РУСЛАН АНТОН??К
Ж??ТТЯ (НЕ) ПЕРЕСТАЛО БУТ?? СВЯТОМ?! (2 частина)
Життя не перестало бути святом?! У триєдинстві дня- ранок, день та вечір, У триєдинстві безсонної ночі- сутінки, надрання, У триєдинстві небес- Дух, Отець і Син. У ще безлічі триєдинств, які, допіру, ані розпочинають, ані завершують наше з вами земне вдосконалення. Причина тут одна- круглість землі. Ніхто вже цього не заперечує, бо кожен розуміє, що куля глобуса була і залишається незмінною.
Чому я так цим переймаюся? Адже- простий і смертний і грішний, як і, буденно, кожен з нас. Не є ані творцем землі, ані її повелителем, як, знову ж таки, кожен з нас. Багато на чому не розуміюся, багато чого не знаю. Проте, не перестаю вірити, що нам, усім і кожному, може бути краще. Але це можливе лише за однієї умови: навчімося любити себе- найвище Боже досягнення. Віддаймо цією жертвенною самолюбов”ю шану і, таким чином, подякуймо Творцеві за його вічний подвиг: терпіти всю іронію нашої присутності на землі, Ним і для нас створеної. Інакше нічого не зміниться, ані щоденне, ані вічне. окрім декорацій, які легко змивають вода, вогонь і вітер. Природа діє за своїми законами. Нічого не зміниться, якщо ми не станемо кращими від самих себе і своїм буденним життям не доведемо Богові, яко вдячність– ідеал людини на землі. Я твердий у цьому переконанні. Знаю, що суб”єктивний, але свідомо не хочу змінювати своїх принципів. Мені з ними живеться спокійно і легко. І, навіть, якщо б довелося починати життя спочатку,- жив би так, як жив: не на шкоду. Можливо, і мені, на рівні підсвідомості, хочеться не змін навіть, а виняткового рівня досконалості. Чи важко цього досягти? Та ні, зважаючи, особливо, на те, що життя- одне. І нікому за нього не соромно, бо ж воно нам дано Богом. І якщо Бог створив нас і дозволяє нам жити до кінця життя, доки б це не тривало, отже- все гаразд. Чому ж, спитаєте, нема спокою душам? Та тому, що ми не намагаємося жити душею, ми проміняли душі на нічого не варті матеріальні блага, й ті,так важко здобувані, пропиваємо. Я ж це бачу- повсякденно і повсюдно. Заради чого? Невже людська свідомість, хай і поверхнева буденно, не признає інстинкту морального самозахисту? Тоді й справді- гріш нам ціна: як нації, як народові, як людям?! Зрештою, чи доречно говорити про якусь ціну у цьому випадку, якщо людська свідомість взагалі не визнає на духовному рівні навіть думки про цінники і тарифи. Так, наші тіла посеред земної суєти- недосконалі. Тому, спитаєте, чи можуть бути досконалими в недосконалих тілах душі, адже тіла- тимчасові, а душі- вічні?! То що сильніше: стан вічної душі, чи одноразовість тимчасового тіла? Спитаймося в самих себе. Як відповімо- так нам і буде надалі. Ну, так: до кінця життя. Але ж, живемо, всі і кожен, вперше, і- один раз!
