщо всі умови дотримані, суд постановляє рішення, яким оголошує заявника усиновлювачем дитини.

Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішення суду.

Правові наслідки усиновлення

З моменту усиновлення:

• припиняються особисті та майнові права й обов’язки між дитиною та її біологічними батьками, а також між нею та іншими родичами за походженням
• виникають взаємні особисті та майнові права й обов’язки між дитиною (а згодом — між її дітьми та онуками) та усиновлювачами і їхніми родичами, як у рідних батьків та дітей.

Суд може дозволити зберегти правові зв’язки дитини з її біологічними родичами (наприклад, бабою чи дідом), якщо це відповідає інтересам дитини.

Якщо один із батьків дитини помер або був визнаний судом недієздатним, а другий після розірвання шлюбу одружився повторно і його новий чоловік чи дружина хоче усиновити дитину, баба, дід, рідні брати та сестри дитини з боку померлого або недієздатного з батьків можуть звернутися до суду, щоб зберегти з нею правовий зв’язок.

Повний перелік визначений у ст. 232 Сімейного кодексу України.