Народилась дитина з особливими потребами. Перші випробування. Частина перша

У кожного з нас настають такі моменти в житті, з яких, здавалося б, немає виходу. Стрес може бути настільки глибокий, що без сторонньої допомоги виборсатися майже неможливо. Людина в цю мить відчайдушно намагається знайти хоч якийсь порятунок, і з надією шукає його у наших очах, словах чи діях. Але коли не знаходить підтримки, тоді її життя перетворюється у пекло. У справжнє випробування перетворюється життя сімей, у яких народжується дитина з особливими потребами. В українському суспільстві батьки такої дитини виявляються неготовими до таких випробувань, почуваються розгубленими і непоінформованими, тож часто такі родини руйнуються. Часто чоловіки виявляють слабкість, егоїзм і боягузтво, покидаючи свою родину назавжди. Тоді матері змушені самотужки дбати про цю дитину, або й більше дітей. Це – непосильна ноша, яку жінки, зціпивши зуби, несуть, виборюючи «місце під сонцем» для своєї дитини. Та навіть якщо родина стійко зносить такі випробування, то держава, і навіть суспільство в Україні залишає сім’ю нести цей тягар самотужки, обмежуючись мізерною пенсією для інваліда. Ми чомусь цураємось надати бодай моральну підтримку або ж не маємо глибокого розуміння їх проблем, сприймаємо їх поверхово. Співчуття наші – формальні, ми не поділяємо біль ближніх, нехтуємо їх потребами, і вперто не віримо у те, що така ж біда може спіткати колись зненацька й нашу родину. Нам невідомі будні таких сімей, де час буквально зупиняється; ми не переймаємося тим, що у них бракує грошей на лікування дитини, харчування, проживання та багато іншого. І світ такої дитини зазвичай обмежений чотирма стінами домівки та змальовується у чорно-білих тонах. Суспільство досі не готове сприймати дитину з особливими потребами як невід’ємну частину самого себе, відмежовуючись від неї. А що потрібно батькам таких дітей від нас? Та дуже мало: просто вислухати, щось порадити, усміхнутися, морально підбадьорити, допомогти у вирішенні проблем, у тому числі бюрократичних перепон, побажати наснаги та оптимізму.

Висловити, не криючись, про наболіле та почути інших, побачити свої упущення у вихованні неповносправних дітей та дізнатися про діючі в Україні інфраструктури, адаптовані для виховання таких дітей, поділитися своїми досягненнями у вихованні дітей-інвалідів, як і, врешті-решт, підтримати інших батьків дав можливість семінар, що проходив з 13 до 15 березня у смт. Брюховичі біля Львова. Учасниками семінару «Таємниця щасливих батьків» стали дев’ять подружніх пар з шести областей України, в родинах яких є діти-інваліди. Програма «Батьки для батьків», згідно якої діяв семінар, заснована у 1999 році і проводить семінари та літні табори. Її основним завданням є обмін досвідом батьків дітей з особливими потребами. Команда організаторів семінару складається з чотирьох осіб, а саме: Оксани Винярської – сімейного системного психотерапевта, Мар’яни Сеньків – психолога та двох досвідчених мам, що виховують дітей з особливими потребами – Марії Парфенюк та Людмили Аннич. Засновником  та консультантом Програми є лікар-психіатр, психотерапевт Олег Романчук. Команда працює більше 10 років з сім’ями з різних міст України. У заліку організаторів Програми «Батьки для батьків» – більше 40 семінарів для батьків різного напрямку: для мам, що самі виховують неповносправну дитину, для татів, для подружніх пар, для лідерів громадських організацій та близько 20 літніх таборів для всієї сім’ї. Фінансується Програма завдяки спонсорським пожертвам членів Ротарі Клубів Швейцарії. Вже 10 років чуйні добродії з Швейцарії  підтримують такі українські сім’ї. Такою участю вони дбають про те, щоб наші діти з особливими потребами росли в міцних згуртованих сім’ях.

Надалі наводжу рядки, описані у Звіті про семінар Оксаною Винярською.

Юрій Федчак

Автори світлин: Юрій Федчак, vektor helgi