2026-10-04 22:01:52
Ще вчора він зустрічав військових у кабінеті, шукав можливості для допомоги, їхав на схід і разом із колегами будував фортифікації на Донеччині. Тепер Степан Кулиняк сам одягнув військову форму. 1 жовтня, у День захисників і захисниць України, 37-річний начальник Дрогобицької районної військової адміністрації розпочав службу у Збройних Силах України.
Цей день для нього має особливе значення. Адже протягом останніх років Кулиняк був серед тих, хто працював для війська з тилу: організовував передачу автомобілів, дронів, генераторів, засобів зв’язку, медичного обладнання та іншої допомоги, їздив до військових на передову, працював над укріпленням оборони.
Тепер він сам став частиною війська.
«Настав час допомагати Україні там»
Рішення про службу, говорить Степан Кулиняк, було його особистим. Він не приховує: залишити роботу і колектив, які протягом кількох років були невіддільними від його життя, непросто. Тим більше, що вдома на нього чекають дружина та четверо дітей.
Проте, за його словами, настав момент, коли допомагати державі потрібно вже не з тилу.
«Вважаю, що достатньо зробив на своїй посаді. Не маючи бюджетних ресурсів, ми масштабно допомогли Захисникам і Захисницям. Зараз настав час відрядитись на службу в Збройні сили України та допомагати Україні там», — зазначив Кулиняк.
Для нього це продовження того, що робив останні роки. Тільки тепер — уже в іншій формі.
«Привезти частинку дому»
За час повномасштабної війни Степан Кулиняк разом із колегами близько 20 разів їздив у регіони, де тривали бойові дії. Неодноразово зустрічався із військовими з Дрогобицького району, які служили на різних напрямках.
Кожна така поїздка була не лише про вантаж чи автомобіль.
Військовим, каже Кулиняк, важливо знати, що про них пам’ятають. Що за лінією фронту є люди, які чекають, підтримують і намагаються зробити все можливе.
«Військові навіть казали нам, що наша присутність — це як привезти частинку дому», — розповідає він.
Тепер цю «частинку дому» йому самому доведеться залишити позаду.
Коли тил наближається до фронту
Одним із найдраматичніших епізодів для Кулиняка стала робота на Донеччині, де він разом із працівниками РВА допомагав споруджувати фортифікаційні споруди.
Це була вже не просто поїздка з допомогою. Робота відбувалася в умовах реальної небезпеки.
Над місцями, де працювали люди, неодноразово пролітали російські безпілотники. Одного разу дрон завис просто над ними.
«Були моменти, коли було страшно», — визнає Кулиняк.
Цей досвід, можливо, став одним із тих моментів, які показали йому війну з іншого боку — не через документи, звіти чи цифри, а безпосередньо, на відстані кількох метрів.
Тисячі дронів і сотні автомобілів
Допомога війську стала одним із головних напрямів роботи Дрогобицької РВА після початку повномасштабного вторгнення.
Кулиняк оцінює загальний обсяг залученої допомоги для ЗСУ, інших військових формувань, прифронтових адміністрацій та інших установ у сто мільйонів гривень.
Лише за актами приймання-передачі Дрогобицька РВА передала військовим близько 160 автомобілів. Разом із Волонтерським центром «КОЛО» та іншими благодійними організаціями, за його оцінкою, кількість переданих автомобілів сягає близько 500. А також понад 3000 дронів.
А за кожною цифрою — конкретна потреба військових: автомобіль, який має довезти людей або обладнання, FPV-дрон, який працюватиме на передовій, генератор, Starlink, засоби зв’язку, спорядження чи медичне обладнання.
«Кожен, хто не воює, має допомагати тим, чим може, тим, хто воює. Це мій обов’язок і була моя робота», — говорить Кулиняк.
Тепер цей обов’язок для нього набув іншого виміру.
«Хочеться залишитися живим»
За межами офіційних цифр і посадових обов’язків є те, про що важче говорити вголос. Страх. Кулиняк не приховує, що має переживання перед службою. Адже тепер він переходить із тилу туди, де ризик уже не є абстрактним поняттям.
Водночас не будує далеких планів.
«Зараз я збираюсь виконувати свій обов’язок. Важко щось планувати. Звісно, хочеться залишитися живим, не втратити здоров’я і дочекатися перемоги», — зазначив він.
Ці слова звучать просто. Без гучних декларацій і пафосу. Просто як бажання людини виконати те, що вона вважає своїм обов’язком, і повернутися додому.
Найважливіше — те, що чекає вдома
Говорячи про свою головну опору, Степан Кулиняк, як і майже кожен чоловік у війську, називає сім’ю.
Дружина, четверо дітей, батьки — люди, заради яких перемога перестає бути абстрактним словом.
Він дякує їм за підтримку. Дякує військовим, із якими перетинався протягом останніх років та які захищають нашу державу, своїй команді в РВА, мешканцям району, волонтерам, підприємцям та всім, хто допомагав Україні вистояти.
Ще недавно його робота полягала в тому, щоб із тилу шукати можливості для тих, хто захищає країну.
Тепер він сам став одним із них.
І символічно, що перший день його служби припав саме на 1 жовтня — День захисників і захисниць України. День тих, кому він роками допомагав. Тепер — день, коли він сам став до їхніх лав.
джерело: офіційне
