Задзеркалля душі

Задзеркалля душі

2021-09-17 12:54:47

Задзеркалля душі
РУСЛАН АНТОНИК,
частина 1.
Не пишу імені своєї вітчизни з великої літери, аби не бути тим бодхвасатвом, чия рідна земля закінчується порогом батьківської хати. Проте, з найбільших попередніх сподівань- самі розчарування. Не був і не є слабодухим, інакше життя складалося б так, що не почувався б щасливим. Але не знаю, чи щастя є, чи це- просто чергова казочка для наївних на кшталт- кохання придумали для того, аби грошей не платити. Це ще як сказати. Почуттєвість, звичайно, тут ні до чого. Бо стан душі настільки юний, що так добре, так добре, що аж недобре, що так добре. Сім років творчого відрядження туди, звідки далеко не кожен повертається не тим, ким знали його люди, не споганили мене. Не знаю чому (чи не заради істини?) все життя вірив усім: і людям,  владам. Працював для них, жив для них... А потрібен був?.. Господу Богу, Матері і собі самому. Світові?.. Так, в ньому чимало добрих людей, та вони, на жаль, рідко трапляються, та й то, залежно від контексту, найчастіше- не ті, хто заслуговує. Бо вони, здебільшого, не мають за що купувати собі безпечність, роботу, мандри, спокій, жирність, байдужість... Отак і живемо. Старому Діогенові й то доводилося легше, бо його предвічна бочка була бодай не засмолена. А ми- наче замуровані в самих собі, не бачимо довкола нічого й нікого, хто б хотів, бо знає і вміє- бути корисним, бути на своєму місці, бо таким є стан душі, таким є талант- як Божа постанова, і талан- як життя. Для чого створені- там не є. Нездорова конкуренція, хаос будення, корупція і всебайдужість, існування (не життя, а саме існування) одним днем, з дурнуватою  сподіванкою- або нагребсти  максимально багато, або ж не допустити до себе тих, хто знається на чомусь значно краще. Ось зміст сучасності. І, чим більше та сучасність геополітично обмежена- тим гірше безвиході доводиться переживати. Чи варто бути довірливим і добрим, якщо все це не має жодного сенсу? Хто з вас у цьому не переконувався- той і не жив начебто.
Але ось, наперекір всьому заздрому, боягузливому, невченому, тупому і обмеженому- ЖИВУ. І, знаєте, житиму до кінця життя. Щасливо. А от нехай сволочі й далі заздрять. Життя- не озеро, яке позбувається проблем у простий спосіб: бо з нього- жаби в сонце кидають болото. Та й не сонце- життя, бо і на сонці є чимало плям. Що таке життя- сам не знаю. Ми всі, як зомбі чи роботи: спроваджуєм день за днем, дякуючи (так, принаймі, вважаємо) Богові самі не знаємо за що, бо давно вже робимо це механічно. Настільки механічно, що весь технічно досконалий світ аж рже з нашої зацофаної недолугості. Ми– неначе нація самоїдів.Наше життя минає намарно, не заповнене до кінця справжнім світлом. Щедрість душі нікому не потрібна  у третьому тисячолітті. Палке серце ? Фігня! Згорить, як все решта, що тлінне- попіл за вітром розвіється. Потім, по смерті, будуть влаштовувати бенкети, бо на живих економили. Чи одне покоління  зникло у безвісті віків лише тому, що жило наче на колінах. І, на жаль, ні для кого це ніяка не таємниця, бо, вважається: все, що не чиєсь (тобто- твоє, самокороноване, задерикуватоносате) переконання, що ось так- правильно, а не так- це не так, і далі- ні в зуб ногою. Скількох панів з холопським розумом без найменшої мудрості така хвільозофія зробила інвалідами життєвої мудрості?! Пан- це одноразовість існування. Ми не були панами, бо завжди- під ними. Ми були... Ким ми були ? Ми й українцями стали лише незадовго до початку двадцять першого століття (саме- на початку третього, а не наприкінці другого). Але ж, пробі: хіба ми стали?! українцями, якщо це- лише запис у паспорті, який ні до чого не зобов"язує? Кому ми взагалі потрібні десь у світі, якщо на рідній землі 90 відсотків нас- чужі: самим собі, насамперед. Бо цивілізація- це не те, що ми вкладаємо у круту машину, євро- на нашу думку- ремонт, триповерхова вілла посеред захолустя простих хатинок решти співвітчизників (а за їхні ж, таки, гроші). Багаті багатіють, бідні біднішають. Дороге- дорожчає, дешеве- дешевшає. Ось така дилема, дуже вже схожа на замкнуте коло. Так і катаємося. З ким не спілкуєшся- наче ні на що (або ж  майже ні на що) не скаржаться. А в очі поглянеш- сум і смуток. Чому люди настільки розчаровані? Може, в нас забагато народу? А кого ж тоді- більше: Людей, чи- людей?! І от, сімнадцять років тому люди "повелися" на народ- і пішли підтримувати кота в мішку на майдани. Вимерзли ваші сподівання ще тоді, бо обрали невдалу пору- осінь, холодно. І помаранчі тоді не були наколотими- вони просто потріскалися від змерзлости. Народ вижив- люди теж не вимерли, але не покидає мене відчуття, що тепер вже й людей тих, направду- марновірних у своїх сподіваннях на манну небесну, стало набагато менше. Снідаючи- ситі тим, що облизуються. Добре, що ще маємо силу бодай облизатися, тим і живемо, допоки не заспівають над нами небесні ангели. Але не бійтеся, якщо настане ваш час іти до вічності. Бо вам нічого буде втрачати. У вас же ж нічого немає. А ще просто не бійтеся, бо вам нічого боятися. Нехай бояться ті, хто заслужив це насамперед- у самих себе, бо- лукаві. Знаєте, найбільше не переношу фальшивого зубоскальства тих "одноразововсесильних", котрі можуть і допомогти, і щось змінити, а вперто цього не роблять. Бо не хочуть. Або ж- хочуть, а...мовчать. Ню-ню ! Чим вони похваляться на передсмертній сповіді: тим, що мали владу? Незалежно від того, скільки вони її мали. А, перепрошую, де вони її мали? Покажіть мені це місце, з якого боязко виглядає та їхня влада, їм же самим на сором. Чи, може, матимуть чим виправдатися перед небом ті, хто, як вони кажуть, створили себе, бо завжди всіх решту мали там же ж? Світло душ їхніх затьмарене настільки, що й самі, мабуть, не раді тому, що є в них ті душі. Яка кому користь з його мертвої душі? Її навіть на цвинтар не віднесеш. Зрештою, може це й на краще: навіщо тривожити своєю даремністю землю, ще й- по власній смерті?! Навіщо турбувати вічність собою, якщо сита цим і прижиттєвість?! Ми, всі і кожен, гарні лише самим собі. Але ж чому ж ми, всі і кожен, так вперто себе ненавидимо, що досі не навчилися любити таких самих себе? Які ми безсилі у власній  штучній всесильності! Та й чи тільки в ній ? Безсилі, бо не маєм навіть найменшої уяви про рівень внутрішньої культури, не плекаємо цього в собі. Покоління інтелігентів так і не відновилося від часу їхнього винищення. Генетичний фонд цих людей не має здатності до самовідновлення. Бо внутрішня культура- це не феєрично-статистично вдала вистава, це- стан душі. Живої душі, не прикрашеної нічим іншим, що в ній- зайве. Якось мені довелося прочитати, що найкращим одягом для людини є її шкіра. А хіба ні ? А чи настільки ж найкращою для себе самої є, власне, людина?
Як вмію (не переконаний, що розуміюся, але- так вмію, бо інакше- ні), так і написав. Ці міркування не претендують на щось суперово нове, бо у стані тієї приземленості, в якому я перебуваю ось вже понад п"ятдесят років, важко переінакшуватися (тобто, змінюватися): для себе самого бути перевертнем- гріх, так само, як і- для світу. Заквітчаний українцями світ чахне, як осінні квіти. І нема гарантії, що тут, всередині самих себе, в Україні, ми, по-самоїдськи розчаровані (чи не в самих собі?), віднайдемося на (котрому за ліком?) майдані, який здебільшого нагадуватиме збіговисько невдах, аніж Людей з великої літери- всіх і кожного. Дай Боже бодай зрозуміти, якщо не пізнати.  Істину!
 
***
 
ЖИТТЯ (НЕ) ПЕРЕСТАЛО БУТИ СВЯТОМ?
 
ЖИТТЯ НЕ ПЕРЕСТАЛО БУТИ СВЯТОМ?! БО ДРУГ ЛЮДЕЙ НЕ МОЖЕ БУТИ ВОРОГОМ НАРОДУ. САМЕ  ЦЕ ПЕРЕКОНАННЯ Й ТРИМАЄ МЕНЕ НА СИЛАХ ПІСЛЯ МОЛИТВИ, АЛЕ, ЗІЗНАЮСЯ, ЩО З КОЖНИМ ДНЕМ ВСЕ ВАЖЧОЮ СТАЄ ДЕПРЕСІЯ БЕЗВИХОДІ Й ПОТРЕБА ПОВНОГО УСАМІТНЕННЯ ВІД СВІТУ. ВДОМА, НА ВОЛІ, ЩЕ ВАЖЧЕ, АНІЖ БУЛО ЧОТИРНАДЦЯТЬ РОКІВ ДО ТОГО. МОЖЕ, ПРИЧИНОЮ ЦЬОГО Є НАДТО РІЗКА
ЗМІНА УМОВ ТА ОБСТАВИН, МОЖЕ, ЯКАСЬ ІНАКШІСТЬ БАЧЕННЯ СВІТУ ТА СЕБЕ В НЬОМУ. МОЖЕ, ПІДСВІДОМЕ РОЗУМІННЯ ТОГО, ЩО САМ НІЧОГО НЕ ЗДОЛАЄШ, А НАЧЕ ОДНОДУМЦІ, ЯК ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, БУЛИ БІЛЬШЕ ПОТРІБНІ САМИМ СОБІ ТА ТВОРЕННЮ СВОГО ІМІДЖУ- ДОВКОЛА ТВОЄГО ІМЕНІ. ЇМ БУЛО ЛЕГШЕ "ТВОРИТИ СЕБЕ", КОЛИ Я БУВ ТАМ, ЗА ГРАТАМИ. А ТЕПЕР Я ВІДЧУВАЮ, ЩО ДОПОМАГАЛИ ВОНИ НЕ СТІЛЬКИ МЕНІ Й МАТЕРІ МОЇЙ, СКІЛЬКИ- САМИМ СОБІ. ВІД КОГО МЕНЕ РЯТУВАЛИ З ТЮРМИ РІВНО ПОЛОВИНУ НАФАБРИКОВАНОГО ТЕРМІНУ? ВІД САМИХ СЕБЕ?  ЧИ ТІ, ХТО ПОСАДИЛИ, ТІ Й "ВИЗВОЛЯЛИ"? ЧОМУСЬ НЕ ДАЄ МЕНІ СПОКОЮ САМЕ ТАКА ДУМКА. Я НАДТО РІДКО ПОМИЛЯВСЯ В СОБІ УПРОДОВЖ ВСЬОГО ЖИТТЯ, АБИ ТАК САМО ЛЕГКО ЗРЕКТИСЯ ЦЬОГО ПЕРЕКОНАННЯ. І НІХТО ТУТ ОСОБЛИВО Й НЕ ДОПОМОЖЕ. ЗНАЙДІТЬ БОДАЙ КОГОСЬ, ХТО Б ПЕРЕКОНАВ МЕНЕ У ПРОТИЛЕЖНОМУ. ДАРЕМНИМИ БУДУТЬ ВАШІ СТАРАННЯ, БО Й ВАС ЩОДЕННЕ ЖИТТЯ У ЦЬОМУ Ж ПЕРЕКОНУЄ. АБСОЛЮТНО ПОВНЕ РОЗЧАРУВАННЯ В УМАХ ТІЄЇ НЕЗНАЧНОЇ КІЛЬКОСТІ ЛЮДЕЙ, КОТРІ СПОВНА ВІДПОВІДАЮТЬ СТАНУ ДУШІ- ЛЮДИНА З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ. НАРОДУ БАГАТО- ЛЮДЕЙ МАЛО.ТАК БУЛО ЗАВЖДИ І ВСЮДИ, ПРОТЕ РАНІШЕ, ЗВАЖАЮЧИ НА МОЛОДИЙ ВІК (ЗРЕШТОЮ, МЕНІ ТЕПЕР ЗА ПАСПОРТОМ- П"ЯТДЕСЯТ ТРИ, А В ДУШІ Й ДОСІ ЗАЛИШАЮСЯ ДОВІРЛИВО-БЕЗПОРАДНОЮ ДИТИНОЮ), Я НЕ НАДТО НАД ЦИМ ЗАДУМУВАВСЯ. СІМ РОКІВ ПЕРЕКОНУВАВСЯ У ЦЬОМУ ПОВСЯКЧАС: ВОНИ, ЯК ЇМ САМИМ ЗДАВАЛОСЯ, ВЧИЛИ МЕНЕ ЛЮБИТИ УКРАЇНУ. СМІШНО.  А ТЕПЕР, ВОЧЕВИДЬ, ДОВЕРШУЮ ЦЕ ПЕРЕКОНАННЯ. І НЕМА РЯТУНКУ ВІД ПОСТІЙНИХ ДЕПРЕСІЙ БЕЗВИХОДІ, БЕЗПОРАДНОСТІ І НІКОМУ НЕ ПОТРІБНОСТІ. ЛЮДИ, ДЕ ВИ? ВАС У МЕНЕ ТАК БУЛО БАГАТО, А ЧИ Я БУВ- НІ ДЛЯ КОГО?! ЩО СТАЛОСЯ ЗІ СВІТОМ? ЦЕ Ж ЛИШЕ МИТЬ- ОТИХ СІМ РОКІВ НАШОЇ З ВАМИ ВІДСУТНОСТІ У СЕРЕДОВИЩІ ОДНІ ОДНИХ, БУКВАЛЬНО- МИТТЄВІСТЬ ВІД ЧАСУ ЗАЧАТТЯ  ВСЕСВІТУ. КЛАДУ РУКУ НА СЕРЦЕ: БУВ ПЕРЕКОНАНИЙ, ЩО, СТУПИВШИ ЗА МЕЖІ ТЮРМИ,- Я ЗАЛИШИВ ТАМ НАВІЧНО УСІ СВОЇ БОЛІ, СЛЬОЗИ Й ПЕЧАЛІ. ВИ ЗНАЄТЕ, ЯК НЕ ПРИКРО ЗІЗНАВАТИСЯ В ЦЬОМУ САМОМУ СОБІ- ТЕПЕР, УПРОДОВЖ ОСТАННІХ ПІВТОРИ ДЕСЯТКА РОКІВ, "НОВОГО" ЖИТТЯ, ЦИХ СЛІЗ І ТРИВОГ, ЯКИМ Я Й САМ ДАЛЕКО НЕ ЗАВЖДИ ЗНАХОДЖУ ПОЯСНЕННЯ, СТАЛО НАБАГАТО БІЛЬШЕ. ВОЄДИНО СПРЕСУВАЛОСЯ ЗАНОВО ВСЕ ПРОЖИТЕ Й ПЕРЕЖИТЕ- І, НЕ ЗВАЖАЮЧИ НА ТЕ, ЩО ВСІ НАЧЕ ПРИВІТНІ, БО, З КИМ БИ НЕ ЗУСТРІНЬСЯ, БЕЗ ПРИЯЗНІ НЕ РОЗХОДИМОСЯ, АЛЕ ПРОЩАЮЧИСЬ, ВІДРАЗУ ВІДЧУВАЄШ ЧУЖІСТЬ- СВОЮ Й СПІВРОЗМОВНИКІВ.
КОЖЕН В СОБІ. СПРАВДІ, ЖИТИ СТАЛО НАЧЕ Б ТО Й КРАЩЕ, АЛЕ – КОМУ? І ЧИ- ВЕСЕЛІШЕ? НЕВЖЕ- ЗАВДЯКИ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНІЙ (НА СЬОГОДНІ) "СПЕЦОПЕРАЦІЇ-1854" НАД НАРОДОМ*?!  ОЙ, НІ! НІДЕ, В ЖОДНІЙ ДУШІ, НИНІ СУЩІЙ В УКРАЇНІ, НЕМА УМИРОТВОРЕННЯ. ВЖЕ Й МОЛИТВА СТАЛА ФОРМАЛЬНИМ ЗАПОВНЕННЯМ ЧАСУ ТА СПОВНЕННЯМ ЯКОГОСЬ ЕФЕМЕРНОГО ОБОВ"ЯЗКУ.
АЛЕ Ж У ЖОДНОМУ ВИПАДКУ МОЛИТВА НЕ БУЛА НЕЩИРОЮ. БО ЦЕ ЗАВЖДИ- КРИК ДУШІ. ТА, БАЧИТЕ, ЗВИКЛИЙ ДИВИТИСЯ НА СВІТ ОЧИМА, А БАЧИТИ ЙОГО ДУШЕЮ, Я НЕ РОЗУМІЮ,ЧОМУ НА РІВНІ ВІДЧУТТЯ (А,ТАКИ, БАЧУ ВСЕ НАСКРІЗЬ Й БЕЗ РЕНТГЕНА), ГАРТУЮСЯ У ТВЕРДОМУ ПЕРЕКОНАННІ: ЩОСЬ НЕ ТЕ З НАМИ ВСІМА КОЇТЬСЯ. ЧИ ТО ВЖЕ ЧАС НАСТАВ АРМАГЕДДОНУ? ЧИ ТОЙ, ПРОРОКОВАНИЙ ЗДАВНА, КІНЕЦЬ СВІТУ ПОЧАВСЯ ВЖЕ ТОДІ, ЩОЙНО ЙОГО БУЛО СТВОРЕНО?! З УКРАЇНИ, ЯКО ЦЕНТРУ ЄВРОПИ, ЗОКРЕМА? ЗНАЄТЕ, П"ЯТДЕСЯТ ТРИ РОКИ-ТО ТАКИ- ВІК, ЗОЛОТА СЕРЕДИНА ЖИТТЯ, А НА ДУШІ- ЖОДНОГО БЛИСКУ, ЧОРНОТА СУЦІЛЬНА, ЯК ЧОРНА МОЯ УЛЮБЛЕНА СОРОЧКА. НУ, ХОЧ БЕРИ- Й ВИШИВАЙ НА НІЙ ВЗОРИ НА ЧЕРВОНО. ЯКБИ ВМІВ... ТА БОЮСЯ, ЩО, НЕ НАВЧЕНИЙ ЦЬОГО РЕМЕСЛА, НАФАЛЬШИВЛЮ. А НЕ ВМІЮ ФАЛЬШИВИТИ, НЕ НАРОДЖЕНИЙ. НЕ ПРАГМАТИК, СКАЖЕТЕ, НЕ РЕАЛІСТ. ЯК БИ НЕ БУЛО- У ЧОМУСЬ ТА РОЗУМІЮСЯ, І НІКОЛИ НЕ БЕРУСЯ ЗА ТЕ, У ЧОМУ НЕ МАЮ АНІ НАЙМЕНШОГО ПОНЯТТЯ. ЗНОВУ Ж ТАКИ: АБИ НЕ НАШКОДИТИ!
АЛЕ, КОЛИ СПРИЙМАЄШ СВІТ І ЖИТТЯ НА РІВНІ ГЛИБИНИ ДУШІ- ТО, ЗДАЄТЬСЯ, ЩЕ ТРОХИ- Й СЕРЦЕ ПРИПИНИТЬСЯ В ГРУДЯХ. А ГРУДЯМ БОЛИТЬ... ЧИ ТО СЕРЦЕВІ В НИХ- НЕПРОСТОРО? КОМУ Ж ЙОГО ПОДАРУВАТИ– ЖИВЕ СЕРЦЕ СВОЄ? ЧИ ВИПРАВДАНИМ БУЛО Б В ГРУДЯХ СЕРЦЕ ШТУЧНЕ: ВІДТІТІКУВАЛО Б СОБІ МЕХАНІЧНИЙ ПРОЦЕС БИТТЯ- І ДО СНУ. А В НЕБЕСАХ-ТАКЕ ЯСКРАВЕ СОНЦЕ, НАЧЕ Й НЕ ОСІНЬ, А ЛІТНЯ СЕРЕДИНА РОКУ. І ЗАБУТИСЯ НЕМА В ЧОМУ, Й ЗАПРАЦЮВАТИСЯ, БО ВСЕ ОДНО НУРТУЄ ДУМКА, ЩО ВСЕ- МАРНОТА.  А ЯК Я СПОДІВАВСЯ НА ПОТРІБНІСТЬ СВОЮ- МІСТОВІ Й УКРАЇНІ. НЕ НАШІЙ, НЕ ЇХНІЙ- МОЇЙ УКРАЇНІ! ТА БАЧ, ДОПІРУ ВОНА, ОЧИМА ЛЮДЕЙ, ОПУСКА ПОГЛЯД ДОЛУ, НАЧЕ ЧУЖИНКА- СВОЇМ РІДНИМ ДІТЯМ. ВОНА Ж– ТАКА САМА ДИТИНА ВСЕСВІТУ, ЯК І МИ– ЇЇ ДІТИ: І СИНИ Й ДОНЬКИ, Й МАЛІ І ВЕЛИКІ, І СТАРІ І ЮНІ. ЩОСЬ НЕ ТАК В УКРАЇНІ І В НАС. ЩО? У КОЖНОГО- СВОЄ? ТО ЧОГО Ж МИ РІЗНИМОСЯ, ПРИКРИВАЮЧИ СВОЮ БАЙДУЖІСТЬ ДО НАШОЇ З ВАМИ ДОЛІ, ДОЛІ УКРАЇНИ,- ХОРУГВАМИ? МАЙДАНИ- КАМ”ЯНІ, АЛЕ ВИДАЄТЬСЯ МЕНІ, ЩО ВЖЕ КАМІННЯ НА ПЛОЩАХ ТРІСКАЄ ВІД РОЗПУКИ, ЩО ДОВОДИТЬСЯ ВИТРИМУВАТИ НА СОБІ СТІЛЬКИ ЩОРАЗ ОДНОРАЗОВОЇ ФАЛЬШІ. МИ ЙДЕМО ЗА ПОВОДИРЯМИ, КОТРІ ЙДУТЬ ПОПЕРЕДУ НАС. НЕСПРАВЖНІ ЦІ ПОВОДИРІ. БО Ж ЖОДЕН ДОБРИЙ ПАСТИР НЕ ЙДЕ В ГОЛОВІ ОТАРИ, А ПОЗАДУ НЕЇ, ІНАКШЕ ВІВЦІ НЕ СЛУХАТИМУТЬСЯ. ТАКІ МИ, ЛЮДИ, ЗЕМНІ ОВЕЧКИ, ЩО НЕ МОЖЕМ САМИМ СОБІ ДАТИ РАДУ. ЗНАЄТЕ, ЧОМУ? БО СВІДОМІСТЬ ОВЕЦЬ НЕ Є НА РІВНІ ГОНОК ЗА МЕРСЕДЕСАМИ, ЯКИМИ БАГАТО З НАС ВЖЕ ПРОРЖАВІЛА- Й ПОГОЙРАЛАСЯ У МОГИЛИ. АЖ БІГОМ, БЕЗ ОБМЕЖЕННЯ ШВИДКОСТЕЙ І ПРАВИЛ ГРИ. ТВАРИНАМ- ПРОСТІШЕ: ЇХНІ ІНСТИНКТИ НЕМОЖЛИВО МАТЕРІАЛІЗУВАТИ Й ПЕРЕТВОРИТИ У ЗОВНІШНІЙ БЛИСК. ТВАРИНАМ- НАЙКРАЩЕ ПІД ЖИВИМ СОНЦЕМ, А ЛЮДИ Й ДАЛІ ХОВАЮТЬСЯ:ВІД СОНЦЯ– ПІД ЄВРОРЕМОНТНІ ХИЖІ, У ЯКИХ ЄВРОПОЮ І НЕ ПАХНЕ, БО ЄВРОПА РЕМОНТУВАЛАСЯ ВСІМ ЦИМ РОКІВ ДВІСТІ ТОМУ (ЯК БЕЗНАДІЙНО МИ ВІД НЕЇ ВІДСТАЛИ, А ЩЕ БІЛЬШЕ- ВІД РЕШТИ СВІТУ!). ЯК ВІД БОГА- ПО ЗАСТІНКАХ ЦЕРКОВ. СКАЖУ ВАМ, НАПРАВДУ, ЩО ЩИРОСТІ, АЖ ДО НЕНАВИСТІ, НАБАГАТО БІЛЬШЕ В ЗАСТІНКАХ ТЮРЕМ. БО ТАМ, ХОЧА Й ВИМУШЕНО, АЛЕ ВСІ- ПОСТІЙНО РАЗОМ,   КУПНО. ТАК, І ТАМ ВАЖКО, І ТАМ КОЖЕН, ЯК МОЖЕ, РЯТУЄ СВОЮ НЕПОВТОРНІСТЬ ВІД БУДЬ-ЯКОГО СТОРОННЬОГО ВПЛИВУ. А ТУТ МИ- РОЗПОРОШЕНІ ПРОСТОРОМ. ВСІ ДОРОГИ НАЧЕ ВІДКРИТІ, А ЙТИ НІКУДИ, БО ВОРОТА ДО СЕРДЕЦЬ- ПОЗАМИКУВАНІ. ГАЙ-ГАЙ, ЧИ ЗБУДУТЬСЯ ПРОРОЦТВА? ЧИ МИ , ВЖЕ ОСЛІПЛІ ВІД МЕРКАНТИЛЬНОСТІ, НІЯК НЕ УЗРИМО, ЩО ВСЕСВІТ, ДАВНИМ-ДАВНО,- У ПРІРВІ ВСЕЛЕНСЬКОЇ ВІЧНОСТІ. ДЕХТО НАМАГАЄТЬСЯ, НАПІВІНКОГНІТО, БУДУЧИ ЗДОРОВИМ, ПОЇХАТИ "ПОХВОРІТИ" НА МАЛЬДІВИ, ХТОСЬ, В СИЛУ СВОГО ОБОВ"ЯЗКУ,- ПОЛЕТИТЬ ПОТУСУВАТИСЯ ПО ООНі, ЧИ- ЄСПЛі. ОНАМ, ОНИМ, ЄСПЛЬНУТИМ ВІД ЦЬОГО- НУЛЬ РЕЗУЛЬТАТУ, БО ТАМ ВИРІШУЮТЬ ЯКІСЬ ЕФЕМЕРНО-ГЛОБАЛЬНІ, ПИТАННЯ. А ТУТ- ПРОСТО ЛЮДИ. ПРОСТО- ЛЮДИ, ВСІ І КОЖЕН!          
 
18.09.2007 - ПЕРЕРЕДАГОВАНО 17.09.2021              
 

джерело: власне






Що ще читають на цю тему



Коментарів немає
Додати коментар


Коментар