Я хотіла заміж за Антіна. Обручка мала бути широкою, блискучою, з білого золота. Майже відчувала її вагу на перстеневому пальці та уявляла, як дивлюся на руку й радію: він обрав мене своєю дружиною.
Усе інше вже було. Я знала, як колеться Антінова щетина на щоці, шиї, зоні декольте й нижче. Засинала в його обіймах і прокидалася поруч.
Через три роки після початку наших стосунків сказала: «Антінчику, я більше не хочу почуватися орендованою квартирою. Прагну стати вашою назавжди». Каблучка для заручин була простою — срібна, з цирконом.
Невдовзі ми побралися у Свято-Феодосіївському монастирі в Києві. Тож у міф «не покликав заміж у перший рік — уже не покличе» я не вірю. Про вінчання майже ніхто не знав. Для нас це таїнство, якому не потрібні чужі очі. Та й не хотілося, щоб хтось завадив. Були тільки свідки — наші близькі друзі, хор хлопчиків і фотограф.
Ні фати, ні пишної весільної сукні в мене не було. Для вінчання купила білу з тонкої бавовни. Її прикрашала срібна брошка у формі пави, оздоблена камінцями гранату. Антін купив її для мене у грецького майстра під час яхтової практики. Так хвилювалася, що про квіти узагалі не подумала. На щастя, свідки привезли букет із моїх улюблених еустом та білих троянд, з легкими бузковими й рожевими акцентами. Тепер він залишився на наших світлинах із того дня.
Виявилося, що все не так, як у кіно. Наприкінці я здивовано запитала священника:
— А коли ж буде «поцілуйте наречену»?
Він усміхнувся:
— Звичайно, вже можна. Поцілуйтеся, молодята.
Адвокати тоді не радили нам офіційно одружуватися, бо колишня дружина Антіна могла заволодіти й моїм майном. Ще через три роки ми нарешті зареєстрували шлюб — теж без сторонніх.
Грошей усе ще бракувало, але у весільну подорож до Венеції ми таки поїхали. Як подарунок Антін запропонував мені вибрати щось одне: старовинні сережки з муранського скла чи прогулянку на гондолі. Я обрала романтичні враження.
На заході сонця ми, припавши вустами одне до одного, пропливали під мостом Зітхань. За венеційською легендою, закохані, котрі поцілуються під ним у цю мить, кохатимуть одне одного вічно.
Перший перстень із діамантом коханий подарував мені значно пізніше. Не всі великі історії починаються з коштовного камінця.
Сьогодні у нас дев'ята річниця.
А це був есей-уривок із моєї книжки
"Червона помада. Розкіш бути собою".
Привітати нас можна
передзамовленням книжки - поки на 140 гривень дешевше, або
підтримавги видання на 1500 гривень - мені буде приємно написати
ваше ім'я на особливій сторінці подяк у книзі й надіслати її вам із листівкою з автографом.
Все на сайті нашої книгарні
www.ukrideabook.com.ua
З приємністю,
Єлизавета Бєльська.
