Та Богу дякувати, все вийшло, й, хоч і в умовах карантинних обмежень, дрогобичани та декілька гостей мандрівних (переважно зі Львова) мали можливість вживу познайомитися і з поезіями знаменитої поетки й почути засноване нею «Тріо Мар’яничі» (вокал – сама Мар’яна , гітара – Сергій Гурін, клавішні – Юрій Романів).
Перед початком концерту-презентації кульову гостю представив його ініціатор і один з організаторів, журналіст, заступник редактора нашого видання Леонід Гольберг.
Він зокрема нагадав слова славетного Верлена, який писав «De la musique avant toute chose» («Найперше музика у слові…»), адже й справді вірші Мар’яни Савки сповнені музикою, а ще вони це – певний танець, танець буття, життя, людини, танець буття Жінкою…а Мар’яна Савка– людина дивовижна, можна сказати, підкреслив ініціатор зустрічі, вона – жінка-оркестр: видавчиня, поетка, авторка прози, малярка, ілюстраторка книг (свою теж наповнила власною ніжною, ліричною, повітряною графікою), актриса, перформерка, композиторка, співачка, танцівниця. А ще членкиня Ради Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, віце-президентка літературної премії «Великий Їжак», членкиня Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України, членкиня Українського ПЕН, Посланка з толерантності ПРООН в Україні, громадська діячка.
Навіть дивно, як, коли вона все встигає, адже Мар’яна Савка – ще й дружина та мама шестилітнього малого філософа Северинка.
Й за словами поетки,жінка є найдивовижнішим творінням Всевишнього, вона – особлива цінність. І саме «Радуйся жінки» – саме про це, про жінку, яка може й має бути собою. Це водночас і лірика, й глибокі філософські роздуми сучасної жінки про себе та світ довкола.
Радуйся, жінко,рівно міцна і крихка!
Радуйся, жінко, створена з тіла й гріха!
Бог тебе любить, тому він тебе віддає.
Радуйся, жінко, усе, що твоє, – не твоє…» –
говорять рядки однієї з поезій у книжці, яку можна назвати «програмною» у збірці.
Лірична героїня в авторки – відверта й смілива. Вона кохає, любить, живе на повну силу, вона сильна й доводить: у світ цей ми всі прийшли для радости…
Концерт-презентація Мар’яни Савки став подією, про яку говорять, пишуть…. Щоправда, замало було людей, хоча й не дивно, бо місто специфічне й, мабуть, городянам не надто цікава культура, література, мистецтво справді високого рівня й ґусту, на жаль… Прикро, що такі події не цікавлять наші медія. Йдеться саме про ЗМІ, яких у нас небагато (два паперові й три, разом з нашим виданням, мережеві). Є ще якісь незрозумілі проєкти, автори яких амбітно пруться в медія-середовище, та про них не йдеться… Та от колеги журналісти все ж мали б цікавиться таки подіями…
Дехто справді через різні обставини не зміг завітати на зустріч, й тепер шкодує..
Ті ж хто прийшов були зачаровані й самою постаттю надзвичайної жінки і її надзвичайно глибоко філософськими ліричними й водночас живописними поезіями та піснями (на її ж, Мар’яни Савки слова) у виконанні “Тріо Мар’яничі…
Усі, хто мав насолоду від концерту та спілкування з Мар’яною Савкою, тепер вже чекають і сподіваються і на нові зустрічі з нею, й на чергові літературні проєкти в Ґалереї сучасного мистецтва Дрогобицької художньої школи , початком яких став концерт-презентація третього жовтня.
На завершення заходу поетці та музикантам дякували міський голова Тарас Кучма (який подарував гостям виготовлені учням ДДХШ глечики з нашою сіллю) та директор “художки” Ігор Шимко, від якого в дарунок Мар’яна Савка отримала книгу про Дрогобиччину.
Організатори ж щиро вдячні міській раді Тарас Кучма та Андрій Ковч) за підтримку та сприяння, розуміння того, що й цих ковідних умовах «місто має жити», КОЦу імені Франка (Марія Супрун), Дрогобицькій дитячій художній школі та її Ґалереї сучасного мистецтва (Ігор Шимко) за співорганізацію, надання приміщення й всебічну підтримку, Народному дому імені Франка (Петро Кос) за допомогу з апаратурою.
Окрема дяка начальнику управління культури та розвитку туризму Ігореві Чаві, завідувачці відділу мистецтв Лесі Татарській, працівниці Ґалереї сучасного мистецтва Софії Новосільській, речниці “ВСЛ” Анні Луцюк, “Твоєму радіо” та за промоцію заходу.
Світлини Леоніда Ґольберґа та Андрія Юркевича.
***
Я люблю тебе, Господи, хоч серед пастви
я вівця неприкаяна, що вічно сама блукає,
не тримається храму, не постить, як всі благовірні,
забуває, яке нині свято,
але любить тебе і в будень,
рівно визнаючи твої рани,
як і право на рай
і тим, хто тримає хреста,
і тим, хто читає Коран.
Я люблю тебе, Господи,
навіть коли не можу збагнути,
чи ти сердишся, чи все-таки плачеш,
або ж прощаєш – по-своєму, по-Божому –
тих, кого нам по-людськи простити несила.
Так багато піску на повіках,
щоразу важче розплющити очі,
щоразу важче дивитись на сонце,
але ж, Господи,
темряви не буває –
то просто відсутність світла
за мить до твого прокидання.
***
Всередині твоєї порожнечі
Великий дзвін. Та він без язика.
І кожен день ти думаєш про втечу.
Але з цим дзвоном ноше заважка.
Якби ж його розбити, розпиляти,
Розплавити на дзвоників мільйон.
А він один. Покинутий мовчати.
Його не знімеш, наче медальйон.
Великий дзвін, загорнений у тишу.
Його безмовність давить і пече.
Ніяк його самого не залишиш
І навіть не закинеш на плече.
А що якби знайти одне велике било –
Язик вернути й серце заодно,
аби воно забилось й возлюбило
Усіх, кого любило, лиш давно.
І задвигтів би дзвін в таке крещендо,
Що затремтіли б стіни древніх веж.
І тишу розбиваючи дощенту,
Дзвенів би дзвін, що ти таки живеш.
Мар’яна САВКА
