Кожен куточок Дрогобича вирізняється, виблискує своєю неповторною смальтою

Не так давно, місяць тому, в Дрогобичі побувала знана письменниця, драматургиня Лана Ра (Світлана Конощук), авторка п’єси «Невчасно», яку торік у Дрогобичі поставив Іван Гарасимчук і яка має великий успіх у глядача. Схвально оцінила роботу режиссера та акторів й сама Лана, яка в травні нарешті побачила виставу. Відтак ознайомилася й з містом, до якого потрапила вперше.

Нині Лана Ра ділиться враженнями від побаченого та почутого в Дрогобичі.

– Ось нарешті вдалося вам потрапити до Дрогобича. Чим і як зустріло вас місто?

– Зустріло тишею. Тиша, яка насичує людину, яка дає можливість почути себе, інших, місто, Бога.

Ритм сучасних міст позбавив нас цього. А тиша є цінною складовою у житті людини. Дуже важливо, коли ти можеш чути і можуть почути тебе. А для цього потрібні благословенні тиша та спокій.

У Дрогобича є енергетика самобутності та самоповаги. Місто розмовляє тишею. І я хотіла б побажати дрогобичанам берегти цей скарб, не змушувати місто гудіти та перекрикувати.

В Дрогобичі для всіх і всього знаходиться місце. Не треба далеко усамітнюватися, щоб мріяти, творити, міркувати. Дуже багато затишних та тихих місцин. У наш час це вартує дорогого.

– А що скажете про постановку вашої п’єси на кону театру імені Юрія Дрогобича?

– В історії «Невчасно» переплітаються дві хвилі: трагічна та комічна. І кожен режисер грає на цих хвилях свою симфонію. Постановка Івана Гарасимчука – це комедійні хвилі, які чіпляють, заграють, виводять на поверхню трагізм долі головного героя. І ця гра в комедійній площині стискає до сліз. Режисер пропонує всім взяти комічний настрій і замислитися. Як на мене це майстерно – запропонувати глядачеві крізь сміх зануритися у себе.

У виставі є головний покажчик так чи не так: це момент, коли головний герой звільняється з роботи яка йому аж «смертельно» вже набридла. І тут ця подія спрацьовує на глядачеві. Це той самий постріл, який має відчути кожен глядач. Змінити життя. Робити те, що хочеш.

Змістовно вплетений емоційний пластичний танок – спогади героя. Він чіпляє, додає розуміння, що щось в житті пішло не так і не варто гаяти час. Танок допомагає відчути глибину, трагізм прожитого життя, нереалізованих мрій та планів.

– Де встигли побувати. Що побачили і чи відіб’ється візит до «столиці світу» у творчості Лани Ра?

– О! Перебування було насиченим. Іван Гарасимчук не тільки вміє робити режисуру в театрі, він ще чудово створює режисуру для вражень. Разом зі своєю дружиною Марічкою вони нам з чоловіком таку насичену програму склали, що тільки й встигали захоплюватися. Ми відвідали Тустань, Сопітський водоспад, музейний комплекс в Нагуєвичах, тамтешнє джерело Ярина і, катарсис наших мандрів – давню Солеварню. Дуже натхненні місця, які наситили враженнями і бажаннями до написання дрогобицьких казок.

– Знаю, що маєте намір продовжити співпрацю з Іваном Гарасимчуком та нашим театром. Що хочете тут реалізувати?

– Мрію, щоб на дрогобицькому кону ожили мої твори для дітей. Мої казки – це можливість спілкування з дітьми. Тому, сподіваюся,  матиму чудову можливість довготривалого спілкування з малечею та школярами.

Між іншим, я встигла провести одну зустріч в дрогобицькому ліцеї №4 імені Лесі Українки. Можу порадити всім, хто їде до Дрогобича і має бажання отримати якомога більше унікальної та пізнавальної інформації, – прямуйте за інформацією до школярів. Вони дуже багато чого знають. А ще у мене залишився дуже теплий подарунок від пані Світлани Малої, директорки школи, – пам’ятна статуетка ліцею. Разом з дитячими усмішками вона назавжди залишиться в моєму серці і надихатиме на нові твори. І, між іншим, статуетку я поставила поряд з важливими для мене нагородами від «Коронації слова».

– Ви з чоловіком  в місті та реґіоні побували вперше? Що вразило найбільше? Куди тут хотіли б повернутися ще?

– Так, ми з Вадимом були вперше. І нас обох вразила тиша, спокій і можливість чути. У нас ціла скриня емоцій та вражень, які ми ще довго перебиратимемо. Не можу конкретно сказати що вразило більше, адже кожен куточок вирізняється, виблискує своєю неповторною смальтою, він натхненний та живописний. Звісно, травень зі своєю насиченою та величезною палітрою, то благословенний час, але мені здається, кожна пора року моє свою неповторність.

Хочеться повернутися… скрізь, де були. Ми тільки розпочинали йти у зворотньому напрямку, як одразу хотілося вже повернутися. Місця неймовірні. Вони самі шепочуть казками, леґендами. Тільки встигай записувати. На жаль, часу було обмаль. В ці краї можна зануритися і виринути невідомо коли і де.

До Західної України у мене родинне відношення, адже предки за татовою лінією з Волині. Через це Захід для мене насичений та живий. Він пульсує, попри свою криваву історію, він вирує життям.

– Під час відвідин мали ви чимало зустрічей з дрогобичанами. Якими вони видалися вам і що б побажали людям, що мешкають у місті Франка та Шульца?

– Ми познайомилися з неймовірними людьми. Талановитими, щирими, відкритими. Кожна зустріч дуже цінна і неповторна. Я хочу подякувати всім, бо кожен був унікальним відтінком, з якого ткалося полотно дрогобицьких вражень. Починаючи від пані Оксани з гостинною театральною кав’ярнею, до всієї творчої групи яка працювала над виставою, чудового активного режисера Івана Гарасимчука та його привітної дружини Марічки. Адже історія дрогобицької постановки саме з них почалася. Я вдячна директору театру пану Миколі Григоровичу Гнатенко та його заступнику Олегу Загорулько за запрошення, гостинність і атмосферу, заходи які нам організували. Ця подорож завдяки всім, зокрема, і Вам, пане Леоніде, залишиться незабутньою.

Дрогобичани спокійні та цікаві: один -  носій леґенд, другий -  носій історій, третій - носій свого життя. Люди гармонічні. Можливо тому, що вони живуть у тиші. У дрогобичан є безцінне – можливість чути. Від всього серця бажаю не втратити цю коштовну, безцінну можливість. Бережіть місто, оберігайте тишу, адже в ній є можливість спілкування зі Всесвітом, з Богом.

–  Змусили трохи зашарітися, бо ж нема за віщо мені дякувати. А от вам дякую за спілкування, за цю вивідку. Гараздів вам, натхнення радості від творчості й, звісно, до нових зустрічей на Землі Дрогобицькій, на Теренах Галичини.

– Сподіваюся, що вже незабаром вдасться ще раз повернутися до цього унікального міста.

 Леонід Ґольберґ

Світлини Івана Гарасимчука та автора інтерв’ю