Анатолій Власюк. Об’єднуймося проти рагулів, бо ми того варті!

РАГУЛІ

Рагуль – явище невмируще і хвороба невиліковна. Лікарі радять триматися подалі від рагулів, аби не заразитися рагулізмом.
Колись рагулями образливо називали селян, які приїхали в місто у пошуках роботи. Вони тут закріпились, обійняли важливі посади, але селянське нутро в них залишилося, від своїх селянських звичок вони не відмовилися. Чванькуваті міщани ще довго називали їх рагулями, заздрячи їх вмінню добиватися всього.
Тепер рагулізм набув дещо іншого значення. Насамперед він помолодшав. Умовно це молоді люди від 20 до 40 років, які ніколи не подорослішають і не візьмуть на себе відповідальність за все, що відбувається навколо. Здебільшого вони мають вищу освіту, але у них відсутнє початкове виховання. Тому коли побачите хама чи грубіяна, – не сумнівайтесь, що це рагуль, скільки би дипломів про вищу освіту він не мав. І саме рагуль не поступиться місцем у маршрутці старшим людям. Рагуль у магазині чи на базарі полізе без черги. Те саме він зробить у поліклініці чи в іншому місці, де є черга. А де черги нема – то рай для рагуля. Саме рагулі, оминаючи старих, малих і інвалідів, пруть до автобуса, аби всадити свою дупу на сидіння.
Зазвичай рагулі називають рагулями тих, хто викриває їхній рагулізм, бо розуміють свою нікчемність, але позбутися власного рагулізму вже не можуть. Тому вони стають агресивними і войовничими, коли їм встановлюють діагноз невиліковної хвороби – рагулізму. Тоді вони можуть вилити на вас відро лайна. Але рагулі – боягузи за своєю суттю. Коли їм даєш по зубах, вони, мов побитий пес, залягають у кущах, але звідти ще довго скавулять.
Рагулі – то великі патріоти. Про них писав Іван Франко – наприклад, у поемі “Ботокуди”. Але рагулі Івана Франка не читають, тому й не знають, які вони великі патріоти. А якби прочитали “Ботокудів”, то стали би ще більшими патріотами. Вони ходять у вишиванках і показують, як гарно вбрані. При цьому рагулі можуть напитись, як свині, й обмовити свого ближнього. Рагулі – люди віруючі. Абсолютна більшість з них у церкві стоїть найближче до священика, аби той бачив, які вони віруючі. Після церкви рагулі клянуть на чому світ стоїть своїх ближніх, але потім замолюють свої гріхи. Про інші принади рагулів можете прочитати у Франка.
Рагулі – то імпрезіоністи, як влучно назвав їх Василь Іванишин у праці “Жерці імпрези”. Рагулі значення цього слова не розуміють, бо Іванишина не читають – як не читають Степана Бандеру і Дмитра Донцова. Вони ж рагулі, бо український націоналіст для них – ворог номер один. Не Путін, не марсіяни, а власне український націоналіст. У деякій мірі їх можна зрозуміти, бо вони надивилися на багатьох людей, які лише за назвою були націоналістами, а по суті не знати ким. Але в рагуля стійке несприйняття української національної ідеї. Для них вона гірша за марксизм-ленінізм-сталінізм-путінізм. Ось ліберальний космополітизм – це для них. Рагуль хоче комфортно жити, аби в нього все було, а лиш добереться до влади, - крастиме, як і той, хто був при владі і якого він нещадно критикував. Як вони можуть полюбити українського націоналіста, який каже: “Здобудеш Українську державу – або згинеш у боротьбі за неї!”? Тому, хто хоче гнилої ковбаси, - Українська держава, за великим рахунком, до файки, лиш би йому було добре.
Як не дивно, але наш відносно молодий рагуль, який ніколи не стане дорослим, не виріс із коротких штанців Великого Жовтня, так і залишився совком, хоча міг народитися вже і не за Радянської влади. По генах передалося, чи що? У нього радянське мислення, яке він приховує за імітацією бурхливої діяльності й критикою тих, хто набагато старший за нього, але щось та й робить. Але рагуль не здатний творити. Він, як пролетар, якому нічого втрачати, крім власних ланцюгів, приречений лише руйнувати. 
Рагулі – великі політикани. Вони беруть активну участь у політичному житті, агітують за одних і нещадно критикують інших – лише тому, що він не з їхньої галицької партії, нехай і української. У кінцевому результаті все зводиться до того, що рагулі обирають собі подібних – таких же рагулів. А як інакше? Рагуль звик, що ним може і повинен керувати лише такий самий рагуль. Якщо рагулем керуватиме мудра і чесна людина, яка зрозуміє, що перед ним рагуль, то їй просто не дадуть працювати, зроблять усе, щоб на її місце прийшов такий самий рагуль.
Рагулі – мстиві люди. Якщо рагуль при владі не дасть йому посади, земельної ділянки чи ще чогось, що би гріло серце й душу, то рагуль виступить проти нього, аж поки той інший рагуль влади не позбудеться.
Але найбільш небезпечними рагулями є ті, які хотіли влади, але до неї не дорвалися. Тоді всі, хто за них не проголосував, стають рагулями, вуйками і совками. Рагулі вважають, що їхній зоряний час ще попереду, а тому у міжвиборчий період продовжують активно діяти, ворохоблячи суспільство своїми надуманими ідеями, втілити які у життя можуть лише марсіяни.
Рагулі – невігласи. Зазвичай вони не читають книжок, але люблять попліткувати. Їм їсти не дай, але вони, мов шакали, накидаються на тих, хто просто мислить інакше, не так, як вони. Ось тут вони єдині й діють зграєю, бо розуміють, що поодинці їх швидко розіб’ють. Щоправда, серед них трапляються й такі, які книжки читають. Але це не системне читання, а за принципом “що в руки потрапить, чи колеги порадять, чи рекламу про ту чи іншу книгу прочитав”. Сподіватися від таких людей глибокого осмислення прочитаного не доводиться.
Не обтяжені інтелектом, рагулі не розуміють елементарних речей, які їм сказав опонент, бо той у їхніх очах уже став ворогом. Вони його називають божевільним, хоча самі не перестають патякати про необхідність зростання інтелектуального потенціалу людей, але під цим розуміють лише читання книг ліберальних космополітів. Як вогню, вони бояться книг українських націоналістів – і не тому, що самі не здатні їх подужати, а тому, що ці книги можуть потрапити до рук ще не зіпсованих рагулями людей, і тоді справжні місце і роль ліберально-космополітичних письменників будуть видні навіть неозброєним оком. Рагулі моляться на ліберально-космополітичних письменників, бо ті є дзеркальним відображенням їх самих і так само люто ненавидять українських націоналістів.
Рагулі – малограмотні люди. Ні, писати вони вміють, але в одному слові можуть зробити по три помилки, не дружать з розділовими знаками і складносурядними і складнопідрядними реченнями. Навіть коли перечитують написане, що трапляється доволі рідко, не знаходять власних помилок і тиражують їх. Інші рагулі, які читають ці історичні тексти, теж не помічають цих помилок, бо самі так пишуть і є малограмотними. 
Якщо російська демократія закінчується на українському питанні, то українська демократія закінчується на українському націоналізмі. Хочеш дізнатися, чи є демократом той чи інший росіянин, запитай у нього, як він ставиться до війни Путіна в Україні. І якщо він почне вам співати, що Крим по закону має бути російським, а на Донбасі росіяни захищають своїх єдиноутробних братів, – то він такий же російський демократ, як Жириновський – взірець морального політика. Те саме і з нашими так званими демократами й патріотами. Як тільки ви почуєте їхнє негативне ставлення до української національної ідеї загалом і до конкретних українських націоналістів зокрема, - знайте, що перед вами ніякий не демократ і не патріот, а звичайнісінький рагуль, якого треба вивчати у школі на уроках зоології, бо за своєю суттю рагуль нічим не відрізняється від амеби звичайної чи інфузорії туфельки. Хіба що розмножується, гад, у геометричній прогресії. А не відрізняється від примітивних тим, що не розуміє значення українського націоналізму для становлення Української держави. 
Не Путін і марсіяни можуть згубити Україну, а рагулі. Але ми їм цього не дамо зробити. Насправді анти-рагулів і просто не рагулів є набагато більше, ніж рагулів. Саме для цих нормальних людей я і написав цю статтю.
Об’єднуймося проти рагулів, бо ми того варті!
Слава Україні!

Анатолій ВЛАСЮК